Марія Тетерюк Перейти до переліку статей номеру 2013:#6
Такі принадні, такі крихкі мрії


«Піна днів» – найвідоміший роман французького письменника Бориса Віана. Написаний 1946 року, він здобув визнання тільки після смерті автора. Наразі цей роман входить до загальноосвітньої шкільної програми, а отже його прочитав свого часу кожен французький підліток, у тому числі й Мішель Ґондрі. Ґондрі – не перший, хто взявся за екранізацію цього твору, але він набагато краще за своїх попередників Шарля Бельмона («Піна днів», 1968) та Го Рідзю («Хлоя», 2001) зумів відтворити неповторну казкову атмосферу оригіналу.

«Піна днів»

Режисер – Мішель Ґондрі

Оператор – Кристоф Бокарн

Сценарій – Люк Боссі, Мішель Ґондрі, Борис Віан

У ролях: Ромен Дюрі, Одрі Тоту, Омар Сі, Ґад Ельмалех, Аїса Маїґа

Франція, Бельгія, 2013

Не дивно, бо годі було й уявити кращий візуальний відповідник літературного стилю Віана, аніж химерні образи «Науки сну» (2006) та «Вічного сяйва чистого розуму» (2004), – попередніх фільмів Ґондрі. І цей успішний збіг дивуватиме ще менше, якщо взяти до уваги, що романи Віана могли вплинути на формування естетики Ґондрі і становлення його як режисера (в одному з інтерв’ю він прямо про це говорить)(1). Британський дослідник творчості Віана Алістер Роллз, знаходить переклик з біографією, творами та стилем Віана вже у «Вічному сяйві чистого розуму»(2).

У самій назві роману «Піна днів» закладено його центральний конфлікт: між фантазіями («піна») та реальністю («дні»)(3). Головний герой Колен (Дюрі) – безтурботний багатій, що мешкає в будинку, який освітлюють цілих два сонця, і займається переважно розробкою піаноктейлю. Кожній ноті цього незвичайного інструмента відповідає алкогольний напій, рідина або ароматична речовина, тож програвання певної мелодії змішує певний коктейль. У Колена є кухар Ніколас (Сі), який знається в усьому на світі, та друг Шик (Ельмалех), який фанатично скуповує все, що має стосунок до культового філософа Жана-Соля Партра(4). Коли в Шика з’являється дівчина Аліза (Маїга), Колен вирішує, що йому також треба терміново закохатися, і знайомиться на вечірці з Хлоєю (Тоту), з якою невдовзі одружується. До цього моменту в романі панує «піна», – реалм казковий, магічний, дитячий. Мрії, бажання і потреби героїв реалізуються миттєво, самі собою і без будь-яких зусиль. Вугор на сніданок виповзає прямісінько з кухонного крана, принаджений запахом ананасної зубної пасти бонвівана Ніколаса; закохані Колен і Хлоя катаються Парижем верхи на хмарці, яка в романі пахне цукром і корицею, а у фільмі – має вбудований програвач з романтичними пісеньками. Герої є володарями всесвіту, і їхнє життя минає в розвагах.

Перше зіткнення з «днями» відбувається, коли молодята на початку весільної подорожі проїжджають повз мідні шахти. Кольорові шибки весільного автомобіля не можуть замаскувати реальність тяжкої та виснажливої праці. «Яка жахлива робота», – лякається Хлоя. – «За неї добре платять», – зауважує Ніколас. Вони ще не знають, що дуже скоро Колену, який ніколи в житті не працював, також доведеться шукати роботу. Лікування Хлої, в легені якої виросте вбивча лілія-німфея, поглине всі його статки. В другій частині роману і фільму світ мрій та задоволень поступово руйнується під наступом реальності та необхідності. Міжнародна прокатна назва «Настрій індиго» – заголовок «Піни днів» у англійському перекладі Джона Старрока 1968-року – акцентує цей настрій скорботи за розбитими мріями. Синій – колір суму і блюзу (який посідає в романі важливе місце), а індиго – найінтенсивніший синій(5).

