Інтерв'ю провів Г. Засланець Перейти до переліку статей номеру 2011:#2
Людмила Чурсіна: "Чернівці - затишна архітектурна казка"


У Чернівецькому обласному академічному муздрамтеатрі ім. О. Кобилянської – аншлаг. Московські актори зіграли антрепризну виставу з лаконічною назвою «Імператриця» за п’єсою Олени Греміної «За дзеркалом» – надзвичайно популярну нині в Росії.

Для глядачів похилого і середнього віку вистава стала ще й святом зустрічі з вродливою і популярною актрисою, народною артисткою СРСР, лауреатом Державної премії Росії в галузі кінематографії ім. братів Васильєвих, кращою актрисою Радянського Союзу 1969 року за версією журналу «Советский екран» Людмилою Чурсіною. Після вистави актриса, розчулена гарячими оплесками і квітами, люб’язно погодилася на ексклюзивне інтерв’ю.

– Людмило Олексіївно, вітаючи вас із черговим тріумфальним виступом на буковинській сцені, дозвольте запитати: ви по-справжньому були розчулені нашими глядачами чи то були лише звичні фрази подяки, які ви говорите в кожному місті, де виступаєте з виставою?

– Абсолютно щирі, від серця. Окрім виступів на сцені мого рідного Московського Центрального театру Російської Армії, де працюю вже багато років, я часто граю антрепризні вистави у всіх колишніх республіках Радянського Союзу. Не лукавитиму. Вже багато років і в столиці, і в російській глибинці доводиться грати в напівпорожніх залах. Неабияку роль у цьому відіграють два фактори – низький рівень життя, коли людям не до культурних розваг, та іржа сучасного шоу-бізнесу, особливо телевізійного, яка спотворює культурний розвиток населення, передовсім – молодого покоління росіян.

В Україні теж існують подібні проблеми, але, хоч як це дивно, все виглядає по-іншому. Де б у вашій країні ми не виступали, завжди бачимо повні зали і відчуваємо тепло гладацьких сердець, які тонко відслідковують дію вистави і навіть дихають в унісон з акторами. А це, повірте, дорогого варте.

І все ж Чернівці – особливі. Приїжджаючи до вас уже втретє, завжди потрапляю (після Москви-мегаполіса) немовби в затишну архітектурну казку. А що за диво ваш театр-красень! У такому місті і в такому театрі просто не може бути іншого, аніж уважного і вдячного глядача.

– Чим, на ваш погляд, відрізняються і чим схожі глядачі віддаленої театральної глибинки в Росії і Україні?

– По суті, нічим. І в Росії, і в Україні провінційний глядач розкутіший у прояві своїх почуттів, порівняно зі столичною, богемною публікою. У провінції люди під час вистави плачуть і сміються більше від серця, та й градус тепла, що йде з глядацької зали набагато вищий, не говорячи вже про квіти, якими нас буквально завалюють. Для акторів, які працюють для глядачів, такі хвилини незабутні.

– У вашій фільмографії налічується 67 стрічок і телевізійних серіалів; кількість ролей, зіграних на сцені, перевалила за сотню. Двічі ви грали імператриць: Катерину І – у фільмі О. Мітти «Як цар Петро арапа женив» і в нинішній виставі – Катерину ІІ. Наскільки близькі вам по духу ці вольові, сильні жінки?

– Я люблю, коли моїм сучасницям разом із вродою і ніжністю властиві сильні, притаманні чоловікам риси характеру. Тільки за таких умов жінка може сповна реалізувати і проявити себе в наш неспокійний час. Окрім імператриць, такими рисами наділені мої героїні в картинах «Донська повість», «Журавушка», «Віринея», «Угрюм-ріка», «Любов Ярова» і багатьох інших. Я і нині маю чимало пропозицій від режисерів театру і кіно, але вибираю ті, де присутні героїні, які володіють згаданими рисами характеру і які є володарками власної долі.

– Насамкінець таке запитання:останніми роками Україну залила хвиля, як правило, невибагливих за змістом російських телевізійних серіалів. Яке ваше ставлення до них?

– Знаєте, не стала б так категорично відмовляти телесеріалам у можливості репрезентувати російське телемистецтво. У всьому світі жанр «мильних серіалів» має багаторічні традиції і завоював право на окреме життя. Під час зйомок, окрім акторського складу, багато що залежить від майстерності режисера й оператора, не кажучи про якість сценарію. І, зрештою, для глядачів багатьох віддалених населених пунктів безмежної Росії це чи єдиний нині доступний вид мистецтва. Тому й знімають такі серіали з урахуванням невибагливих смаків і потреб. Та й нещодавні нищівні лісові пожежі в багатьох регіонах Росії добробут населення не підвищили і від культурних потреб ще більше віддалили.

А стосовно неякісних серіалів можу порадити одне – відчуваєте, що набридло й нецікаво, – вмикайте інший телеканал або взагалі вимкніть телевізор.

Чернівці.


Корисні статті для Вас:
 
Незбагненний жіночий порив. Валентина Ковальська про Неоліну Крюкову2011-04-06
 
Олег Стальчук: " Почуття повторити неможливо"2011-03-03
 
Людмила Семикіна: костюм для душі2011-03-03
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2011:#2

                        © copyright 2019