Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2003:#3
В Голлівуді створено українську фундацію
 
Олесь Янчук, Михайло Когут, Джек Паланс, Петро Борисів
  Олесь Янчук, Михайло Когут, Джек Паланс, Петро Борисів в офісі Михайла Когута, президента Post Production Facilities of Sony pictures studios на тлі 16 номінацій на Оскар за найкращій звук.  
 


- Розкажіть, будь маска, про вашу професійну діяльність?

- Я працюю в ринку кінофінансів. І то не є фінансування одного окремого фільму, а індустріальна форма кінофінансів, що може допомогти кіностудії, яка випускає 10 - 16 фільмів за рік. Це система, яку я виробив 20 років тому, і студії час від часу вдаються до неї. Це не банк. Ми використовуємо інвесторів, банки, а також великі страхові фірми.

- Ви співпрацюєте з продюсерами?

- Час від часу так, але переважно з кіностудіями: більше цікавлюся математикою і математичними формулами, аніж сценаріями. Але це аплікації, які є точними для кіностудій.

- А з якими саме кіностудіями ви співпрацюєте?

- З американськими. Вони не люблять, щоб їх називали. Але ви повинні пам'ятати, що 94 % всіх заробітків кіно у світі припадають на 10 - 12 великих кіностудій американських фірм. Так що всі решта разом навіть не сягають 10%. Мешкаю я в Лос-Анджелесі та Нью-Йорку, багато часу проводжу в Англії, яка є фінансовим центром.

- У вас були ідеї щодо зв'язків США з Україною саме в галузі кінематографа. Щось вдалося?

- Разом із одним українським адвокатом з Канади ми організували групу в Голлівуді, яка називається "Голлівудська фундація Тризуб" (Trident Holliwood Foundation). Це нова фундація - ми дістали дозвіл тільки три-чотири місяці тому. До неї входять як американці, так і українці, що працюють в кіно і якось зацікавлені в кіноіндустрії України, в українських питаннях, зокрема, в мас-медіа. У жовтні минулого року ми зробили нашу першу акцію разом із кіношколою Каліфорнійського університету Лос-Анджелеса ( UCLA) - фестиваль фільмів Олександра Довженка в Лос-Анджелесі, в рамках якого показали фільми "Ягідка кохання", "Звенигора", "Арсенал", "Земля", "Іван" і "Битва за нашу Радянську Україну", а також відбулося кілька семінарів, зокрема "Олександр Довженко: життя в радянському кіно", "Довженко і українська кіноіндустрія 20-х років", якими керували Марк Царинник, професор Алабамського університету Джордж Лібер та професор Альбертського університету (Канада) Богдан Небесьо. Цього року ми думаємо ще один подібний фестиваль зробити. То рухається поволі, тому що немає багато українців, які би цим займалися.

- А ви можете когось із них назвати?

- Ті, кого ми найкраще знаємо, - Люба Кескі, віце-президент Ем-Джі-Ем, Михайло Когут, президент пост-продакшн "Соні", Лабунька, віце-президент "Дізні", Іванюк, голова продукції в "Інтермедіа" (велика фінансова фірма, яка випускає і фінансує кіно). Напевно, є ще, кого ми не знайшли, але ми їх шукаємо, стараємось залучити. Тому що ми хочемо вибудувати міст між Голлівудом і Україною. Бо в Україні є дуже добра кіноіндустрія, якщо визначати її за творчим потенціалом. Я не знаю всіх українських режисерів, зокрема молодших - мушу щиро сказати, що не знаю багатьох, хто працює в українському кіно, але коли я дивлюся, наприклад, "Голод 33" Олеся Янчука і думаю, що він все це зняв камерою, яку тримають на руках, за дуже маленьку суму, і порівнюю з тим, що робить Голлівуд, то в Голлівуді це б коштувало 80 мільйонів доларів, і не знаю, чи то вдалося б так добре. В Україні є дуже талановиті режисери, талановиті люди. Андрій Дончик, всі знають Юрія Іллєнка. Проблеми з українською технічною індустрією є - вона дуже відстала, і цьому можна зарадити тільки грішми. І поки українська економіка не запрацює сильніше, то кінематографісти не матимуть можливості працювати.

