Марія Тетерюк Перейти до переліку статей номеру 2013:#5
Повернення народу, що вистояв проти знищення


«Хайтарма»

Режисер – Ахтем Сеїтаблаєв

Сценарій – Микола Рибалка

Оператор – Володимир Іванов

Художник – Севкет Сейдаметов

У ролях: Ахтем Сеїтаблаєв, Олексій Горбунов, Усніє Халілова, Андрій Мостренко, Андрій Самінін, Дінара Аваз, Леся Самаєва

Продакшн студія ART. Україна, 2013

На початковому етапі переживання колективної травми її неможливо артикулювати. Лише поступово травматична подія інтегрується в історію спільноти і завдяки інтеграції в символічне поле втрачає свій руйнівний вплив. Тоді її інтерпретації можуть з’явитися у популярній культурі. Знадобилося 24 роки після закінчення радянських репресій проти кримськотатарського народу, щоб стала можливою кінорепрезентація головної історичної травми цього етносу – сталінської депортації. Прем’єра фільму «Хайтарма» відбулася 17 травня 2013 року, напередодні дня пам’яті жертв цієї трагедії.

Репрезентація кримських татар у кінематографі вкрай обмежена – фільми про них можна перелічити на пальцях однієї руки. Дві стрічки було знято українськими режисерами. В «Татарському триптиху» (2004, кіностудія ім. О. Довженка) Олександра Муратова, знятому за оповіданнями Михайла Коцюбинського, показано життя кримських татар початку ХХ століття. У документальній стрічці «З найкращими побажаннями! Енвер» (2005, Національна кінематика України) Вікторії Мельникової картини сучасного повсякдення кримських татар є ніби ілюстраціями до музичних творів всесвітньовідомого гітариста Енвера Ізмайлова, в одному з епізодів заторкується і тема депортації. Також можна згадати багатосерійний документальний телефільм «Про сина Криму та боротьбу народу», знятий минулого року в Туреччині. В ньому йдеться про боротьбу татар за повернення з вигнання на батьківщину та про життя лідера кримськотатарського національного руху Мустафи Джемілєва, який протягом тривалого часу був головою Меджлісу. Але всі ці фільми мали обмежений прокат в Україні, а то й не мали його зовсім, тож для широкої аудиторії залишились невідомими.

Ідея художнього фільму про депортацію визрівала в татарській спільноті вже давно. 2009 року керівник Сімферопольської компанії «PiaRt» Айдер Осман на прес-конференції, присвяченій проекту фільму «Sevda Imtianl» («Питання честі») заявив, що власне питанням честі для кримських татар є створення кінокартини, що розповідатиме про їхній народ кримськотатарською літературною мовою(1). В основі сюжету – історія життя двох кримськотатарських родин у 1938–1996 роках. Подальша доля цього проекту невідома. Задум «Хайтарми» належав голові кримського телеканалу ART Ленуру Іслямову, який виступив головним інвестором та продюсером фільму. Поставити стрічку він запропонував Ахтему Сеїтаблаєву, актору київського Театру на лівому березі, і той настільки захопився, що погодився працювати без гонорару. Хоча Сеїтаблаєв актор театру, він має значний досвід і роботи в кіно як актор (зокрема в уже згаданому «Татарському триптиху» Муратова і «Мамаї» Олеся Саніна) та режисер (дебютував 2007 року телевізійною мелодрамою «Квартет для двох», відтоді зняв низку повнометражних картин, зокрема «Осінні квіти» (2009) за романом Ірен Роздобудько).

«Хайтарма» – це назва народного татарського танцю, що в перекладі означає «повернення».