До екранізації примхливих вивертів фантазії Віана Ґондрі підійшов буквально. Для цього він використав приголомшливий набір візуальних та механічних ефектів. Уже згаданий тут вугор-любитель ананасної пасти, виготовлений із пап’є-маше; як і вхідний дзвінок, що на власний розсуд бігає по квартирі, його створено за допомогою покадрової зйомки, – прийому, що широко використовується в анімації. Хмарка, що в ній подорожують закохані, – частина машини-атракціону на основі підйомного крана. Щоб показати, як стискається і йде під землю помешкання Колена, декорації перебудовували кожного знімального дня: переносили стіни, опускали стелю, додавали елементи матеріального розкладу (бруд на шибках, тріщини і т. д.). У сцені весілля Колена та Хлої Ґондрі також повторив свій фірмовий прийом – зйомки під водою, вперше використаний ним у «Науці сну». Феєрверк спецефектів – стоп-кадри, зміна пропорцій об’єктів, подвійна експозиція, ріпроекція, намальована вручну анімація – ошелешує глядача з перших же кадрів, – раптово і в повному обсязі.

Багатьом критикам така кількість візуальних ефектів видалася надмірною і такою, що перешкоджає емоційній ідентифікації з персонажами. На їхню думку, вишукана трагедія Віана губиться за візуальним атракціоном чи навіть «візуальним насильством», яким «легше захоплюватися, аніж насолоджуватися»(6). Ймовірну причину того, чому спецефекти відволікають увагу від драми, називає Азамат Рахімов у рецензії для «Сеансу»: Ґондрі не вдалось досягти нерозрізнення фантастичних елементів з нефантастичними(7). Але чи є це наслідком невміння режисера, як вважає Рахімов? Усунути розрив між «реальними» та «фантастичними» елементами допомогла б комп’ютерна графіка, але якраз її Ґондрі уникає. І це, як на мене, не через уперте дотримання власного стилю, а задля відтворення духу оригінального твору.

Незважаючи на популярне кліше про «сюрреалістичність» Віана, літературна критика його до сюрреалізму якраз не відносить. Предмет зацікавлення сюрреалізму – короткочасні моменти перетину між сном та реальністю, які здебільшого є двома відокремленими паралельними просторами. В «Піні днів» реальність і фантазія виступають радше як дві сили, що можуть діяти разом або вступати в конфлікт. Тож у цього роману значно більше спільного з казкою, аніж із сюрреалістичними текстами.

У казці герой всемогутній, він долає принцип реальності за допомогою магії. Магія – це сила, що проникає в буденні об’єкти і змушує їх виконувати бажання героя: туфлі самі взуваються на ноги і затягують шнурки, хатня миша вирощує помідори на сніданок. Використання аналогових спецефектів якраз відтворює цей казковий момент: «реалістичні», звичні речі оживають під дією візуального ефекту. Але, як і будь-яка «магія», візуальні ефекти – лише проекції роботи людської уяви, що підкреслюється в «Науці сну» та «Вічному сяйві чистого розуму». Схоже, сам процес кіновиробництва для Ґондрі – це очуднення матеріального світу силами уяви, про що свідчить зокрема його «Кінофабрика» – пересувна інсталяція, яка вже виставлялася в багатьох країнах світу. Відвідувачам пропонували за три години створити власний фільм з підручних засобів: набору декорацій та реквізитів до п’яти різних жанрів(8). Головна ідея фабрики: «знімати кіно може кожен». Для цього потрібна лише уява, яка перетворить іграшки, механізми та звичні речі на частини казкового світу.

