Ольга Велимчаниця Перейти до переліку статей номеру 2010:#6
Вистави Донецького театру в Києві


Донецький національний академічний український музично-драматичний театр є частим і бажаним гостем у Києві. Цього року його гастролі тривали з 15 по 17 вересня в приміщенні театру російської драми ім. Лесі Українки. Донеччани приїхали зі своїми новими досягненнями - статусом Національного та трьома свіжими постановками - «Наречена ранкової зорі», «Службовий роман (Глорія)» та «Ladies night. Тільки для жінок». Вже сам вибір вистав співзвучний з репертуарною політикою театру загалом: легенда про кохання, мюзикл, відверта комедія - різні за тематикою, жанром, стилем, настроєвістю вистави, і такої різноплановості команда Марка Бровуна, художнього керівника й директора, не боїться, радше заохочує, відкриваючи постійно щось нове для себе і своїх глядачів.

Вистава «Службовий роман (Глорія)» - український мюзикл з оригінальною музикою Юрія Квасниці та словами Анни Багряної. Жанр цей потребує синтетичного поєднання цікавого сюжету, заворожливої музики, професійного вокалу та хореографії й видовищності у номерах, костюмах, сценографії.

Мені вдалося переглянути дві інші вистави гостей. «Наречену ранкової зорі» поставив режисер Євген Курман, який, до речі, є штатним працівником Донецького театру. Для інсценізації він обрав твір Алехандра Касони - аргентинського автора насамперед мелодрам. Сучасні конотації цього слова, сформовані в основному телебаченням, є радше негативними. Однак ми забуваємо про естетику тих мелодрам, які виникли як жанр в літературі ще в кінці XVIII століття і були сповнені символізму, уособлень добра, зла, елементів демонології. Постановка Донецького театру теж рясніє символами як на змістовому, так і на візуальному рівнях. Сценографія, виконана Андрієм Романченком, це - складна конструкція з полотна-мережива, яке то опускаючись, то піднімаючись, перетворюється з умовного інтерєру будинку в річку, яка є джерелом всіх страхів і надій одночасно, то створює простір для ліричних вставок, чи то випадів, які б і мали носити символічний або навіть містерійний характер. Вистава спочатку плине досить спокійним темпом (динамічного ритму додають хіба двійко допитливих дітей), але присутнє якесь внутрішнє напруження. Цьому сприяє сюжет, який не розкриває головної інтриги ні глядачам, ні персонажам, до самого кінця: зникла донька, через яку роками в домі заборонялася радість, насправді не втопилася, а втекла з іншим чоловіком на третій день після весілля. І хоча Світлана Бойко у ролі Анхеліки з'являється на сцені зовсім коротко, вона практично є центральним персонажем постановки: навколо неї все заплутується, і лише її поява ставить все на свої місця: її чоловік Мартін (Володимир Веснін) та Адела (Оксана Ілюха), яка замінила Анхеліку, ставши прийомною дочкою, можуть більше не ховати свого кохання, Прочанка-смерть (Валентина Гаркуша) нарешті розуміє своє призначення у цьому домі, а Мати (Олена Хохлаткіна) все-таки заспокоюється, коли річка віддає їй тіло доньки. Холодну напругу створює й загадковий персонаж Валентини Гаркуші, дивної красивої прочанки, приходи якої завжди збігаються з різними трагедіями. Але ця персоніфікована Смерть - досить незвичний образ. Її холодна краса, повільні граційні рухи та спокійний іронічний тон заворожують. Вдягнена вона в білу сукню, що нагадує весільну. І вся її суть надто людська та жіночна. Вона поєднала риси, що притягують і відштовхують одночасно. Можливо, це влучне втілення смерті, якщо згадати фройдівський Танатос. Містеріальність вистави видається досить органічною і навіть виправдовує раптові незрозумілі появи биків-чортів у солом'яних масках. Ба більше, ніч, у яку все вирішується,- це ніч Святого Хуана, коли можна нічому не дивуватися, до того ж вона поєднує всі елементи постановки: і кохання, і містерію, і річку. І хоча виставу визначали як «легенду про кохання», воно звучить тут побічно, розбавляючи питання про вірність, пам'ять, смерть, розплату.

Зовсім іншою є комедія «Ladies night. Тільки для жінок» за Ентоні МакКартеном та Стівеном Сінклером. Режисер Олександр Аркадін-Школьник чекав кілька років, поки йшли переговори щодо можливості інсценізації твору в українському перекладі режисера. Умова зберегти англійські реалії у постановці не завадила її прозорості, актуальності та прочитання у ній української дійсності. Після закриття шахт безробітні працівники гають свій час і життя в пабі, однак для того, аби заробити гроші, безглузда, на перший погляд, ідея піти у стриптизери все-таки втілюється. Вистава не лише про соціальні та економічні негаразди, вона про кризу маскулінності в тому сенсі, що межа між чоловічим і нечоловічим розмивається, навіть зникає. В це поняття тепер важко вписати якийсь набір обов'язкових чеснот, що роблять чоловіка чоловіком. Шестеро персонажів (Віталій Юсупов, Володимир Швець, Андрій Романій, Віктор Жданов, Андрій Єршов, Сергій Банніков) демонструють, що в теперішній ситуації поняття «чоловіка» розширилося і розхиталося. Сувора хореограф Гленда (Марія Попова) називає своїх учнів «оранжереєю». Слабкі в опануванні нової професії, недосконалі зовні, герої все ж викликають симпатію. А за словами власника пабу Баррі (Андрій Бориславський), жінки мають впізнати в них своїх, звичайних та недосконалих чоловіків. Режисерові загалом вдається уникнути вульгарності. Але для того, щоб не розчарувати тих глядачок, які прийшли подивитися на чоловіків, а не виставу, завершення постановки перенаситили танцювальними номерами, та ще й виконаними не надто професійно. «Ladies night. Тільки для жінок» сьогодні є найбільш відвідуваною і популярною виставою театру, що є симптоматичним для стану Донецького театру загалом.

Вдале поєднання театрального менеджменту, якого багатьом столичним театрам можна повчитися у їхнього донецького колеги, з досить розмаїтим репертуаром, в якому обовязково має бути українська та світова класика і сучасна драматургія, з різностильовими режисерами та професійними акторами, які грають вишуканою українською мовою, створюють уявлення про театр, що має всі можливості для творчого розвитку та якісних театральних робіт.


Корисні статті для Вас:
 
Сергій Борденюк: «Вміння бачити красу, поєднане з технічною точніс2010-06-11
 
Богдан Струтинський: «Оперета дарує людям оптимізм»2010-04-11
 
Володимир Коляда: «Люблю, коли зал реагує»2010-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2010:#6

                        © copyright 2017