За рівнем виконання цей фільм – робота зрілих профе-сіоналів. Працюючи над сценарієм Микола Рибалка спирався на історичні факти та спогади очевидців трагедії. Продуманий послідовний сюжет не відпускає увагу глядача ні на мить. В його основу покладено реальний епізод біографії двічі Героя Радянського Союзу льотчика Амет-Хана Султана. У травні 1944 року командування полку дозволило йому відвідати батьків у Алупці. Саме на час візиту Амет-Хана припала операція НКВС з примусової депортації кримських татар. Йому вдалося врятувати своїх батьків та перевезти їх до Краснодарського краю (після війни вони змогли повернутися в Алупку). Цей історичний кістяк ожив, доповнений гумористичними побутовими сценками, любовними історіями, несподіваними поворотами. Нормальне фінансове забезпечення (півтора мільйона доларів) дало змогу авторам достовірно відтворити історичну атмосферу воєнних років (зокрема, використано реальні речі того періоду – костюми, прикраси), зняти видовищні батальні сцени в повітрі. Оскільки «Хайтарма» належить до масового кіно, в ній вдосталь неймовірних збігів та прямолінійних метафор. Приміром, старий чоловік, що ділиться водою з червоноармійцем, потім зустрічається з ним поглядом на підніжці етапної теплушки. Але ці «риторичні» ходи залишаються в межах правдоподібності та здорового глузду.

«Хайтарма» працює з колективною травмою депортації, якої зазнали не лише кримські татари, а й інші народи (калмики, інгуші, чеченці, карачаївці, балкарці, месхетинські турки). Перегукується вона і з Голокостом, – в епізоді коли батько Амет-Хана висловлює дяку жінкам за боротьбу проти окупації, згадано татарку Саїде, яка переховувала єврейських дітей(2). Фільм намагається подолати травму депортації, вписати її в історію: в останньому кадрі діти, які тягнуться до світла і повітря під дірявим дахом теплушки – яскрава метафора життєвих сил кримськотатарського народу, що допомогли йому в нелюдських умовах узбекистанських спецпоселень дочекатися повернення. Тим самим «Хайтарма» долучається до формування національної ідентичності кримських татар, для якого необхідна реконструкція національної пам’яті (за формулюванням продюсера Ленура Іслямова: «Наші предки пережили війну, чи зможемо ми витримати пам’ять про неї?»(3)). Ця національна ідентичність заперечує агресію щодо інших народів Криму: в стрічці показано добросусідські відносини українців, росіян, вірменів і татар напередодні виселення.

Хоча «Хайтарма» фільм художній, зображення самої депортації здійснено в цілком документальному дусі. Завданням авторів фільму було не полоскотати нерви глядачеві, а показати трагедію і зберегти пам’ять про неї, тож у сценах виселення панує атмосфера не жаху та жорстокості, а втрати, скорботи, туги. Відсутні зайвий пафос та екзальтація. В зйомках сцен виселення брали участь живі свідки депортації, яким тоді було по 5–6 років. Їхні очі промовистіші за будь-які кінематографічні вигадки. Камера не смакує натуралістичних подробиць людських страждань, хоча і їх вистачає: немовля, яке залишають у покинутому будинку, старий, що вмирає просто на сходах під час депортації, жінка, яку цькують собаками під час спроби втекти.

Але прикметно, що інтеграція події депортації в історію здійснена у фільмі не до кінця: причини виселення опинилися за рамками оповіді. Винуватцем трагедії виявляється Сталін, – але не політичний діяч чи реальна особистість, а інфернальний образ, злий рок, що витає над ключовими моментами виселення: його портрети «наглядають» за тим, що відбувається в кабінеті генерала, на вокзалі. Саме за Сталіна піднімає тост батько Амет-Хана Султана, який не підозрює нічого лихого у момент, коли генерал дає команду до початку виселення. Сталіна зображено як ірраціональну злу силу, що робить подію депортації схожою на природну катастрофу, – раптове незбагненне руйнування. Саме по собі звернення до особистості кримського татарина, який став Героєм Радянського Союзу, підриває версію «зрадництва» на користь гітлерівців, що використовувалася радянською пропагандою для легітимації історичного злочину депортації. Але вельми необхідна популяризація конкурентних пояснень причин депортації (потреба в робочій силі для розбудови східних республік, імовірна підготовка до війни з Туреччиною)(4), бо, як свідчить обговорення фільму в соцмережах та на сайтах новин, немало наших сучасників під впливом тої радянської агітки досі переконані, що смерть десятків тисяч людей може бути виправдана.

