Анастасія Пащенко Перейти до переліку статей номеру 2014:#1
Присмак штучності в казці про Силу


«Іван Сила»

Режисер – Віктор Андрієнко

Оператор – Олександр Кришталович

Сценарист – Віктор Андрієнко (за твором Олександра Гавроша)

У ролях: Дмитро Халаджі, Віктор Андрієнко,Ольга Сумська, Василь Вірастюк, Леонід Шевченко, Ігор Письменний Україна, "ІнсайтМедіа", 2013

«Іван Сила» – це (можливо) нова лінія нашого кіно для дітей, що «повчатиме розважаючи» відповідно до потреб нових часів.

Чому ж учить нове дитяче кіно? Гаслом кінострічки стало: «Правда завжди переможе!» Ніби підхопивши у культового російського «Брата» думку про те, що «сила у правді», фільм старанно її провадить. Але, як і там, зрештою приходить до того, що сила таки в силі, причому в найбільш грубому, матеріальному її вимірі. Принаймні саме з нею пов’язані успіхи героя, правда ж видається якоюсь безособовою сутністю, що перемагає (і то умовно) сама собою, без активних зусиль з боку героя. Так, Іван Сила досить пасивний: чи не єдиним його спрямованим на боротьбу за правду вчинком став захист вуличного злодюжки Міхи від поліцейського агента Фікси. Далі він радше плистиме за течією, керуючися вказівками патронів: спершу хорошого – мецената спорту доктора Новака, потім поганого – корисливої власниці цирку баронеси Аделії. А вольові вчинки, що засвідчують особистість з чіткими переконаннями, симптоматично пов’язані з відмовою від дії: спершу він не хоче боротися на арені, згодом, «у зеніті слави», полишає кар’єру і повертається до рідного села. Подекуди видається, що Іван Сила просто народився не в свій час, йому ніде гідно застосувати богатирську силу. У ХХ столітті, епосі технологічній, вона знаходить місце хіба що в спорті і цирку, де перетворюється на звичайне видовисько (чи не звідси несвідома відраза героя до ролі циркового силача?). Отже, і назвати Івана Силу богатирем можна умовно, адже особливого суспільного значення він уже не має. Або має, але лише як образ, нагадування про «справжніх» богатирів, що колись виконували функцію захисників суспільства. Певним чином цей мотив простежується вже в структурі фільму, до того ж на двох рівнях – обрамленні та власне історії Сили. Перше – модернізований варіант фрагменту біографії – «дитинство героя»: хлопець, відчуваючи своє покликання, вирушає в дорогу. На шляху він гідно проходить перше випробування і зустрічає Героя з великої літери, що фактично благословляє його. Друга, основна, частина фільму нагадує традиційну героїчну казку: протагоніст з’являється буквально «нізвідки», зрозуміло лише, що він з простолюду; здійснивши низку подвигів, здобуває наречену і після цього йде на заслужений відпочинок.

Цю архетипну історію розіграно в декораціях першої чверті ХХ сторіччя. Та, за всієї стилізації «вінтажного» візуального ряду, атмосферної Праги та такого вдячного матеріалу, як циркове життя й історія новітнього богатиря, стрічка видається досить невибагливою. На загальне звучання фільму вплинула естетика чи то лубка, чи то газетного репортажу, але без їхньої природності та простоти. Присмак штучності відчувається постійно – при тому, що йдеться про «казку», що зазвичай передбачає певну умовність. Бутафорськими виглядають костюми й локації, хоча, як стверджує офіційний сайт фільму, і ті, і ті є справжніми: знімали у справжньому цирку, костюми, позичені у студієї «Баррандов», є автентичними, тогочасними.(1) Життєвістю (хай і умовною, «казковою») не можуть похвалитися і персонажі. Це маски: меткий хлопець-злодюжка, сищик-невдаха, красуня-лиходійка, нарешті, добрий простуватий велет. Усім бракує «справжньої» характерності, що оживила б їх, перетворила на повнокровні образи. Яскравий приклад – Білий і Рудий клоуни у виконанні відомих коміків Бориса Барського і Володимира Комарова, що явно не зазвучали на повну силу – для них, здається, забракло екранного часу. Неважко помітити і непрофесіоналізм окремих виконавців; щоправда, не завжди переконлива гра Дмитра Халаджі дещо «замаскована» специфікою самого образу. Він розкривається не так у діалогах, де участь Івана Сили зведено до мінімуму, як у силових вправах. Утім, відзначити варто вже наміри реанімувати казкового героя, такого собі Котигорошка, ще й на реальній основі. Не менш приваблива ідея суміщення реальних Івана Фірцака й Дмитра Халаджі та вигаданого Івана Сили (до речі, паралелі між Фірцаком і Халаджі, від зовнішності до окремих біографічних моментів, презентують реального «Івана Силу», нашого сучасника).

Отже, в дитячому кіно тривають пошуки українського кіногероя. Що його знайдено, стверджувати поки що не можна: самої фізичної сили, хай і в поєднанні з чесністю, замало, для ХХІ ст. Іван Сила виглядає дещо примітивно. Втім, ідеться лише про ранній етап дитячого кіно незалежної України; перший крок зроблено, на прорахунках зможуть вчитися творці наступних фільмів.

1) Офіційна інтернет-сторінка фільму. – URL: http://ivan-film-ua.com/ua/about-film


Корисні статті для Вас:
 
Гонитва за фальшивим золотом2013-11-25
 
"Віяло леді Віндермір"2013-06-17
 
"Як у село приїхало кіно"2013-04-23
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2014:#1

                        © copyright 2017