Редакція Перейти до переліку статей номеру 2012:#4
Мистецька хроніка


Ювілей Леся Курбаса: поєднуючи століття

З дня народження великого театрального режисера – теоретика та практика – Леся Курбаса минуло 125 років, а його пошуки та здобутки залишаються актуальними й сьогодні. Ювілей цей відзначався широко: у містах України, пов’язаних з Лесем Курбасом, відбулися різноманітні цікаві заходи. На Тернопільщині, де народився режисер, провели Урочисту академію «Лесь Курбас – наша гордість і слава» (Музей-садиба Леся Курбаса, с. Ст. Скалат), Тернопільський обласний краєзнавчий музей організував науково-краєзнавчу конференцію «Лесь Курбас у світовому театральному мистецтві», а в Історико-меморіальному музеї політичних в’язнів у Тернополі тривала експрес-виставка «Філософія театру», де експонували копії унікальних документів про діяльність Леся Курбаса в театрі, його перебування в ГУЛАГу, а також фотографії та літературу про його життя.

У Львові, де Курбас навчався, присвятили пам’ятній даті Всеукраїнську студентську театрознавчу конференцію «Лесь Курбас: шляхи модерного національного театру» (Львівський національний університет ім. І. Франка).

Відзначили ювілей і в Харкові – місті плідної роботи Леся Курбаса як режисера театру «Березіль». У Харківському літературному музеї відбулася виставка «Лесь Курбас – розстріляний геній українського театру». Харківська академія культури та Харківський національний університет мистецтв ім. І. Котляревського організували наукову конференцію «Лесь Курбас у контексті світової та вітчизняної культури»; доповідачами були вчені, режисери зі США, Канади, Росії та різних міст України (на її основі готується збірник). У рамках заходу було проведено презентацію фотоархіву харківського періоду театру «Березіль» (1926–1933) та бібліографічного покажчика «Творчий спадок Леся Курбаса у XXI столітті»; творча майстерня Центру Леся Курбаса «Театр у кошику» показала моновиставу «Сон» за поемою Т. Шевченка, а Харківський театр ім. Т. Шевченка на великій сцені зіграв поставлений Сергієм Пасічником спектакль, який висвітлив життєвий шлях Майстра.

Столиця теж відзначила день народження Леся Курбаса. В Будинку вчителя відбувся вечір його пам’яті, Музей театрального, музичного і кіномистецтва України влаштував «круглий стіл» «Презентація феномена Леся Курбаса сучасними засобами музейної експозиції». Роман Черкашин та Юлія Фоміна презентували свою книгу «Ми – березільці». А в Інституті проблем сучасного мистецтва відбулася конференція «Митець – Влада – Публіка».

Особливо багатогранний проект реалізував Центр Леся Курбаса. На фасаді будинку (Володимирська, 23-в) відкрили меморіальну дошку Леся Курбаса, що є бронзовою копією встановленої у Відні, де навчався режисер. З 30 березня по 2 квітня тривав Міжнародний мультимедійний проект «Лесь Курбас і світовий театральний контекст»: засідання «молодіжної секції» у Київському університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, де молоді театральні критики, театрознавці, кінознавці, журналісти Києва та Львова виступали з доповідями на основі документальних матеріалів та свідчень. Центральною подією проекту стала перша міжнародна наукова конференція за участю вчених із Білорусії, Грузії, Канади, Італії, Польщі, Франції, Росії, США. Українські дослідники завдяки традиційним науковим виступам та скайп-конференціям, презентаціям і стендовим доповідям мали нагоду познайомитися з новими підходами до вивчення режисерської спадщини Курбаса. Творчу діяльність Л. Курбаса висвітлювали у контексті практик визначних режисерів першої третини ХХ століття – Вс. Мейєрхольда, Є. Вахтангова, Ол. Грановського, С. Ахметелі, Л. Шиллера, Ю. Остерви, а також соціокультурного простору Європи та України зазначеного періоду.

Конференцію доповнила мультимедійна акція «Лесь Курбас у Києві», яка стала першою спробою «оживити» місця, пов’язані з перебуванням тут митця, – театральні споруди, навчальні заклади, приватні оселі. Лесь Курбас мешкав у Києві десять років, а також приїздив сюди на гастролі. Таким чином, постать Леся Курбаса стала ближчою для сучасника. Центр Леся Курбаса не випадково звернувся до інноваційних підходів – це співзвучне новаторському мисленню самого Леся Курбаса.

