Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2012:#6
Дивіться українське... о 4-ій ранку


У 1990-х, коли депутати Верховної Ради ще бажали ухвалювати необхідні для утвердження державності закони і там не був іще чужим дух українського патріотизму, з’явилося кілька законів, що регулювали інформаційний простір країни. У них, зокрема, йшлося про досить помірковану цифру – 50% ефірного часу для української продукції, тобто виробленої в Україні державною мовою. Впродовж останніх двох років така продукція опинилася на марґінесі інформаційного простору, а декларація влади про стабільність увійшла у кричущу супе-речність з її ж, влади, розпалюванням міжнаціональної ворожнечі. Тому що нинішня влада, як свого часу більшовики, вважає, що літочислення починається з їхнього приходу, а що було до них – знати не бажає.

Повертаючись до телебачення – найдієвішого інструменту маніпуляції масовою свідомістю, – маємо зазначити, що певна частка українського продукту на 15 українських телеканалах (тих, які оприлюднюють свої програми на тиждень у ЗМІ) наявна за рахунок новин, спорту, політичних ток-шоу, почасти естрадних шоу і реклами (хоча мова цих передач далеко не завжди українська).

А як представлено українську культуру, зокрема кіно? Для того, щоб це побачити, візьмімо програму за один із тижнів: наприклад, з 3 до 9 вересня – адже саме на 8 вересня цього року припало державне свято – День українського кіно. День цей приурочений до дня народження найвидатнішого українського майстра – Олександра Довженка, його пам’ять вшановують на Київській кіностудії, яка зветься його ім’ям, та в Сосниці – містечку, де він народився і де є меморіальний музей.

Попередні роки телеканали хоч і мляво, але реагували на цю подію. А цього разу – німота абсолютна. Жодного телефільму, жодної телепередачі, присвяченій українському кіно на Першому, на плюсах, на ІНТЕРІ і т.п. Натомість – панують на телеекранах «Американський ніндзя 4: повне знищення», «ПлейсідЛейк розбушувався», «Море диявола» та інші «карнозаври», приправлені рекламою, і публіка поглинає цю гримучу суміш, з кожною хвилиною стаючи «освіченішою», «впевненішою» та «моральнішою». Нічого не залишається, як перефразувати поета: «Уныло я смотрю на наше телевиденье…»

Неймовірними на цьому вбогому тлі виглядають назви давніх українських фільмів – «Анничка», «Буйна», «Невгамовний Пантелеймон», «Чорний колір порятунку», «Українці. Надія», «Українці. Віра», «Драй-Хмара. Останні сторінки». Але глядачі можуть не радіти: українізація через кінематограф їм не загрожує, бо показують ці фільми з 2-ої ночі до 4-ої ранку, науково-просвітницькі – на Новому каналі, а ігрові – на Першому (міжнародному) та «2+2». Виняток – 5-й канал, який ігрових фільмів не показує, але традиційно у стабільний час (о 14.20) по суботах та неділях показує фільми циклу «Гра долі» студії ВІАТЕЛ, присвячені персоналіям української культури та історії.

Перший національний упав у анабіоз, що, як відомо, характерно для безхребетних, надійно забезпечивши себе спортивними змаганнями і гонками російських гумористів, що їх споживає охочий посміятися аби з чогось глядач.

Якби ми орієнтувалися на наше телебачення, то могли б і не здогадатися, в якій країні живемо. Рятує становище канал «Культура», хоча його можна дивитися тільки на кабельному ТБ, що не є доступним для всіх зацікавлених. Упродовж тижня на «Культурі» показали не тільки давні українські фільми 1930-х – «Наталка-Полтавка», «Сорочинський ярмарок», «Запорожець за Дунаєм», фільми-вистави 1950-х – «Назар Стодоля», «В степах України», «Мартин Боруля», а й знятий на початку 1990-х документальний фільм про Василя Стуса «Просвітлої дорога свічка чорна», а також телепередачі, присвячені українському кіно: «Читаючи Юрія Іллєнка» (розповідь його дружини Людмили Єфименко), «Той, що пройшов крізь кінопрокат» тощо. Назви інтригують, свідчать про творчий пошук телеканалу «Культура» і його прагнення презентувати серед інших мистецтв і українське кіно. Неабияка сміливість в одноманітному й безликому українському телепросторі. Дедалі частіше «Культура» випускає власну продукцію – цікаві розповіді про видатних українських художників, композиторів, співаків, письменників, кінематографістів.

І якщо комерційне телебачення жодним впливам не піддається, а на критику не реагує, то від державного ТБ, яке існує на кошти платників податків, ми вимагаємо все-таки бути каналом держави Україна, насамперед у мовному вияві, а бажано – ще й культурному.


Корисні статті для Вас:
 
А нам байдуже - одвічний принцип чиновника2012-07-15
 
Реформування кіноархіву: чи реальні перспективи?2012-03-11
 
Бути2011-03-15
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2012:#6

                        © copyright 2017