Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2010:#2
Будні авіакомпанії й коротке свято кохання


«Вище неба» (Up in the Air)

Сценаристи: Джейсон Рейтман і Шелдон Тьюмер

Режисер – Джейсон Рейтман

У фільмі знімались: Джордж Клуні, Віра Фарміга, Анна Кендрік

«Paramount Pictures». США, 2009.

Жанр життєвої драми рідкісний для нинішнього Голлівуду – людей витісняють монстри, технологічні ефекти прийшли на зміну розуму і почуттям. Можливо, завдяки тому, що фільм «Вище неба» рідкісний за жанром, а ще завдяки чудовим акторам, які цю драму висловили, він і став сенсацією. За вибором кінокритиків увійшов до восьми кращих фільмів року, номінований на шість «Золотих глобусів» – кращий фільм, кращий режисер, кращий актор (Джордж Клуні), кращі актриси (Віра Фарміга та Анна Кендрік) і кращий сценарій. Про виконавця головної ролі «San Francisco Chronicle» написала: «Кожна ера має свого американського актора. Кларк Ґейбл домінував у 30-х, Гаррі Купер у ранніх 40-х. Сьогодні американським актором є Джордж Клуні». Фільм, як підкреслила критика, визначає виклики поколінню, якому належить зрозуміти головні цінності життя.

Фільм розповідає про будні однієї з потужних американських авікомпаній, точніше, про людей, яких звідти звільняють (що відбувається не тільки в авіакомпаніях, а й в інших галузях економіки, тому ця проблема є болючою і гострою). А якщо ще точніше – про людей, змушених повідомляти про звільнення. І якщо звільняють відразу кілька тисяч в різних містах країни й кожному за законом потрібно повідомити це персонально, то роботи для таких службовців, зрозуміло, вистачає. У певні моменти фільм навіть нагадує документальний репортаж з місця подій, тобто з офісів, куди викликають працівників, щоб повідомити їм неприємну звістку. Постановник максимально наближається до життєвих реалій – бере на епізодичні ролі звільнених далеко не кіногенічної зовнішності виконавців й дає змогу побачити й відчути їхню реакцію. Раяну (Джорджу Клуні) потрібно проявляти неабияку витримку, щоб процедура пройшла, як і належить, в режимі якомога коректнішому. Далеко не завжди це вдається, тому що більшість людей переживають шок, страждають, а одна жінка сказала, що покінчить з собою.

Фільм порушує дражливу соціальну проблему. Адже ніхто не застрахований від того, що в якийсь момент не стане жертвою економічної доцільності високого керівництва, під чиєю орудою працюють десятки тисяч людей. Наскільки трагічною є втрата роботи, показано і через сприйняття тих, хто повідомляє про звільнення. Трагічною, бо нерідко з втратою роботи людина втрачає сенс життя. У фільмі такий випадок лише один із тисяч, але й цього було достатньо, аби героїня Анни Кендрік – молода і успішна, котра, повідомляючи про звільнення, володіла не тільки собою, а й оптимальною методологією, – залишила свою роботу. У її вчинку кілька змістів: його можна тлумачити як небажання дивитися на людські страждання, як вияв внутрішньої свободи – дівчина не захотіла бути рабом власного успіху, і нарешті – як бунт, виклик системі.

Раян більш загартований життям, досвідченіший. Але, хоч і не подає вигляду, всі колізії, пов’язані з роботою, також переживає емоційно.

Під час тривалого відрядження по містах Америки цьому успішному, елегантному, атлетичному і симпатичному чоловікові випало пережити інтимну пригоду. Йому вже перевалило за 40, та він людина вільна, свої родинні почуття віддає сестрі й племінниці. Для Раяна і для Алекс, яку зіграла Віра Фраміга (актриса – українка, що мешкає у США, і нам тим приємніше, що в сучасному американському кіно вона досягла такого вагомого успіху), все починається як трафаретна, нічим не примітна пригода двох людей, чия професія пов’язана з частими поїздками. Випадково вони опинилися поруч в аеропорту – початок розмови ні про що, легкий і ні до чого не зобов’язує ні його, ні її. Завершується знайомство інтимом, що також виглядає як логічне продовження приємного спілкування людей одної професії.