Ще однією ланкою об’єднання часів Леся Курбаса та сьогодення став фестиваль молодої режисури ім. Леся Курбаса, що відбувався з 19 до 23 квітня в Київському академічному обласному музично-драматичному театрі ім. П. Саксаганського в Білій Церкві. Місце невипадкове: тут працював створений Лесем Курбасом «КийДрамТе», а згодом – одна з театральних майстерень Мистецького об’єднання «Березіль», яка стала платформою для експериментів нової генерації режисерів – учнів Курбаса. Фестиваль за участі колективів з Києва, Білої Церкви, Вінниці, Луцька, Харкова та Сімферополя мав на меті виявити творчий потенціал молодих режисерів сучасного театрального процесу.

Рецензії на Курбасові вистави можна буде прочитати у віснику «Курбасівські читання». Нове число цього видання присвячено видатному режисерові, сюди ввійшли й доповіді з наукової конференції.

Центр Курбаса планує спільно з Бібліотекою мистецтв видати бібліографічний довідник Леся Курбаса, а разом з Інститутом ім. Єжи Ґротовського — театральні тексти Курбаса польською мовою.

Як бачимо, відзначення ювілею Курбаса на різних рівнях – науковому, практичному, мультимедійному, меморіальному – підтвердило органічну інтеграцію постаті Леся Курбаса та його творчого доробку з початку ХХ-го у початок ХХІ століття. Він не віддаляється, а стає для нас усе ближчим, і театрали світу вважають його внесок у наукове та творче життя дедалі вагомішим.

Ольга Велимчаниця

Нехай звучать голоси Тарковських

«Нехай звучить голос Андрія, нехай звучить голос Арсенія Олександровича, нехай вони звучать!» – так закликала Ольга Самолевська, організатор ювілейного вечора Андрія і Арсенія Тарковських, що відбувся нещодавно в київському Будинку кіно.

Цього року свято подвійне – Андрію Тарковському у квітні виповнилося б 80 років, а у його батька, видатного поета Арсенія Тарковського у червні 105 років з дня народження. Вечір вийшов по-справжньому поетичним і піднесеним.

У цьому незаперечна заслуга Ольги Самолевської, поета і кінорежисера. Вона піднесла розмову до такого рівня, що в залі, заповненому вщерть, не залишилося жодного байдужого. Ольга підібрала цікаві відеоматеріали, рідкісні та яскраві, пов’язані з творчістю Андрія Арсенійовича і Арсенія Олександровича. З екрана дивилися на нас їхні прекрасні обличчя, лунали їхні неповторні голоси. А фільм «Яблучний рік» наблизив до нас Марину Тарковську – хранительку роду, прекрасну жінку, матір талановитих дітей, вдячну сестру і доньку, чудову письменницю.

Справді, і фільми сина, і вірші батька мають потужність духовного заряду. Парадоксально прозвучали в одному з епізодів слова Андрія про те, що людина духовно зростає завдяки власному досвіду, що майже неможливо навчитися чому-небудь в інших людей. Але ж і його творчість, і творчість його батька мали такий вплив на ціле покоління! Та й не на одне.

Саме про це я і спробувала розповісти у своєму виступі. Про те, як поезія Арсенія Тарковського формувала не лише погляди моїх однолітків, а й впливала на долі людей: на знайомства і дружбу, симпатії і закоханість, на створення сімей. Ольга Самолевська теж говорила про те, що Арсеній Олександрович, з яким їй пощастило зустрічатися, подарував їй чудових друзів. І мені поталанило отримати від нього такі ж подарунки. Та ще неймовірну радість – писати про його творчість дисертацію. Робота над нею допомогла мені впоратися з найтяжчою бідою в моєму житті – втратою доньки.

Його слова, дух, висота повертають реальне, відчутне бажання жити і бачити красу світу.

У його віршах пульсує стихія дива. І вона здатна вихлюпуватися, створювати навкруги перетворений простір. Арсеній Тарковський, наче біблійний пророк, чує суть часів: («Я больше мертвецов о смерти знаю. / Я из живого – самое живое. / И, Боже мой, какой-то мотылек, / Как девочка смеется надо мною, / Как золотого шелка лоскуток»).

Для кінокритика О. Рутковського найважливішим у творчості поета є трагічність, а в творчості режисера – прагнення йти проти течії. А може, скільки читачів/глядачів, стільки й Тарковських? Адже щоразу слово і образ вражають нас по-новому. Може, в цьому і є сила справжнього художника?

