Бесіду веде Л. Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2012:#4
Мирослав Скорик: музика забутих предків


1963 року на Київській кіностудії ім. О. Довженка почалася робота над фільмом «Тіні забутих предків» за М. Коцюбинським. Про те, як працювали, залишив спогади кінооператор фільму Юрій Іллєнко, другий режисер В. Луговський. Сьогодні кожне свідчення, кожен спогад надзвичайно цінні. Серед тих, хто творив цей шедевр, – і композитор, народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка Мирослав Скорик.

Батьки Мирослава Скорика не були професійними музикантами: батько – історик, трохи грав на скрипці, мама – на фортепіано. Вони обоє закінчили університет у Відні. По війні Мирослав жив із батьками на засланні в Сибіру й тільки в 1955 році повернувся до Львова, а батьки ще пізніше – 1956-го чи 1957-го, тож вони на той час не мали роботи. Юнак 1955 року вступив у Львівську консерваторію, а після закінчення поїхав до Москви, вступив до аспірантури, яку закінчив у 63-му. Потім повернувся до Львова

– Як ви в 1963 році ставились кіно? Ходили в кінотеатри? Чи цікавило вас кіно як мистецтво? І чи думали, що працюватимете у фільмі як композитор?

- Ходив, але не дуже цим захоплювався. Більше цікавився сучасною музикою, джазом. Коли я працював викладачем у Львівській консерваторії, Параджанов у 1963 році приїхав до Львова шукати композитора до свого фільму: він вважав, що в картині такої тематики композитор має бути із Західної України. Тому він пішов на місцеве радіо і попросив ознайомити його з творами львівських композиторів. Серед інших творів він прослухав мою "Сюїту" для струнного оркестру, написану в аспірантурі, в класі професора Д.Кабалевського. Її виконував оркестр Московської консерваторії на міжнародному фестивалі молоді та студентів в Гельсінкі в 1961 році. Коли до Москви приїхав викладати знаменитий французький диригент Ігор Маркевич, до речі, українського походження, цей твір йому дуже сподобався. Сподобався він і Параджанову, який категорично заявив: "Этот композитор будет писать музыку к моему фильму". Але коли ми зустрілися, він настрашив мене своєю агресивною поведінкою. Сказав: "Я делаю гениальный фильм, ты должен написать гениальную музыку". І додав: " Но ты должен меня полюбить". Це мені не сподобалося. Я відповів, що подумаю. До тогож я недавно бачив його фільм "Українська рапсодія", і він не видався мені геніальним. Я з деким порадився і надіслав йому телеграму, що у зв'язку з родинними обставинами не зможу прийняти його пропозицію. Однак через кілька тижнів, коли Параджанов знову приїхав до Львова, він змінив тон, ми з'ясували певні проблеми, і відтоді у нас були прекрасні товариські стосунки.

- Слід віддати належне Параджанову: не знаючи вас, він віддразу оцінив ваш твір і ваші можливості. Він сказав, яку саме музику хоче до фільму, чи його бажання виглядало абстрактно?

- Початок праці був для мене досить незвичним. Він сказав мені поїхати в Карпати і привезти до Києва народних музикантів. Була зима, я поїхав до Косова, який мені здався надто цивілізованим, і сів у перший-ліпший автобус, що їхав у глибинні Карпати. Ця місцевість називалася Брустури і виявилася саме такою. Я підійшов до першого зустрічного і запитав, чи може він організувати поїздку до Києва групи народних музикантів для запису їх музикування. Гуцули виявилися дуже кмітливими: ми відразу домовилися, скільки і які саме виконавці потрібні. Повинна була їхати група трембітарів; коли летіли з Івано-Франківська, виникла проблема, як їхні трембіти внести в салон літака, довелося підвести ще один трап і так, боком, пропхати їх до літака.

- Як ви співпрацювали зі знімальною групою?

- Коли влітку наступного року знімальна група прибула в Карпати, я часто до них приїжджав. Знаходили яскравих, надзвичайно самобутніх музикантів, а що в групі був тонваген, то не треба було возити музик до Києва. Було зроблено унікальні і якісні записи, найкращі з яких увійшли до музичної тканини фільму, створили неперевершене тло твору М.Коцюбинського.

- Якими були ваші враження, коли ви побачили перший матеріал фільму?

- Спочатку я сприймав знятий матеріал насторожено, але відразу відчувалося, що режисер, не будучи українцем, побачим те незвичне, чого, можливо, не помічали чи на що не звертали уваги ми. Маю враження, що з кожною сценою Параджанов досягав все більшого і більшого ефекту, сягаючи вершин у завершальних епізодах. Він сміливо використовував місцевих жителів як артистів у багатьох сценах. Вони, до речі, його любили. гуцули люблять комунікабельних людей, яким він був, безперечно. Хоча, будучи завзятим колекціонером, він часто за безцінь скуповував у них певні раритети. А часом вони йому просто їх дарували.

- Чому після "Тіней" для Параджанова український фольклор став пройденим етапом?

- Цей фільм спонукав Параджанова потім звернутися до рідної йому вірменської і грузинської тематики. Після надто авангардної спроби в "Київських фресках" він створив фільми саме такого змісту. Однак саме "Тіні забутих предків" залашилися його найбільшим шедевром.

- А які відчуття "Тіней" сьогодні, що фільм значить для вас, для вашої творчості?

- Праця в цьому фільмі надихнула мене на створення моєї оригінальної музики як для цього фільму, так і до наступного твору - концерту "Карпатський" для симфонічного оркестру. І мені дуже приємно навести відгук Дмитра Шостаковича, який у листі до мене написав: "Вчера смотрел по телевизору фильм "Тени забытых предков". Я поздравляю Вас с удивительно прекрасной музыкой".

– Отже, сталося так, як Параджанов казав:він зняв геніальний фільм, а ви написали геніальну музику.

Травень, 2012


Корисні статті для Вас:
 
Мей Вест – кінодіва-бунтарка2017-11-11
 
Лист Міністру культури і відповідь Міністерства2018-01-01
 
Біографія як видовище2018-01-01
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2012:#4

                        © copyright 2019