Але як невимушено пригода починається, так несподівано драматично обривається. Несподіванкою цього, на перший погляд, банального сюжету про двох коханців, є не так характер його розгортання (хоча їхні сцени, огорнуті не фальшивим, а щирим почуттям, безперечно, є найкращими у фільмі), як неочікуваність розв’язки. До речі, нехарактерної для голлівудського кіно, позбавленої щасливого кінця. Треба віддати належне цій парі акторів, які зуміли не тільки переконати нас у щирості почуттів, а й вивести стосунки своїх персонажів на рівень чеховської драми, особливо у фіналі, коли з головним героєм зовні нічого не відбувається, але ми відчуваємо напругу його драми внутрішньої.

Зрештою, інтимна історія виводить на ще одну проблему сучасного суспільства (хоч і не нову, але вибудувану так, що має дві сторони медалі). Перша сторона: сюжет з племінницею Раяна. Здавалося, повна ідилія, вже кілька років вона зустрічається зі своїм другом і нарешті улюбленого дядю запрошують на весілля. Він перериває своє відрядження задля того, щоб побути на важливій родинній події. Все йшло за планом, Раян розслабився, тим більше, що його роман досяг апогею – він приїхав з коханою, вони відвідують школу, де він навчався, вона бачить його на різних знімках як успішного спортсмена, переживає разом з ним приємні хвилини мандрівки в молодість. Цю ідилію перериває дзвінок від сестри, Раян, нічого не пояснюючи, негайно їде до церкви, де має початись вінчання. Та от лихо – наречений зник. Сестра Раяна знає, де він, і просить брата вплинути на нього. Раяну й тут доведеться пройти по «мінному полі», не знаючи, чим закінчиться його розмова з женихом. Але він хоче щастя своїй племінниці, тому його психологічні зусилля й делікатність перемагають сумніви жениха. Весілля відбулося!

Другий бік медалі: Раян до цієї зустрічі з лагідною жінкою, очевидно, не збирався одружуватися: життя його котилося налагодженою колією. Під час колективного відпочинку, влаштованого компанією співробітникам, – дискотека, вечеря, нічна подорож на катері – закохані переживають повноту щастя: про це свідчать їхні розмови, їхні погляди. Глядачі вірять, що недовго Раяну залишилося парубкувати, настала пора завести родину, тим паче, що він покохав, і кохання взаємне. На ранок закохані невимушено розлучаються в аеропорту, темп ділового життя дозує емоції: час до роботи. В Раяна – презентація для співробітників авіакомпанії чергової валізки. І саме в цей час він несподівано замовкає, потім просить вибачення і залишає сцену. Біжить до літака, який за мить вирушає в Чикаго, до коханої. Засніженими вулицями його авто під’їжджає до потрібного будинку, дзвінок у двері. Відчиняє вона, але дім сповнений голосами, в тому числі дитячими – і вмить він розуміє, що в неї сім’я, діти. Вражений, Раян мовчки ретирується. В обличчі актора читаємо, якої сили удару він зазнав. Через якийсь час вона телефонує йому: «Якщо ти захочеш зустрітися зі мною, спершу телефонуй. – Чому ж ти не сказала, що заміжня? – Бо ти мене не питав...»

Раян повертається на роботу, де все, як звичайно, розмова з босом і т.п. Але зникла усмішка, на обличчі – сліди внутрішнього болю – контраст з тим щасливим Раяном просто разючий. Кохання обернуло дорогоцінну свободу на біль самотності і втрачених надій.

На завершення – про візуальний характер фільму. Загалом він ординарний, середовищем дії є аеропорти, офіси, готелі. Але незрідка трапляються моменти, які надають йому естетського, навіть поетичного виміру: це погляд на землю згори, з літака. Фрагменти землі нерідко набувають вигляду живописного полотна. Крім того, такі зйомки надають іншого масштабу самій оповіді. Справді, скільки людей живе на планеті, стільки драм вони переживають! І драма персонажів фільму нагадала поетичні рядки: «Як це все буденно, як це звично, скільки раз це бачила земля! Тільки ми з тобою, ми – не вічні, ми з тобою просто – ти і я...»


Корисні статті для Вас:
 
"Американець" у сучасному європейському кіно2011-03-04
 
АЛЕН ДЕЛОН: ГРАНІ ЕКРАННОГО ОБРАЗУ2010-02-11
 
Колоніальна пристрасть Кларка Ґейбла2009-06-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2010:#2

                        © copyright 2017