Не можна й ігнорувати глибинний зв’язок Арсенія Олександровича з нашою землею, з дивовижним містом, в якому він народився, – Єлисаветградом, з його дивовижною родиною, зі спадщиною Григорія Сковороди? На підтримку цієї теми виступила і доктор філології Лариса Мороз. Для неї значущими виявилися сімейні і духовні зв’язки сім’ї Тарковських з сім’єю Тобілевичів.

Творчість істинних художників живиться не одним джерелом. Вони вбирають увесь різноманітний вплив культури – і східної, і західної. Тому й інтерес до режисера Андрія Тарковського і поета Арсенія Тарковського великий не лише у слов’янському світі, а й за його межами.

Маргарита Черненко

VII Дні польського кіно в Україні

відбулися 11–18 квітня 2011 року у дев’яти містах України. Організатори: Польський Інститут у Києві, Інститут Адама Міцкевича, Мережа кінотеатрів «Кінопалац». Показано сім найкращих польських стрічок останніх двох років. Дні відкрив фільм Януша Маєвського «Гімназійний випускний 1947» із зірками польського кіно Артуром Жмієвським та Віктором Зборовським. У програмі: «Чорний четвер. Янек Вишневський загинув» Антоні Краузе, «Роза» Войцеха Смажовського, «Кі» Лешека Давіда, «Ерратум» Марека Лехкого, «Заскок» Ґжегожа Зґліньського та «Чудове літо» Ришарда Брильського. Почесний гість Днів польського кіно – директор Студії документальних і художніх фільмів у Варшаві Влодзімеж Нідерхаус.

«Параджанов. Дотик»

Виставку під такою назвою до 90-річчя С. Параджанова організував керівник проекту кінооператор Юрій Гармаш у Галереї мистецтв НаУКМА. До експозиції увійшло 67 великоформатних світлин Юрія Гармаша (Україна), Вінісіо Рохаса (Коста Ріка), Володимира Піки (Україна) та Олексія Терзієва (Франція). Виставка тривала з 18 квітня по 5 травня.

Реставрують давні фільми

2012 року Національний Центр Довженка планує відреставрувати 35 фільмів – 18 німих і 17 звукових, ділиться планами заступник директора Іван Козленко. Це ранні українські німі фільми (1922–1923 років), авангардні стрічки Дзиґи Вертова, Арнольда Кордюма, а також Ігоря¬ Савченка, Марка Донського та Кіри Муратової. Найближчі покази: фільми Івана Кавалерідзе до 125–річчя митця, який розпочнеться 26 квітня в кінотеатрі «Київ». Показ фільму «Земля» Довженка та великий фестиваль німого кіно в супроводі сучасної музики «Німі ночі» в Одесі. Також – видання фотоальбому «Борис Косарєв. За кадром “Землі”». Національний центр Олександра Довженка завжди був госпрозрахунковою організацією, тобто існував на самоокупності коштом кінокопіювального виробництва та коштів з інших джерел (наприклад, оренди). 2011 року в Центр Довженка Міністерство культури та Держкіно призначило нове керівництво, яке протягом року погасило кількамісячні заборгованості iз зарплат i почало введення в експлуатацію нового реставраційного та кінокопіювального обладнання, закупленого Центром ще 2007 року. Державне агентство України з питань кіно в рамках програми відновлення української кіноспадщини почало фінансувати заходи Центру, які проводять спільно з Держкіно щодва місяці.

Розпочалися зйомки фільму «Пташинка»

24 червня в селищі Ханжонкове на Донеччині, де народився засновник Ялтинської кіностудії Олександр Ханжонков, стартували зйомки фільму «Пташинка» – масштабного спільного кінопроекту України, Росії і США. Продюсер Тимофій Нагорний переконаний, що попри численні перешкоди стрічку буде завершено та показано на міжнародних фестивалях вже наступного року. Свою участь у проекті підтвердили відомі українські, російські та голлівудські актори. Співпродюсер – Володимир Хорунжий, режисер – Тарас Ткаченко. Вони є учасниками нещодавнього успішного в українському прокаті проекту «Закохані в Київ». Головні ролі виконають: переможниця «Дитячої Нової хвилі» Настя Петрик та переможець шоу «Танцюю для тебе» Давид Антонян. Тимофій Нагорний, український бізнесмен, президент Фонду волонтерів України, розповідає: «Наш фільм порушує дуже болісну та глобальну тему – тему сирітства. Ми не могли відмовитися від цієї роботи чи відкласти зйомки, оскільки знаємо, що після виходу фільму багато дітей знайдуть маму і тата. А це головна місія нашого проекту».