Однак навіть таке некритичне зображення депортації викликало неабияке обурення в російського консула в Криму Володимира Андреєва, який, не переглянувши фільму, заявив, що в ньому викривлено історичну правду (яка, на думку Андреєва, полягає у колабораціонізмі кримських татар), і заборонив учням Амет-Хана Султана відвідувати прем’єру фільму в Сімферополі, на яку їх було запрошено. Його, на перший погляд парадоксальне, висловлювання: «Депортація – це трагедія радянського народу, не кримсько-татарського народу»(5), – свідчить, що відчуття провини за депортацію є також колективною травмою, вже для пострадянської спільноти, але оскільки ця травма залишається непроговореною і всіляко витісняється, вона й досі залишається джерелом агресії. Прикладом такого витіснення на рівні державної політики є заява МЗС Росії у відповідь на масові протести в Криму та офіційне звернення МЗС України, спричинені реплікою Андреєва: «Розуміємо реакцію на деякі, скажімо прямо, некоректні формулювання, використані російським представником без потрібного врахування дражливого питання, що вимагає в будь-якій ситуації винятково виваженого підходу»(6). Тобто провина Андреєва не у виправданні масових убивств, про які в цій гладенькій заяві ні слова, а лише у недостатній дипломатичній гнучкості. Новий консул В’ячеслав Світличний, призначений після відставки Андреєва, необхідний рівень гнучкості продемонстрував, заявивши, що «Хайтарму» ще не бачив, але обов’язково подивиться.

Наостанок слід згадати якісну роботу продюсерів фільму. Головний інвестор Ленур Іслямов давно займається телебаченням, тож знає, як отримувати від нього прибуток. Дистрибуція була добре продумана: спочатку ексклюзивні прем’єрні покази в Криму та Києві, які зібрали повні зали, незважаючи на порівняно високу ціну квитків; там же можна було придбати сувенірну продукцію з атрибутикою фільму. Через декілька місяців розпочався всеукраїнський прокат. Зрештою, завдяки важливій темі та високій художній якості фільм може мати велике майбутнє на телебаченні, не лише українському, а й зарубіжному. Тож сподіваюся, що «Хайтарма» не просто залишиться прикладом якісного комерційного кіно, знятого в Україні без державної допомоги, а зможе стати прецедентом самоокупності такого кіно.

1. Готовится к съемкам первый в истории крымскотатарский полнометражный художественный фильм // Инфо-Ислам [Електронний ресурс]. – URL: http://www.info-islam.ru/publ/novosti/mir/gotovitsja_k_semkam_pervyj_v_istorii_krymskotatarskij_polnometrazhnyj_khudozhestvennyj_film/3-1-0-1630

2. Можливо, цей епізод розгорнеться в наступний повнометражний фільм Сеїтаблаєва. Див. Кокоркина Н. Ахтем Сеитаблаев о съемках «Хайтармы»: самопожертвование крымчан и мистические совпадения // Центр журналистских расследований [Електронний ресурс]. – http://investigator.org.ua/articles/85851/

3. Gazeta Wyborcza: Татарская «Катынь» взбудоражила россиян // Подробности.ua [Електронний ресурс]. – URL: http://podrobnosti.ua/outeropinion/2013/06/25/913430.html

4. Pohl O.J. The Deportation and Fate of the Crimean Tatars // A Nation Exiled: The Crimean Tatars in the Russian Empire, Central Asia, and Turkey [Conference papers]. – New York: Columbia University, 2000. – URL: http://www.iccrimea.org/scholarly/jopohl.html

5. http://www.gazeta.ru/politics/2013/05/23_a_5333581.shtm

6. В МИД России осудили слова Генконсула в Крыму: «Понимаем реакцию на некорректные формулировки» // Цензор.нет [Електронний ресурс]. – URL: http://censor.net.ua/news/242487/v_mid_rossii_osudili_slova_genkonsula_v_krymu_ponimaem_reaktsiyu_na_nekorrektnye_formulirovk


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2013:#5

                        © copyright 2017