Михайло Іллєнко Перейти до переліку статей номеру 2014:#2
Мені давно хотілося зробити фільм про Україну


Двадцять років тому я написав сценарій, а кілька років потому зняв фільм «Фучжоу». Коли фільм був готовий, виявилося, що він про Любов.

Тоді я вирішив ще раз спробувати зняти фільм про Україну. Він має назву «Сьомий маршрут». І знову – про Любов.

Тоді я подумав: ну тепер вже точно зніму про Україну! І тут збіглося: після багаторічної паузи мені запропонували зняти фільм про українця, який переміг все, що йому судилося, – про українського героя, про загадкову українську душу. Фільм називається «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». І знову – про Любов.

Тепер я роблю ще одну спробу зняти фільм про Україну. Називається «Толока». Для гарантії звернувся до творчості Тараса Шевченка, який має право говорити від імені свого народу. До кого ж ще звертатися, знімаючи фільм про Україну?

Ми зняли вже майже половину фільму. Поки що – про Любов.

Можна подивитися на мої спроби і з іншого боку: знімаю фільми про Любов, а виходить – про Україну.

Якась у мене, мабуть, карма... Фільм «Фучжоу» знімався майже чотири роки, «Сьомий маршрут» удвічі довше, ніж було заплановано, «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» – п’ять років.

Тепер зупинилася «Толока».

Моя толока почалася для мене влітку 1967 року. Сьогодні вже 2014.

47 років очікування.

Майже півстоліття, але я пам’ятаю: село Бучак, яке тоді перетворилося на знімальний майданчик фільму «Вечір на Івана Купала», високий берег Дніпра. У перерві між дублями, поки чекали сонця, режисер фільму, сидячи перед старенькою хатою з солом’яною стріхою, розкрив мені таємницю, яку я відтоді не зміг забути. Це була стратегема порятунку України в її найтяжчі часи.

Навала, війна, окупація, колективізація, електрифікація, дезактивація, індустріалізація, голодомор, розкуркулювання, переселення, оптимізація, інші форми класової, загарбницької, ідеологічної війни, а також будівництво світлого майбутнього щоразу руйнували, палили, топили, втоптували хату у спокусливі для сусідніх країн чорноземи. Протистояти цим випробуванням упродовж багатьох віків могла лише технологія миттєвого відновлювання житла в умовах браку в степу каменя та будівельних засобів. Саме цю технологію демонструє українська хата. Все, що потрібно, – поруч, не сходячи з місця, видно, де можна накопати глини, набрати води, нарізати очерету, лози та кривенької акації. А головне – Толока, яка об’єднувала людей навколо чергової біди. Саме ця технологія гарантувала продовження життя.

Потім прозвучало: «Сонце! Можемо знімати!». Лекція Юрія Іллєнка закінчилася – почався фільм «Толока». Сценарій «Толоки» довго не хотів складатися, аж поки, гортаючи «Кобзар», я вкотре не прочитав: «У тієї Катерини хата на помості...»

Згодом до матеріалу сценарію додалася ще одна «лекція» – спогади Івана Миколайчука про його дитинство. Цих історій у Івана було безліч, більшість із них не залишилася ні на папері, ні на екрані. Цю історію Іван розказав мені під час зйомок фільму «Миргород та його мешканці» у перерві між двома дублями, поки чекали сонця. В титрах фільму буде написано:

За віршем Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості», а також з неоприлюдненого і ненадрукованого Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука

Минулого року вдалося запуститися з «Толокою». Це вже вдруге, але – зупинка!

Зупинки не чекав, бо фільм датський. Колись на радянських студіях так називали фільми, що знімались до чергової революційної дати. Я ніколи не знімав датських фільмів, і «Толока» також починалася як сценарій звичайного фільму – до двохсотріччя Тараса Шевченка ще було майже двадцять років. Сценарій розглядали років п’ять, аж поки не запустили у виробництво в 2003 році. Тижнів за два після запуску змінилося керівництво кіностудії Довженка. Новий директор (Віктор Приходько) невдовзі фільм закрив. Відсутність грошей для національного кіно тоді збіглася з переоцінкою цінностей – старше покоління кіношників оголосили гідним утилізації, що й було втілено в життя протягом короткого часу.