Голландський вчений про «Молитву за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка

25 травня в кінотеатрі «Жовтень» відбулася лекція Сандера Брувера, професора університету Гронінгена (Нідерланди) «Мазепа, Петро і Україна – любовний трикутник («Молитва за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка)». Постать Мазепи – одна з найбільш суперечливих у спільній історії Росії, для якої він зрадник, та України, чию незалежність він відстоював. Однак фільм Юрія Іллєнка презентує не стільки ту чи іншу інтерпретацію, скільки зображає Мазепу як суб’єкта і матеріал для нескінченних інтерпретацій, які постійно цитують і віддзеркалюють одна одну. Організатор акції – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА Ольга Брюховецька.

Музика та кіно

11 квітня у великій концертній студії Будинку звукозапису Національної радіокомпанії України відбувся концерт-телезйомка «Музика українського кіно» в рамках спільного проекту Національної радіокомпанії України «Мистецькі історії» (ведуча – Галина Бабій). У ньому взяли участь композитори М. Скорик, В. Губа, В. Гронський, В. Назаров, чиї твори виконав симфонічний оркестр Державної телекомпанії України. На концерті також пролунала музика Бориса Лятошинського до фільму «Тарас Шевченко» (1951) Ігоря Савченка.

Хтось вважає, що музика є персонажем фільму. Але персонаж – це щось дуже конкретне і матеріалізоване. Музика ж – субстанція духовна. Отже, для неї існують інші виміри, вона одухотворює персонажів.

Для українського кіно працювали кращі композитори, і це закономірно. Це процес творчої взаємодії. Завдяки масовому мистецтву кіно музика, що звучала у фільмі, набувала популярності. Зі свого боку музика надавала необхідних емоційних барв, посилювала драматизм чи надавала визначеності зображуваному часу.

У кращих фільмах завжди виникав органічний синтез, що може з’явитися тільки на основі цілковитого взаєморозуміння режисера і композитора.

У «Тінях забутих предків» С. Параджанова, фільмі, який надав право голосу українському етносу, що зазвучав на весь світ, пісенний та музичний фольклор Гуцульщини, дібраний Мирославом Скориком, був пронизаний і його авторськими мелодіями. Це був прорив, вихід у справжнє. Так само молоді Володимир Губа й Леонід Грабовський зуміли збагатити ранні фільми Леоніда Осики та Юрія Іллєнка.

Імперія українського кіно 1960-х – поч. 1970-х магнетично притягувала до себе найталановитіших, і на поклик дерзновенних режисерів вони допомагали українському кіно набувати нового мистецького дихання. Тоді українські композитори здійснили радикальну зміну в кіномузиці, яка виявлялася у розкріпаченні духу, у свободі й прориві у трансцендентне.

«Гарний фільм повинен будуватися як музичний твір. Драматургія музичного твору – найбільша й наймогутніша драматургія. Якщо б мені коли-небудь вдалося вибудувати кіносюжет і все своє кіно мислення так, як це здається зробити в музиці, то про більше я б і не мріяв…» – так сказав Іван Миколайчук, який багато зробив для українського кіно і як актор, і як сценарист, і як режисер, і як укладач музики. Саме тому українські фільми тих часів не старіють і значення їхнє визнає світ.

Перехрестя мистецтв

18 та 20 травня в Національній опері України відбулася прем'єра балету-триптиха "Перехрестя", назва якого відображає саму суть проекту, що символізує творчу співпрацю трьох митців із різних сфер: хореографа й керівника театру "Київ модерн балет" Раду Поклітару, художника-постановника Олександра Друганова та композитора Мирослава Скорика. Та почалося все з музики, адже саме три скрипкові концерти Скорика й підштовхнули Поклітару до створення цього синтетичного мистецького дійства, жанр якого він визначив як балет-притчу, або ж балет-фантазію.

"Немов орбіти холодних планет, перетинаються в часі і просторі окремі людські долі на невидимих перехрестях життя", - пише Раду Поклітару(він також і автор лібрето), задаючи загальний рефлексивно-філософський тон усьому дійству. В "Перехресті" задіяно симфонічний оркестр Національної опери, танцівників "Київ модерн балету", а також солістів-скрипалів Андрія Бєлова (Німеччина), Богдану Півненко (Київ) та Назарія Пилатюка (Львів). Диригував оркестром сам Мирослав Скорик. Київська прем'єра відбулася в рамках святкування Днів Європи-2012 в Україні.