Ми розглядаємо можливість створити деякі зв'язки між кіношколами України і Америки. Але різниця у платі за навчання величезна. У США рік навчання у кіношколі коштує 30-40 тисяч доларів. Це дуже багато, деякі студенти, поки закінчать і зроблять свій диплом, витрачають 150 тисяч доларів. Але що мені цікаво: ті фільми, що роблять в Україні за дуже маленьку суму, часто кращі, ніж ті, які студенти роблять в Америці за великі гроші.

Говорячи про американську кіноіндустрію, я маю на увазі міжнародну, тому що Америка домінує у світі не тільки у війську, політиці, а також у кіно. Треба було б, щоб українські режисери зуміли робити сценарії на рівні американських і деяких європейських держав. Слабкість української кіноіндустрії в очах міжнародної - у сценарній справі. Тому що сценарії міжнародної кіноіндустрії мають цілком іншу базу. А українські режисери дуже сильні.

- Ви маєте на увазі сценарій, який би відповідав вимогам сюжетного кіно, де переважає дія?

- Будь-які. То цілком інший світ. Це як різниця між машинами і кіньми. Цьому треба навчитися: як робити сценарії для ринку в Україні, яка може перескочити на американський ринок.

- Чи потрапляли вам до рук сценарії з України, на підставі яких ви могли б зробити висновок про них, чи просто це ваші припущення?

- Я давно вже не читаю сценаріїв. Сценарії інакші навіть зовнішім виглядом, вони не відповідають тим, які прийняті у світі кіно. Це особливість радянської кіноіндустрії. Те, що є в Україні, не відрізняється від того, що в інших пострадянських республіках. Чому в Росії фільми виходять? Росіяни мають багато грошей, і вони їх вкладають в кіно. Але українська кіноіндустрія є набагато сильніша і набагато краща - Україні допомагає сама земля, ландшафт і географічні умови. Пригадую, вже досить давно велись переговори про можливість робити фільм про Олександра Македонського, і мене, замість Ялти, де я хотів, щоб знімали, привезли до Москви - на "Мосфільмі"" мене безконечно водили, показували. Але там холодно - хто там буде робити кіно? Ми відмовились.

В Україну я поїхав десь 1992 року, директором кіностудії ім. О.Довженка тоді був Черничук. Він просто не міг зрозуміти, як кіноіндустрія мусила перейти ті клопоти, що стояли перед нею. Хоча вони робили тоді 50 фільмів за рік, але коли не стало грошей у держави, то все зупинилось. Ми привозили Черничука до Лос-Анджелеса, показували різні студії. Він просто не зрозумів питання, не знаю, чому - в моїх очах питання не було таким комплікованим. Він щось інше шукав. Одного разу нам випало побувати в "Юніверсал Студіо", де ми поговорили з Кей Емблин, керівником фірми, яка випустила фільм Спілберґа "Список Шіндлера". Там був також продюсер того фільму, зайшла мова про знімання, і продюсер почав нарікати, що ґетто у Кракові, де вони збиралися знімати, було повністю знищене, тому треба було витрачати величезні гроші, щоб його відбудувати для зйомок. Виникла думка, що єврейське ґетто у Львові не було знищене, і ми домовилися, що він приїде туди разом із Спілберґом, щоб подивитися на те ґетто і потім там знімати. Через кілька місяців вони були у Кракові й були готові їхати до Львова. Але аеропорт у Львові не діяв, був на реконструкції, квитки на поїзд не продавали - чи то був страйк, чи щось інше. Автомобілем було небезпечно їхати з Кракова до Львова, їх попередили, що можуть напасти бандити. Вони почали телефонувати до Черничука, який мав кілька великих машин і пальне. Але той послав факс такого змісту, що коли Спілберґ прочитав, то образився. Так що була можливість почати співпрацю, але чомусь її в Україні не підхопили.

