Лариса Іванишина Перейти до переліку статей номеру 2010:#6
Андрій Тарковський: збирач снів


Навесні 1985 року на острові Готланд у Швеції розпочалися зйомки фільму «Жертвопринесення». А в травні 1986 року, коли світ щойно пережив потрясіння від Чорнобильської катастрофи, на МКФ у Каннах фільм здобув три нагороди: ґран-прі, приз ФІПРЕССІ та приз екуменічного журі.

Тарковський не був на фестивалі через хворобу, жити йому залишилося менше року. Повернувшись із Канн, один з акторів фільму - Ерланд Юсефсон, якого за цю роль згодом нагородять премією Шведської кіноакадемії в номінації «Кращий актор», писав Тарковському: «Андрію, я щойно повернувся з Канн. Ти знаєш, який фантастичний успіх мав там твій фільм. Я хочу сказати тобі, що це була велика і значна подія. Фільм змусив людей заговорити: вони розповідали про себе, про свій страх, про радощі, відчай і надію. Старі циніки - «фестивальні леви», яких я зустрічав багато років по всьому світу і звик до їхніх нудних коментарів, раптом почали плакати. Журналісти перестали цікавитись тільки тим, хто на кому одружений, і почали ставити ділові питання: що ти, я та інші думаємо про майбутнє планети. За два дні я дав сорок інтерв'ю. Нарешті, я почув серйозні, осмислені і прості питання, такі, які слід ставити, хоча на них і немає відповіді. Ти не уявляєш, як усім нам тебе не вистачало і як усі за тобою нудьгували, але ти все одно був присутній - у фільмі. Якимось дивним чином, як це часто трапляється з великими художниками, твоє здоров'я і здоров'я світу збіглися. Розлите молоко, люди, що панічно біжать на тому місці, де було застрелено Пальме, катастрофа на атомній станції й ознаки терору - не символи, не дидактичні приклади, а контакт з дійсністю, з власними почуттями страху і збентеженості. Це образи і форми, які виражають те, чому важко знайти визначення, але люди відчували, що ти говориш за них, для нас».

Цей лист і багато інших не менш цікавих документів ретельно зібрано в книзі «Андрій Тарковський: збирач снів». Її авторка була перекладачем Тарковського на зйомках «Жертвоприношення». День у день вела щоденник. Лейла Александер-Ґарретт згадує, що її, ще школярку однієї з ленінградських шкіл, фільм «Іванове дитинство» вразив так, що вона навіть написала листа на кіностудію «Мосфільм», в якому просила режисера переробити фінал, аби герой фільму - хлопчик Іван - залишився жити. Особисто вона познайомилася з режисером, коли той уперше приїхав до Швеції на запрошення впливової шанувальниці його таланту. Тоді він запамятав біляву росіянку - і, коли збирали групу для роботи над «Жертвоприношенням», захотів, щоб саме вона стала його перекладачкою, оскільки вона його розуміла і відчувала.

У книзі вражає скрупульозність, з якою Лейла Александер-Ґарретт фіксувала процес роботи над фільмом, починаючи від проблем з фінансуванням та складними пошуками хлопчика для ролі Малюка (у Швеції немає дитбудинків, не було неблагополучних дітей, а тому аж до самого початку зйомок з численних претендентів режисер не міг вибрати потрібного). Авторка досліджує витоки сценарію «Жертвоприношення». Тарковський почав писати його 23 листопада 1984 року. Первісна назва була інша - контракт укладався на написання сценарію «Відьма». За різними джерелами (зокрема, за щоденниками Тарковського, виданими в Англії) та свідченнями людей, з якими Тарковський співробітничав, Александер-Ґарретт простежує витоки цього задуму ще на початку 1970-х -тоді він називався «Двоє бачили лисицю». Авторка фіксує чимало різних нюансів творчої лабораторії майстра, показує його, як сказано в анотації, «живою людиною, стражденною, веселою, безкінечно доброю й іноді жорсткою, яку мучать совість і творча невдоволеність. І завжди - тою, що шукає».

Завершується книга словами: «Все життя його терзало питання: що таке мистецтво? Від Бога воно чи від Диявола? Від сили людської чи від слабкості? Над цим питанням мучитиметься не один художник, не одне покоління, якщо ми не знищимо себе і свою планету. І все ж Тарковський доходив висновку, що мистецтво - це «зізнання... щось на зразок освідчення в любові...», те, що відображає «сенс життя -любов і жертву».


Корисні статті для Вас:
 
Своє/рідне кіно Леоніда Бикова2011-03-19
 
"Криниця для спраглих". Фрагмент спогадів майстра2011-03-15
 
Крилаті думки - крилаті вислови2011-03-05
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2010:#6

                        © copyright 2017