Лариса Іванишина Перейти до переліку статей номеру 2012:#5
Перша любов


Яни А. В. Вера Холодная. Первая любовь российского кинозрителя. – СПб., М., Краснодар: Планета музыки, 2012. – 220 с., ил

Віра Холодна (дівоче прізвище Левченко, 1893–1919) – українка по батькові, народжена в Полтаві, – перша кінозірка російського кіно. 2014 року виповниться 100 років від часу її кінодебюту. Знімалась вона усього п’ять років, але надзвичайно інтенсивно: за її участю вийшло 39 фільмів і ще вісім, про вихід яких на екрани немає достовірних даних.

У фільмах з різними назвами, де не було щасливих закінчень, Віра Холодна поставала в одній і тій же іпостасі: в образі жінки, якій судилося стати іграшкою в руках жорстокої долі. Майже кожного разу її героїня гинула: або вчиняла самогубство, або падала жертвою чоловіка-ревнивця, або помирала від виснаження. У час, коли вона знімалася (а це був період війни: 1914–1919), ще нікому не спадало на думку, що зіграні актором персонажі можуть впливати на його долю, що пережите перед камерою може ставати життям реальним, тобто зігране на екрані матеріалізується в реальному житті того, хто грає... Таке, метафізичне, пояснення може пролити світло на причини передчасної смерті двадцятишестирічної кінозірки, матері двох дітей. Офіційний діагноз – «іспанка» – піддається сумнівам, адже, за спогадами, 1915 року Віра Холодна вже перенесла цю хворобу, крім того, в Одесі епідемія іспанки закінчилась восени 1918. А. Яні звертає увагу на ще один факт: встановлював офіційний діагноз причини смерті актриси професор Л.І. Усков. Так-от, відразу після смерті Віри Холодної невідомі викрали його доньку. Професор дав інтерв’ю, в якому публічно повідомив про діагноз «іспанки», і його донька відразу «знайшлась». Автор наводить різні версії, одна з яких виглядає найаргументованішою, хоча також є гіпотезою: Віра Холодна була пов’язана з агентами ВЧК кіноактором Петром Інсаровим і Жоржем де Лафаром і водночас завдяки своїй популярності спілкувалася з військовим губернатором Одеси генералом Гришиним-Алмазовим і начальником штабу окупаційних сил французьким полковником і одеським уродженцем Анрі Фрейденбергом. Завдяки впливу Холодної на закоханого в неї Фрейденберга де Лафару вдалося підкупити полковника, в результаті чого 4 квітня 1919 року той віддав наказ про евакуацію союзних військ з Одеси. Контррозвідка білих викрила агентурну мережу чекістів, і Холодна була отруєна, а де Лафар відразу після її смерті арештований і розстріляний. Опосередковано підтверджують цю версію донесення де Лафара на Луб’янку, де йшлося і про Віру Холодну, що з’явилися останнім часом завдяки відкриттю засекречених архівів.

Антон Яні починає розповідь із твердження, що точних даних про зірку німого кіно є дуже мало (листування, інтерв’ю з сестрою Софією, записане О. Каплером; більшість фільмів за участі Холодної не збереглися, як не збереглося і її могили – враження таке, що до її спадку «доклали руку» надприродні сили). Вивірені дані вже були опубліковані у книжці Б. Зюкова «Віра Холодна. Нарис життя і творчості» (1995). Але інтерес до Віри Холодної, як стверджує автор нової книжки, стає масовим, тому, йдучи за фактами, він прагне «розповісти про актрису в найбільш належному їй контексті». Автор щедро цитує тогочасну періодику, а для заключного розділу «Анотована фільмографія» підібрав рецензії на фільми з Вірою Холодною та спогади про зйомки (згадують Гардін, Бек-Назаров та ін.), що, безперечно, збільшує цінність книжки.

Віра Холодна була старшою донькою Василя Левченка та Катерини Слєпцової. Батьки жили в Полтаві, але, коли Вірі виповнилося два роки, переїхали до Москви, де дівчина закінчила гімназію. Відразу після цього, у віці 17 років, вона вийшла заміж за українця, офіцера Володимира Холодного. У книжці наведено цікаву інформацію про родину її чоловіка: у ній було дев’ятеро дітей. Майже всі брати Володимира були репресовані, а Григорій Холодний був арештований як учасник т. зв. СВУ. Тільки один із них – Микола – зміг працювати за радянської влади і став видатним ученим, директором Інституту ботаніки АН УРСР (цей заклад нині носить його ім’я).

Біографію Віри Холодної автор скомпонував у шість розділів: «Дитинство, отроцтво, юність», «Великі надії», «Творима легенда», «Війна і мир», «Важкі часи» і «Драма на березі моря». Чітко структурована оповідь містить чимало інформації про кінематограф тих часів, адже актриса працювала у найбільших кінопідприємців свого часу: Торговому домі «П. Тіман і Ф. Рейнгардт» (там уперше з’явилась на екрані – у крихітному епізоді у фільмі «Анна Кареніна»), кінопідприємствах І. Єрмольєва, О. Ханжонкова (де знялась у 12 фільмах, переважно в режиссера Євгена Бауера) та Д. Харитонова, де остаточно утвердилась як зірка першої величини, виконавши головні ролі в таких хітах Петра Чардиніна, як «Біля каміна», «Мовчи, смутку, мовчи…» й «Казка любові дорогої». Усього в Харитонова, включаючи одеський період (в місто над морем кінопідприємці перебралися, втікаючи від більшовицького терору), вона зіграла у 25 фільмах. Переважно то були салонні мелодрами, в яких вона не грала (в неї не було театральної освіти), а проживала драми своїх героїнь (на цьому наголошував один із провідних критиків того часу В. Туркін). У наведених відгуках критики не надто високо оцінюють акторський талант Віри Холодної, але віддають належне її «красивому і напрочуд кінематографічному обличчю». Та ніхто не взявся пояснити феномен її популярності у глядачів. Про її гру у фільмі «Мовчи, смутку, мовчи…» (єдиний, що зберігся повністю) автор пише: «Привабливість Холодної надає надзвичайної чарівності найбуденнішим ситуаціям – курить вона таємно, наливає чай чи просто потягується у скромному халатику».

У «Додатку» друкується стаття композитора О. Маноцкова «Про музику до нового видання фільмів за участю Віри Холодної».

На завершення слід зазначити, що в Україні також є шанувальники таланту Віри Холодної, серед яких насамперед слід назвати кінорежисера-документаліста Сергія Буковського, який 2000 року зняв фільм «Знак – тире», присвячений Вірі Холодній, включивши в нього інтерв’ю з її доньками, які на той час мешкали у США.


Корисні статті для Вас:
 
Скарбничка для читача2012-06-09
 
Альтернативний навігатор2012-03-11
 
Нові книги2012-03-04
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2012:#5

                        © copyright 2017