Нова перлина "Мушлі"

Наприкінці квітня відбулася прем'єра нової вистави театру поезії "Мушля" (художній керівник Сергій Архипчук), що існує при київській академічній майстерні театрального мистецтва "Сузір'я". В основі нового проекту - "Чоколівка. Мандри Амура" - поетичі твори Аттили Могильного. Як і раніше, режисер, поєднуючи поетичне слово, музику та акторську гру, прагне привернути увагу до маловідомих авторів і текстів української літератури. У виставі задіяно молодих акторів, у тому числі непрофесійних.

Школа вуличного театру в Кривому Розі

Культурно-громадський центр "ШЕLTER+", спільно з театром "Ana Monro" (Словенія), провів у травні в Кривому Розі першу в Україні Міжнародну школу вуличного театру. Організаторам проекту вдалося зібрати міжнародну команду викладачів: зі Словенії (актор, директор фестивалів вуличного театру Горо Осойнік, та хореограф Віта Осойнік), Італії ( Мішель Крамерс, засновниця "Theatr en Vol" - " Театр на відкритому повітрі", авторка досліджень із театральної архітектури та пластики) та Бельгії (Крейг Вестон - композитор, актор, режисер, викладач пластичного мистецтва в Консерваторії м.Гент). Школа тривала упродовж десяти днів, а до участі в програмі відібрали декілька десятків студентів із України та деяких інших країн Європи. Завершилося ж усе двома фестивалями вуличного мистецтва, на яких було представлено також і міні-вистави, створені учасниками школи.

65-й Каннський МКФ

65-й Каннський фестиваль, що є найбільшим у світі й щороку приймає близько тридцяти п'яти тисяч кінематографістів із усіх країн світу, відкрився 16 травня фільмом Веса Андерсона "Королівство повного місяця". Міжнародне журі очолив італійський кінорежисер Нанні Моретті. В конкурсі: "Космополіс" Д.Кроненберга, "В дорозі" В. Саллеша, та ще 18 фільмів. Золоту пальмову гілку здобула стрічка Міхаеля Ханеке "Любов", Гран-прі - фільм "Реаліті" Маттео Гарроне. В рамках роботи Українського павільйону було показано "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" М. Іллєнка, кіноальманах "У кожного свій Чехов" та "Чемпіони підворітні" А.Сентаблаєва. Також було презентовано проекти: анімацію "Микита Кожум'яка" Р.Гарбара, пригодницький фільм "Іван-сила" В.Андрієнка тощо.

Знімається "Параджанов"

З 1 по 12 травня в Тбілісі та на його околицях (зокрема поблизу середньовічного монастиря, де Параджанов фільмував "Легенду про Сурамську фортецю") розпочала роботу знімальна група повнометражної ігрової стрічки "Параджанов", для якого 50 відсотків коштів виділила Україна. Режисер фільму і виконавець головної ролі Серж Аведікян, оператор - Сергій Михальчук, художник - Влад Рижиков, який, взявши на озброєння книжку Юрія Мєчитова, що багато фотографував Параджанова, відтворює дух параджанівських колажів. Зйомки, розпочаті в Грузії, продовжаться в Україні та Франції. Прем'єра планується на 2013 рік.

Угорські фільми в Україні

У столичному кінотеатрі "Київ" 16-20 травня тривав Третій фестиваль сучасного угорського кіно, організований продюсерською агенцією "АртМедія" Було показано п'ять картин:"Веспа" Діани Гроо ( про 20-річного хлопця, який їде зі свого провінційного містечка в Будапешт за виграним у лотерею мотоциклом); "Бібліотека Паскаля" Саболча Хайду ( про угорку, продану в сексуальне рабство власним батьком), "Діва танцює до смерті" Ендре Хулса ( ілюстрація стосунків усередині любовного трикутника), "Питання в деталях" Жомбора Диги ( історія про юну красуню, її брата та її залицяльника) та "Ніжний син: проект Франкенштейна" Корнела Мундруцо ( про взаємозв'язок життя і мистецтва), який було відзначено на десятках кінооглядів.

