Валентина Галацька Перейти до переліку статей номеру 2010:#3
Табу на нелюбов


Цей актор постійно дивує і глядачів, і критиків, і колег. Двадцять років тому Михайло Мельник створив у Дніпропетровську свій театр «Крик», що стало знаковою подією в українському театральному просторі. Неординарність образного мислення митця – і в доборі вистав, і в їхній перфоменсній інтерпретації, і в формуванні особливого сценічного простору, повновладним господарем якого є Його Величність Актор.

Цього разу для постановки народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка обрав непростий для сценічного втілення твір – «Крейцерову сонату» Льва Толстого. По суті, актор створив повноцінну монодраму, особливу форму соціально-міжособистісної комунікації, що вимагає відповідної системи акторських засобів.

Сама назва вистави – «Табу» – є квінтесенцією авторської ідеї, закритої для широкого обговорення. Предметом мистецької інтерпретації Мельника стала проблема стосунків між чоловіком і жінкою – як у шлюбі, так і поза ним. Режисер та актор переносить уявні події з життя персонажів у наш час. Головний герой (у Толстого – Позднишев, а в Мельника – господар весільного салону) – людина з чималим життєвим, а також негативним сімейним досвідом, наділена талантом оповідача, що охоче ділиться з глядачем історією родинної трагедії. Цікаво, що Мельник переробляє текст повісті Толстого, цілковито осучаснюючи його. Скажімо, у виставі немає інтерпретації назви «Крейцерова соната»; не обіграно цей момент і в музичному оформленні вистави, що в Толстого є лейтмотивом теми кохання.

Втім, актор знаходить нові підходи в музичному вирішенні, використовуючи музичні теми сучасних гуртів і музикантів – «Cell» («Mister Avatih»), «Pitch Black» («Flex»), «Androcell» («Caribleyond») тощо. Інтерпретація чоловічого начала відбувається у виставі через імпровізацію на саксофоні, яку виконує сам головний герой. Таким несподіваним темпоритмом, наголошеним завдяки світло-музичним ефектам, і розпочинається сценічне дійство. Соло на саксофоні Михайла Мельника «цементує» докупи всі складові цієї монодрами, в якій є відразу кілька фабул. Сюжетні контрапункти підкреслюють еволюцію особистісного та статевого формування чоловічої суті головного героя, так тонко словесно окресленої в прозі Льва Толстого: «Адже ми, чоловіки, не знаємо, і не знаємо, бо не хочемо знати, жінки ж знають доволі добре, що найпіднесеніша, поетична, як ми її називаємо, любов залежить не від моральних чеснот, а від фізичної близькості й зачіски, кольору й фасону сукні».

Вдало вибудовуючи внутрішній монолог персонажа, Мельник – майстерний комунікатор і проповідник вічних істин – апелює до глядача, роблячи його співучасником сценічної дії, де жінку захищають в усіх її амплуа – коханої, дружини, матері, спокусниці. Таким чином відбувається особливий енергетично-смисловий обмін між актором та глядачем на вербально-візуальному рівні театрального дійства.

У виставі «Табу», прем’єрний показ якої відбувся в ювілейному двадцятому сезоні Дніпропетровського театру одного актора «Крик», привертає увагу й багатофункціональна авторська сценографія Михайла Мельника. На художньому рівні вона втілює ідею святості шлюбу; ці весільні сукні й інші урочисті атрибути витворюють контраст до трагічного світовідчуття головного героя, який з ревнощів убив власну дружину. Актор відчуває сценічний простір надзвичайно тонко, він існує тут в абсолютній правді почуттів. Михайло Мельник передає відчуття головного персонажа на найвищому рівні емоційної напруги, психологічно мотивуючи вчинки головного героя й окреслюючи таким чином додатковий план ролі.

У виставі відчутна і своєрідна енергетична гра, що відбувається між сценою та глядацьким залом, – все тут свідчить про самодостатність, творчий потенціал, духовний максималізм і новаторство акторської техніки Михайла Мельника.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2010:#3

                        © copyright 2018