Можливо, саме це вплинуло на рішення конкурсу (весняний пітчінг 2012 року). Моя кандидатура не пройшла. Я був не лише представником старшого покоління, а й режисером, який провалив фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», що на той момент стало відомо з критичних матеріалів і чуток. Хто довірить екранізацію Тараса Шевченка режисерові, який зганьбив унікальну тему? Восени того ж року «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» вийшов на найкращі показники у прокаті серед українських фільмів часів Незалежності. Перед касами кінотеатрів стояли черги. До того ж, небезпечно наблизився 2014 рік.

Другий запуск «Толоки» у виробництво в 2013 році був пов’язаний саме з датою. Двохсотріччя поета і брак інших пропозицій щодо екранізації його творів зробили свою справу. Скасовано було і мій персональний вирок. Після успіху в прокаті фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» теза про мою персональну утилізацію стала неактуальною. На початку 2013 року наша знімальна група почала роботу над фільмом.

За гроші Державного агентства України з питань кіно вдалося відзняти більше, ніж сподівалися – сорок п’ять відсотків фільму. Маю спростувати чутки, що виною зупинки є державне фінансування – це неправда. Бюджетні гроші, заплановані угодою, ми одержали вчасно. Тепер чекаємо грошей інвестора. Група перебуває не в пасивному очікуванні – з моменту зупинки зйомок (липень 2013 року) ми шукаємо фінансування для продовження «Толоки», але поки що фільм стоїть. Мене втішають: «Тобі не звикати. Маєш досвід». Краще б я його не мав.

Титри фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» тривають сім хвилин. Хоча, як правило, їх тривалість – дві-три хвилини. Але в нашому випадку після кожної зупинки половина складу групи поновлювалася (ніхто не може просто сидіти і чекати, коли зателефонує режисер і фільм реанімується). В результаті тих зупинок і грим, і костюми, і художники, і режисерська, і операторська групи розрослися до нестандартних розмірів. Саме тому в одному кадрі ми бачимо полковника, а в сусідньому – цей актор чомусь підполковник. Чи може бути інакше, коли після термінового поновлення роботи над майданчиком лунає команда «Мотор!», а новий асистент питає: «Про що фільм?»

Сьогодні групи фільму «Толока» формально не існує. Кожний знайшов собі роботу. Я вдячний групі і за те, що було, і за готовність повернутися до нашої толоки щойно вона знову збереться. Питання: чи всі зможуть покинути фільм, де вже працюють, і повернутися? Окреме питання – актори. На відміну від тих, хто працює поза кадром, інших акторів у кадр не поставиш.

Сьогодні технологія кіновиробництва перетворює акторів і групу на кріпаків. Пан може приїхати серед ночі і забажати подивитися «Гамлета». А може й не приїхати.

Український кіноекран не бачив екранізацій поетичних творів Шевченка вже багато років. Останні, що їх бачили глядачі, котрим сьогодні шістдесят-сімдесят, були пов’язані з круглою датою – сто п’ятдесят років з дня народження. Вірші поета, буває, ритуально звучать за кадром, але його героїв на екрани не запрошують. Або не пускають?

Сьогодні доводиться шукати гроші на Шевченка в Україні, як шукають воду в пустелі. Мимоволі постає запитання: повернення національного поета на національний екран – хіба це не державна програма? Якщо не державна, то чия? Звичайно, ми не відмовимося від інших джерел, ми шукаємо в різних напрямках, ведемо переговори. Трошки дивно буде прочитати в титрах, що другу половину фінансування ми знайшли десь далеко від України, але фільм має вийти до кінця 2014 року, якщо до березня ми знайдемо гроші на його завершення.

