Анастасія Пащенко Перейти до переліку статей номеру 2013:#3
Український театр ХХ століття


Український театр ХХ століття: Антологія вистав / За заг. ред. М. Гринишиної. – К.: Фенікс, 2012. – 944 с., іл.

Видання знайомить читача з виставами українського театру ХХ століття. Cаме виставам і присвячено антологію (до речі, вперше в Україні). У цьому її особливість порівняно з іншими дослідженнями, скажімо, з «Нарисами з історії театрального мистецтва України ХХ століття», також виданими Інститутом проблем сучасного мистецтва.

Антологія – це історія вітчизняних постановок п’єс Котляревського, Карпенка-Карого, Гоголя, Винниченка, Лесі Українки, Шиллера, Грільпарцера, Софокла, Кайзера, Сінклера, Куліша, Микитенка, Шекспіра... Під заявленим у назві ХХ століттям автори розуміють період, що охоплює також кінець ХІХ і початок ХХІ; фактично йдеться про вистави новітнього професійного українського театру, починаючи від «Наталки Полтавки» трупи М. Кропивницького у 1885. Для цього порівняно короткого та вельми насиченого відтинку часу дослідники запропонували свою періодизацію, за якою і впорядкували матеріал. Книжка складається з чотирьох розділів: «Український театр 1900-х на шляхах оновлення парадигми “психологічного реалізму”»; «Український театр 1910–1930-х: від інтенцій модерну до утвердження “соціалістичного реалізму”»; «Український театр 1940–1980-х: від утвердження до кризи “соціалістичного реалізму”»; «Український театр 1990–2000-х: у пошуках сучасної моделі української культури».

Розділ – це збірка статей, кожний підрозділ присвячено окремій п’єсі. Іноді це розповідь про її сценічну долю в конкретному театрі: наприклад, «Маскарад» М. Лермонтова у Севастопольському російському драматичному театрі ім. А. Луначарського. А подекуди йдеться про кілька постановок, часом різних періодів (скажімо, «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого у 1900, 1907 і 1927-му). Це порушує заявлену назвами розділів періодизацію, проте дає змогу простежити «еволюцію» п’єси за певний відрізок часу. Крім того, такий підхід дозволяє уникати повторів: кожен період має «свій» набір драматургічних творів (що, втім, викликає певні сумніви: чи не викривляє це історичну картину?). Хронологічний принцип, до якого звик читач, тут не є визначальним. На чільне місце виходить радше не час появи на українському кону, а період найбільшої популярності, «знаковості»: наприклад, про «Ромео і Джульєтту» можна прочитати аж в останньому розділі, присвяченому театру 1990–2000-х.

Автори збірника відібрали спектаклі, що, на їхню думку, найкраще репрезентують сценічне життя того чи іншого періоду. При цьому, прагнучи подати якомога повнішу картину театрального життя, не обмежилися найбільш гучними театральними подіями: читач може отримати інформацію і про менш помітні вистави і колективи. Основний критерій: можливість через історію постановки показати яскраву рису чи певну грань театрального процесу. Таким чином, статті можна розглядати як огляд цілої театральної доби. Історико-культурний контекст, історія роботи над п’єсою, її аналіз, зрештою, реакція глядача, критики, самих авторів на спектакль – усе це знайомить читача зі світом театру відповідного періоду, а також дає змогу зіставити його з іншими «епохами» аж до сьогодення (на порівняння наштовхує вже сам принцип подачі матеріалу: в одному підрозділі – історія кількох постановок однієї п’єси).

Отже, видання прислужиться всім, хто цікавиться історією українського театру, в тому числі й сучасною. Розповідь про театр через поглиблене дослідження конкретних вистав – новий формат, який має оцінити читач (хоча йому, особливо не театрознавцю, може дещо бракувати узагальнювального матеріалу, скажімо, короткої вступної статті перед кожним розділом – характеристики сцени цього періоду). Збірка стане цінним джерелом для вивчення історії новітньої української театральної культури.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2013:#3

                        © copyright 2017