-Чи є надія, що новостворена Фундація може стати тим містком, який з'єднає індустрію Голлівуду й України?

- З часом. Тепер українська кіноіндустрія так впала, що займе чимало років, поки вона набере сили, і що мене турбує: я боюся, що ті таланти, творчі люди переїдуть працювати до інших країн. Багато їх сьогодні їде до Москви, і це зрозуміло - люди мусять заробляти собі на життя. Аби тільки вони не забули, що вони українці, що є в них можливість працювати в Україні.

- А з ким конкретно в Україні ви налагоджуєте контакти?

- З усіма потроху. Є чимало проблем, якщо організовувати фестиваль українських фільмів тут. Було б добре , якби можна було спростити перевезення фільмів через кордон. Люди, які були б зацікавлені, могли б активніше шукати співпрацю. Американці не дуже терпеливі люди - їм треба просто робити справи.

В колишньому Радянському Союзі природний центр кіноіндустрії - в Україні: є субтропіки, море, гори, рівнина - все, що захочеться. Особливо біля Чорного моря. Чому найбільші кіностудії в Америці розташовані в Каліфорнії і Флориді? Тому що там тепло. Під снігом важко працювати. Тому в Україні мусить відроджуватись кіноіндустрія - там є творчі сили і клімат. Треба тільки, щоб економіка зростала, ставала сильнішою. І щоб уряд вніс деякі зміни в оподаткування.

- Навряд чи американські підприємці вкладатимуть гроші в українське кіно, якщо не бачитимуть перспективи прибутків...

- Україна може почати із сервісу - як це робить, наприклад, канадійська кіноіндустрія: на узбережжі Тихого океану випускають фільми для Голлівуда. Так що в Україні могли б працювати на продукцію американську. Американські продюсери їхали б туди так, як їдуть сьогодні до Канади, Англії, Африки, всюди. Що їх зупиняє? Питання навіть не в техніці, яка в Україні застаріла, - її можна привезти. Вони не їдуть в Україну сьогодні, тому що бояться корупції і невпорядкованих, несправедливих податків. І урядові треба деякі справи привести до порядку. І сам менталітет людей, зокрема тих, які є сильніші бізнесмени, керівники різних фірм. Будувати кіноіндустрію і будь-який бізнес треба помаленьку і з любов'ю. А в Україні багато хто хоче спекуляції - обчистимо тих американців і двадцять років можемо не працювати.

- Я думаю, навпаки - бояться, що американці хочуть їх обчистити...

- І те, що ви кажете, - правда. Коли існує індустрія в світі, яка обчистила всіх, - то це американська кіноіндустрія. Є найбільші мільйонери, які заробили страшенні суми, а коли приходить Голлівуд, він їх обчищає. Так що це правда, але в таких ситуаціях наша фундація може допомогти. Насамперед знайти людей, які здатні допомогти, - це високі фахівці, вони не будуть витрачати час на гору формальностей. Є в Канаді продюсер Леся Корнило, дуже здібна і хороша людина. Треба запропонувати їй щось серйозне, організувати продукцію. В Америці продукцію роблять цілком інакше, аніж в Україні. Але в Америці є люди, які дуже радо поїхали б до України - їх зупиняють, повторюю, корупція і податки. Ми, українці, мусимо знайти спосіб, як розв'язати ці питання.В Україні мусять діяти закони: якщо контракт не дотримується, то щоб можна було піти і надіятись, що суд буде чесний, - цьому ще в Україні не довіряють, і цей імідж мусить змінитися.


Корисні статті для Вас:
 
Пропаганда кримінального світу -це втрата національної гідності2003-06-01
 
Божий силует2003-06-01
 
Юрій Іллєнко — поганий режисер, бо змушує думати2003-06-10
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2003:#3

                        © copyright 2017