Юлія Коваленко Перейти до переліку статей номеру 2011:#2
Ровесниця одеської оперети


Коли у 1947 році створювався Львівський театр музичної комедії (з 1954 року колектив перебазувався до Одеси), до його трупи однією з перших прийняли юну солістку Євгенію Дембську. Невдовзі вся країна пізнала Женю завдяки гастролям славетного театру – московська преса навіть десятиріччя потому визнавала її пріоритет у класичних ролях. Масовий глядач побачив Дембську завдяки кіноекрану, коли одну з уславлених постановок колективу – «Біла акація», де Євгенія виконувала головну роль Лариси, екранізував Георгій Натансон.

Феноменально, але факт – Євгенія Михайлівна і сьогодні – солістка Одеського театру. Вона – жива легенда сцени, народна артистка України. Гадаю, що, коли йдеться про актрису, яка і досі, як колись у 1950-ті роки, з запалом танцює чардаш та співає оперним голосом, не варто приховувати її вік: 28 листопада 2010 року Дембська відсвяткувала свій дев’яносторічний ювілей! В її нинішньому репертуарі – три вистави.

Сама Євгенія Михайлівна визнає, що її професійними «університетами» були зустрічі з режисерами В. Скляренком, Д. Козачківським, Ізакіном та Юліаном Гріншпунами, М. Ошеровським, Е. Митницьким, Н. Лівшицем; диригентами І. Кільбергом, К. Бенцом, Є. Вінницьким і – улюбленими партнерами. І. Івановою, В. Гузаром, В. Применком, Ю. Диновим, М. Дьоміною, Л. Сатосовою.

Король оперети Михайло Водяний зіграв у долі Дембської вирішальну роль – це він привів її спочатку до Львівської філармонії у 1945-му, а потім і до театру музичної комедії. Згодом із улюбленого партнера-Боні він перетворився на вчителя, грати поруч із яким понад сорок років було для Дембської естетичною насолодою.

Більше половини сценічного шляху Є. Дембської її вірними сценічними супутниками виступають Володимир та Вікторія Фролови. Так повелося з того часу, коли у сучасному водевілі «Крадій у скруті» Є. Дембська блискуче зіграла роль зрадженої дружини, міщанки Ілонки, а її партнеркою в ролі Цици (але суперницею за драматургією) стала юна дебютантка Віка Фролова. З Володимиром Фроловим вона грала у зрілий період – у виставі «Моя чарівна леді» С. Штейна. Хіггінс і його економка місіс Пірс перекидаються парадоксами та уїдливими ескападами вже понад чверть сторіччя. Євгенія Михайлівна у своїй коронній ролі місіс Пірс – сама вікторіанська церемонність та непохитність.

Феномен сценічного довголіття актриси корениться ще і в тому, що вона вже ніколи не боялася характерних ролей. На щастя, кіноплівка зафіксувала майстерність Є. Дембської в ролі Хіврі. Її дует з дяком Афанасієм Івановичем ( С. Крупник), з оперети «Сорочинський ярмарок» є прикладом універсальності її акторського хисту. Дембська у цій ролі легко трансформувалася: вся її постава у національному вбранні та навіть хода нагадували колоритну сільську молодицю. Яскраве, немов намальоване, обличчя виказувало простуватість та смішливість – особливо «сміялися» очі-терни. Хівря-Дембська поза сумнівом була родичкою гоголівської дуже земної і звабливої Солохи. Жива, безпосередня як у танку, так і в діалозі, Євгенія Дембська протиставляла всім умовностям опереткового жанру природність і заразливість. А без останньої, як писав К. Станіславський, не буває справжнього артиста!

Проте, якщо з театром у Євгенії Дембської одразу і назавжди налагодилося взаємне кохання, то кіно завдало їй чимало болю. В 1961 році на екрани вийшла стрічка, що одразу стала улюбленою в народі – екранізація «За двома зайцями». Партнеркою Олега Борисова режисер Віктор Іванов спочатку затвердив Євгенію Дембську. Переконавшись на власні очі, що одеситка примудрялася органічно грати в театрі як ролі палких героїнь (Катаріна з мюзиклу «Цілуй мене, Кет!», Сільва), так і найхарактернішу Проню Прокопівну, В. Іванов погодив з актрисою її участь у його стрічці в головній ролі. На жаль, драматичні обставини – у Євгенії саме на початку зйомок померла мати – позбавили її можливості зіграти роль, яка вивела б Дембську у розряд зірок українського кіно. Вельми шкодує актриса і про долю зіграної нею чеховської хористки у однойменній стрічці Одеської кіностудії. Фільм, де вона втілила головну (драматичну) роль, у буквальному сенсі слова згорів, не дійшовши до глядача.

Втім, актриса підтвердила власну кіногенічність, знявшись у соковитому одеському епізоді в стрічці часів перебудови «Приморський бульвар» режисера О. Полинникова. Її колоритна одеситка, що буквально виплигувала з вікна будинку, цікавлячись долею молодих людей, і з усіма принадами завзятої відвідувачки Привозу рекламувала своє меню, дуже полюбилася народу.

Євгенія Дембська залишилася переважно театральною актрисою. І аж як не спокушали її пропозиціями перейти на столичну сцену, вона мов прикипіла до одеських підмостків. Самих одеситів вона, уроджена киянка, полюбила всією душею. Театр музичної комедії став її родиною. В тому числі в буквальному сенсі, адже чоловік її доньки Віти – головний балетмейстер театру Ігор Дідурко.