Коли в черговий раз зупинився фільм « ТойХтоПройшовКрізьВогонь», я в складі екіпажу яхти «Купава» рушив з Києва в пошуках місця для зйомок Аляски. Вільного часу було багато: у державі вибори президента, а до наступного літа – рік. Аляску ми знайшли за океаном – в Аргентині. В Кордильєрах було знято перший кадр фільму. Тепер, коли зупинилася «Толока», я знову продовжую свою подорож, але не на яхті – я подорожую рядками Тараса Шевченка.

«У тієї Катерини хата на помості...»

Перші слова балади Тараса Шевченка про Катерину підказують нам: не забуваймо про хату, адже саме її треба буде доглядати Катерині, поки живе її надія, поки триває її чекання. Шевченко не пише, як довго чекала Катерина. Я дозволив собі припущення: чотириста років. За весь час чекання Катерина чотирнадцять разів підніматиме свою хату з руїни.

Зупинка фільму триває поки що не так довго, як чекання Катерини. За цей час у себе вдома на столі я встиг побудувати лише шість хатинок. Я зробив їх, бо сьогодні для мене – це єдиний спосіб продовжити фільм «Толока».Тепер на стінах цих хатинок я записую код фільму «Толока». Ось його фрагменти:

1. Ми робимо фільм не лише для тих, хто знає і любить творчість Шевченка, а й для тих, хто впевнений, що Шевченко – всесвітньовідомий футболіст. Фільм знімається за формулою: ми, для нас, про себе.

2. Хочеться порушити традицію, яка презентує творчість Шевченка виключно як трагічне звернення до глядача, без жодної усмішки. В нашому фільмі драматичні ноти будуть полемізувати з іронічними і навіть комедійними.

3. «Толока» – вільна екранізація вільних рядків вільного поета. Тому на екрані буде не лише відтворення фабули твору Шевченка, а й звучатиме відлуння його творчості в сьогоденні, в історії України, відбудеться полеміка з поетом-пророком в реаліях нашого часу.

4. «У тієї Катерини хата на помості». Цей вірш Тараса Шевченка один з найкоротших – шістдесят сім рядків. Його можна було б записати на долоні, як шпаргалку, але рядкам поета на долоні буде тісно. «Лінії життя» просяться за межі сторінки, порушують кордони свого часу… Потужні силові лінії продовжують слова поета і тягнуться до нас – у наше сьогодення і далі – у майбутнє.

5. Фільм «Толока» – це виготовлення дорогих шат для ікони, яка називається: «У тієї Катерини хата на помості». Написав цю парсуну(1) Тарас Шевченко, нам випала честь зробити для неї оправу.

6. Кос-Арал, 1848 рік. Чому саме там і тоді Тарас Шевченко згадав кобзарський спів про Катерину й увічнив його своїми рядками?

Можливо, і сам сподівався, що якась Катерина в Україні знайде трьох козаків, щоби звільнити його з полону. Можливо, придивлявся до обрію, припадав вухом до землі – чи не загуде степ під копитами козацьких коней?

7. Духовний і матеріальний світи буде показано у фільмі єдністю: Житіє і Виживання.

Виживання безплідне і безцільне без своєї оболонки – без Житія.

Житіє ризикує не здійснитися без Виживання. В нашому фільмі саме толока допоможе Житію Вижити.

8. Бог зробив з глини чоловіка. Катерина у фільмі не Бог, вона зробила з глини лише хату для чоловіка.

9. Продається незавершена війна. Не дорого і в хорошому стані.

10. Упродовж віків, коли Україну рвали на шматки, нас об’єднувала саме толока. Навіть якщо ви вчора полаялися з усіма сусідами, завтра вони прийдуть на порятунок, бо відмовитися від толоки – гріх. Толока була символом воскресіння – на руїні старої хати воскресала нова. Жодна хата в Україні ніколи не була «скраю» – завжди в центрі громади.

«Толока» не лише назва фільму. Толока – це запрошення.

1. Парсуна – вже не ікона, але ще не світський живопис.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2014:#2

                        © copyright 2017