Звісно, роман Віана – не зовсім казка, він має сильну драматичну лінію, яка в тексті нерозривно переплітається з казковою. Ґондрі ж розділяє казку і драму відповідно до сюжетних полюсів «піни» (фантазії) та «днів» (буденності). Для цього він використовує зміну кольору. У першій частині фільму, насиченій яскравими барвами, реалм фантазії постає як реалм казки, а казка не передбачає психологічної ідентифікації з персонажами, вона зачаровує можливістю необмеженої влади над світом. Тому тут недоречні «гладенькі» комп’ютерні ефекти, які створили б звичніший для сучасного глядача надреалістичний світ, де «див» не буває і все має раціональне пояснення. В другій частині, коли буденність поступово вбиває мрії, колір тьмяніє, і зрештою зображення стає чорно-білим. Разом з тим посилюється психологічна достовірність персонажів, рельєфність мотивацій та емоційних переживань. І завершується фільм пронизливою та щемкою нотою. Перехід між цими частинами невідчутний, як і непомітна зміна кольору. Таким чином Ґондрі переповідає цю історію, дотримуючись не тільки букви, а й духу першоджерела. Комусь вона може не припасти до смаку, але варто визнати, що краща екранізація «Піни днів» навряд чи можлива.

1. Radish Ch. Michel Gondry Talks The We and the I and Mood Indigo // Collider.com [E-resource]. – URL: http://collider.com/michel-gondry-we-and-the-i-mood-indigo-interview/

2. Rolls A. Boris Vian’s Eternal Sunshine, or the Truth about Mother’s Textuality // Forum for Modern Language Studies. – 2011. – Vol. 47. – № 3. – P. 289–303.

3. Rolls A. Boris Vian’s L’Écume des jours: The Pulls of Froth and Days // Nottingham French Studies. – 2000. – Vol. 39. – №2. – P. 203–212.

4. Жан-Поль Сартр та Симона де Бовуар загалом прихильно ставилися до творчості Віана, він деякий час друкувався в організованому ними журналі «Les Temps Moderne». Втім це не завадило Сартру мати довготривалий роман з першою дружиною Віана. Енн Біллсон з «The Telegraph» дотепно (хоча навряд чи правильно) інтерпретує цей факт як помсту Сартра за його сатиричний портрет у «Піні днів». Див.: Billson A. Mood Indigo is a romcom haunted by death // Telegraph. – 2013. – Apr. 27. – URL: http://www.telegraph.co.uk/culture/film/10018375/Mood-Indigo-is-a-romcom-haunted-by-death.html

5. Можна тлумачити цю історію як притчу про невідворотний кінець будь-яких мрій, що несумісні з реальністю, чи ще більш буквально – як історію про загибель такої нетривкої матерії, як любов у соціальній інституції шлюбу. Досить оригінальну інтерпретацію пропонує Алістер Роллз: Колен сам обирає «дні», бо відмовляється від своєї справжньої пристрасті до Алізи на користь вигаданої, вимріяної ним Хлої. Хлоя – це мелодія Дюка Еллінґтона, Хлоя – це «Хлоя в ідеї», фантазія про кохання, яка замінює Колену недосяжну Алізу. Зраджуючи своє справжнє бажання, Колен в’язне в буденності. Текст роману містить безліч проявів прихованої симпатії головного героя до Алізи, і всі екранізації тою чи іншою мірою її відтворюють. Найбільше на цьому акцентує версія Бельмона, в якій після смерті Хлої Колен зустрічає іншу Хлою, яка виглядає як копія Алізи, і також є племінницею Ніколаса. У версії Ґондрі пристрасть між Коленом та Алізою спалахує незадовго до смерті Хлої, але одразу ж режисер засуджує свого героя за цю «зраду» реплікою Алізи, якої немає в тексті оригіналу: «Ось Хлоя помре, – тоді відпочиватимеш».

6. Mintzer J. Mood indigo: Film Review // The Hollywood Reporter [E-resource]. – URL: http://www.hollywoodreporter.com/review/mood-indigo-film-review-443922

7. Рахимов А. Одна пена // Сеанс [Е-ресурс]. – URL: http://seance.ru/blog/moon_indigo_review

8. Примаченко А. «Кинофабрика Мишеля Гондри» приехала в Москву // filmpro [E-ресурс]. – URL: http://filmpro.ru/journal/17051171


Корисні статті для Вас:
 
Мішель Гондрі: сни про щось більше2012-03-04
 
Лист Міністру культури і відповідь Міністерства2018-01-01
 
Біографія як видовище2018-01-01
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2013:#6

                        © copyright 2019