Нагородою за відданість театру стали для неї численні ролі: Сурмілова у «Леві Гуричу Синичкіні» режисера І. Гріншпуна, Віолетта у «Фіалці Монмартра» О. Барсегяна, сваха Ханума у «Витівках Хануми» М. Ошеровського, тітка Тоня у «Прокинься та співай» М. Джангішерашвілі, Єлизавета у «Старих будинках» Б. Бруштейна, Комариха Дормідонтівна у «Другому весіллі в Малинівці» ленінградця І. Владимирова, дружина Тев’є Голда у «Скрипалю на даху» Е. Митницького, фройляйн Шнайдер у «Кабаре» В. Стрижова, Жінка з минулого у Ю. Гріншпуна, в його концептуальній постановці «Женихів» І. Дунаєвського на початку 90-х та Варвара у його ж нашумілому «Слоні». Граючи ж Бібі-Ханум у «Кавказькій племінниці» О. Закса, актриса змагалася з незрівняною Г. Богдановою-Чесноковою, що виконувала цю роль у Ленінграді. Після зіркових часів у головних ролях салонного репертуару Є. Дембська приносила задоволення глядачам епізодичних ролях. Справжній майстер, вона навіть з них робила «перлину», як це було, наприклад, з надзвичайно смішною роллю кандидатки в наречені св. Йоргена – Джулії («Пристрасті святого Мікаеля» Я. Соніна).

Є. Дембській випала велика відповідальність створити образи-еталони у «першоекранних» постановках радянських музичних комедій. Коли актриса отримала роль Віри Холодної, вона розшукала її родичів у Одесі, намагалася дізнатися про свою героїню все, буквально наслідувала стиль одягу кінозірки німого кіно, її манеру триматися. Дембська пізнала та пропустила крізь себе історію Холодної – жінки, яка не належала собі, була коштовним брендом. «Знову дощ, знову дощ, знову вулиця плаче самотняя…», – співає арію Віри Холодної з героїчної оперети «На світанку» Є. Дембська, і сьогодні не стримуючи сліз співчуття до безталання своєї героїні. А замолоду актриса так зріднилася з образом Віри Холодної, що, як кажуть, вражала навіть портретною схожістю з прообразом. Коли ж М. Ошеровський поставив другу частину трилогії про Одесу – «Четверо з вулиці Жанни», Є. Дембська вона зіграла мадам Чірус. Дует її героїні з мадам Перепелицею (Є. Гловацька) нагадував кінообраз Ф. Раневської. Адже це був не традиційний оперетковий дует, а сцена двох колишніх перекупок, які потрапили у окупацію, а потім мали неприємну розмову з представниками радянського правопорядку. Репліка Дембської: «Так, я спекулянтка, але радянська!», – одразу ж пішла у одеський люд.

На порозі дев’яносторіччя, оглядаючи свій грандіозний сценічний шлях, життя майже двохсот найрізноманітніших героїнь, Євгенія Михайлівна зізнається, що її улюблена роль – Сільва. Можливо, тому, що це одна з перших головних ролей наприкінці 40-х, в роки її юності. А можливо, через фатальність пристрастей її героїні, блискуче втілених І. Кальманом. Про її Сільву критик О. Іняхін писав, що серце зомлівало і глядачі рахували кожен крок, кожен удар серця Сільви, яка, не вірячи власним очам, йшла укладати шлюбний контракт з Едвіном. Сама актриса на перших порах, ще не набувши захисного досвіду, так переймалася долею Сільви, що одного разу їй під час вистави навіть викликали «швидку». Така віддача, самоспалення спричинили бурхливу прихильність глядачів до актриси, що втілювала ролі опереткових героїнь за законами «театру переживання». Втім, недаремно її образ княгині чардашу відрізняла відточена форма: Дембська навчалася манерам дами вищого світу – у самої фрейліни імператриці-вдови Марії Федорівни. Навіть віяло в руках її героїнь-аристократок могло розповісти так багато про їхні душевні переживання!

Секрет її сценічної молодості полягає у прекрасних даних, примножених заняттями вокалом у Київській консерваторії (клас одного з кращих викладачів країни Є. Муравйової), який, нажаль, на третьому курсі обірвала війна. Постановку голосу і красу сопрано актриса зберегла до дев’яноста років. Євгенія Михайлівна не тільки співає, але й досі танцює! Тим більш, що дві її ролі – Божена в «Маріці» Б. Рябікіна і Сільва-партнерка М. Водяного («Бал на честь короля» Е. Митницького) цього просто вимагають. Коли Дембська виходить до сучасного глядача і ділиться власними спогадами, а потім виконує з балетом чардаш Сільви (співаючи російською та угорською), здається, вона знову юна. Тому так цінує Дембська виставу Е. Митницьккого – це диво «воскресіння» Його Величності Актора!

Її, визнану примадонну оперети, прийняли і в драмі. Адже був у її долі випадок, коли режисер російського драматичного театру в Одесі О. Галін здійснив з нею виставу «Акомпаніатор», де вона, всупереч прислів’ю, немов знову занурилася у ріку своєї молодості – зустрілася з колишніми партнерами по опереті С. Крупником і Л. Сатосовою.

На питання щодо мрій і життєвих планів Євгенія Михайлівна відповідає, що побачила здійснення всіх своїх прагнень – грала багато і всі ролі, які тільки хотіла; подорожувала світом; відчуває повсякчасну турботу друзів і, зрештою, все життя мешкає в колі люблячої родини. Тож вважає себе щасливою людиною.


Корисні статті для Вас:
 
Мей Вест – кінодіва-бунтарка2017-11-11
 
Лист Міністру культури і відповідь Міністерства2018-01-01
 
Біографія як видовище2018-01-01
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2011:#2

                        © copyright 2019