4-й "Харківський бузок"

Мілен Демонжо, незмінній учасниці Міжнародного фестивалю "короткого метра", цього року допомагав 76-річний Ален Делон, а в конкурсі брали участь молоді режисери з семи країн - України, Росії, Польщі, Литви, Азербайджану, Франції та Німеччини. Відкрив форум французський фільм "Маman" із Мілен Демонжо в головній ролі. З 20 конкурсних фільмів Гран-прі здобула стрічка "Glasgow" польського режисера Петра Суботка (історія 12-річного хлопчика, який непросто знаходить спільну мову з матір'ю-одиначкою). Інші переможці в номінаціях: "Найкраща операторська робота" - Патрік Жиринжеллі ( фільм "У носі", режисер Патрік Беро), "Найкращий сценарій" - Джоель Катрін та Бернар Тангі ("Я могла б бути вашою бабусею", режисер Б.Тангі), "Найкращий ігровий короткометражний фільм" - Маріус Іванкевічус ( фільм "Отче наш"), "За найкращу режисерську роботу" - Бартош Круглик (фільм "Зникнення"), а в номінації "Найкращий анімаційний фільм" нагороду не присуджували.

Польський вуличний театр знову в Києві

З 10 по 13 травня в Києві та Донецьку пройшли вистави двох вуличних театрів: гданського Театру Снів із виставою "Кімната" та познанського театру Бюро Подорожей із "Carmen Funebre". Театр Снів (Teatr Snow) був заснований 1986 року. "Кімната" ( режисер Здіслав Гурський) розповідає історію кохання у сюрреалістичному світі на межі марень і реальності. Мешканець кімнати виглядає абсолютно безпорадним і самотнім, ширяє в мріях, не помічаючи жінку, яка турбується про нього. Театр Бюро Подорожей (Biuro Podrozy)заснований у 1988 році, його репертуар включає чотирнадцять оригінальних вистав, серед яких вісім - під відкритим небом(зокрема, "Carmen Funebre"- володар Першої відзнаки, Нагороди критиків та Нагороди Гамада в Единбурзі, а також Гран-прі Театрального фестивалю в Афінах). У вересні 2011 року Театр показав киянам футуристичну виставу "Планета Лем" за творами Станіслава Лема. Натхненням для "Carmen Funerbe", поставленої 1994 року режисером Павлом Шкотаком, стало посилення етнічних конфліктів та війна у Боснії. Працюючи над виставою, колектив театру зустрічався з біженцями з колишньої Югославії. Їх розповіді сприяли створенню універсальних метафор, що описують долю вигнанців. У "Carmen Funebre" театр Бюро Подорожей використовує вогонь, світлові ефекти та вражаючу музику

Зіркові гості Одеського МКФ

Одним з гостей цьогорічного Одеського МКФ, що відбудеться з 13 по 22 липня, стане всесвітньо відомий режисер Пітер Грінуей, який проведе майстер-клас для слухачів Літньої кіношколи. Передбачається, що Грінуей розповість про свій новий фільм "Гольціус та пеліканяча компанія", - це історія про голландського художника 17-18ст. Хендріка Гольціуса. Як зазначає режисер, поїздка до Одеси важлива для нього ще й тому, що цього року він розпочинає зйомки нового фільму про Сергія Ейзенштейна. Ще одна гостя - Джеральдін Чаплін - відкриє показ стрічки свого батька "Вогні великого міста" на Потьомкінських сходах разом з онуком Чарлі Чапліна, Чарлі Сістоварісом. В рамках фестивалю відбудуться прем'єри фільмів "Любов" Міхаеля Ханеке ("Золота пальмова гілка" Канн), "Цезар повинен померти" братів Тавіані ("золотий ведмідь" Берлінале) та "Римських канікул" Вуді Аллена. Цього року Одеський МКФ також запроваджує окрему конкурсну програму українських фільмів.

Перемогу здобув побутовий жанр

31 травня відбулося вручення нагород переможцям традиційного конкурсу "Коронація слова". В номінації кращий сценарій, до журі якого входили авторитетні кінематографісти - Сергій Тримбач, Василь Портяк, Тарас Денисенко, більше десятка осіб, - перемогу в досить серйозній боротьбі за першість здобув сценарій Надії Кошман "Джульєтти" - драматично-комедійна або, інакше кажучи, трагікомічна замальовка побутового життя й морального самопочуття мешканців приміського села. У сценарії житейською є ситуація (перипетії довкола нерухомості, яка домінує над людськими почуттями й повагою до батьків), добротна українська мова й майстерність побудови дії, що розгортається в кількох сюжетних лініях, упізнавані характери. Сценарій дає уявлення про інтереси української людини сьогодення і міг би стати екранним хітом, якби хтось з інвесторів захотів фінансово підтримати цей задум.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2012:#4

                        © copyright 2017