Лариса Іванишина Перейти до переліку статей номеру 2014:#2
Фільм-опера "Наймичка" зворушує, як і 50 років тому


28 січня в Будинку кіно відбувся перегляд фільму-опери «Наймичка» за однойменною поемою Тараса Шевченка і оперою Михайла Вериківського, що стало справжньою мистецькою подією. Відреставровану якісну копію фільму надав Національний центр Олександра Довженка. Перегляду передували виступи: музикознавця Олени Таранченко, яка говорила про творчість М. Вериківського та історію опери, а Сергій Лисецький, оператор фільму, ветеран українського кіно, розповів про те, чим була для нього ця робота. Фільм справив колосальне враження і став свого роду терапією стресу, що його українці переживають через тривожні події в країні. Й разом з тим показане на екрані резонувало з тими подіями. Вони нагадували про себе й у виступах Дмитра Павличка – він приніс у подарунок для присутніх книжечку-метелик «Вірші з Майдану», Сергія Гальченка, котрий змалював нічне чергування в Інституті літератури НАНУ, приміщення якого опинилося в епіцентрі подій на вулиці Грушевського. Про Михайла Вериківського повідав режисер Едуард Митницький, який десять років мешкав із ним в одній родині, про участь у фільмі розказала виконавиця ролі Катерини Марія Форманюк-Кочур, поет Іван Драч наголосив на життєвій вірогідності сюжету безсмертного Шевченкового твору. Виступили також кінознавець і кінокритик Лариса Брюховецька, поет Станіслав Чернілевський. Вів вечір голова НСКУ Сергій Тримбач.

Поему «Наймичка» Тарас Шевченко створив у час свого творчого злету – 13 листопада 1845 року в Переяславі. Однойменну російськомовну повість було написано 1853 року в Новопетровському укріпленні (сюжет той самий, але змінено окремі імена, розширено опис місця дії). 1939 року народилася опера, а вперше поставлено її 1943 року в Іркутську, де перебував в евакуації Київський театр опери і балету ім. Т. Шевченка.

До 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка на Київській кіностудії ім. О. Довженка створили фільм-оперу «Наймичка» (режисери Ірина Молостова та Василь Лапокниш). Це були часи, коли на екрані переважали щирі, відкриті обличчя, а очі промінилися глибокими почуттями, коли українська народна пісня, музика, звичай ставали органічною частиною екранного дійства. Трагічна доля Ганни – вона покохала офіцера-улана (ті зупинялися на постої в українських селах, становлячи загрозу для дівчат) і стала покриткою, але знайшла порятунок від безчестя: підкинула дитя заможній бездітній парі – глибоко хвилювала глядачів. Фільм на вічну тему материнства: невідступна любов до сина привела Ганну на хутір, де «любо, як у раї», змінивши свою долю і соціальний статус, вона стала наймичкою, аби ростити сина і зігрівати його своєю любов’ю. Коли ж настав час синового весілля, серце Ганни не витримало туги, вона подалася на прощу в Київ відмолювати свій гріх, але, надломлена морально, помирає, в останню хвилину таки признавшись Маркові, що вона його мати. Фільм сприйняли в Україні з великим ентузіазмом, він мав широкий успіх у глядачів і визнання фахівців – Віра Донська-Присяжнюк, виконавиця ролі Ганни, здобула нагороду за кращу жіночу роль на Всесоюзному КФ в Ленінграді.

На жаль, через якийсь час стрічку було заборонено. Формально через те, що хормейстер Колесник, чиє ім’я поруч з Венедиктовим стояло в титрах фільму, залишився на Заході. Та, очевидно, справжньою причиною було інше – істинний національний дух, національна стихія літературного джерела, музики, візуального наповнення.

Сергій Лисецький: «Працюючи над фільмом, я покладався на Тараса Шевченка, на його смак людини, яка сягнула глибини ментальності свого народу. У «Шевченківському словнику» зазначено про наш фільм: «Це є найкраща екранізація твору Шевченка». Фільм був складний для втілення, адже поєднував у собі оперу, яка є мистецтвом умовним, і кіно, яке є мистецтвом натуралістичним. Навіть із суто фізичного боку це було дуже непросто. Велике значення фільму ще й у тому, що в ролі Трохима знявся Борис Гмиря, володар неперевершеного голосу, який здобув світове визнання і якого напівзамовчували у своїй країні».

Героїню на ім’я Катерина, яку зіграла Марія Форманюк-Кочур, поет зобразив як ідеал української красуні: «Панну у жупані, / Таку кралю висватали, / Що хоч за гетьмана, / То не сором».

Марія Форманюк-Кочур: «Я була студенткою третього курсу, коли знімалась у фільмі. Була щаслива, що мені випала можливість працювати з такими видатними людьми».

Переповнені враженнями глядачі дійшли одностайного висновку, що цей фільм потрібно поширювати, показувати в кінотеатрах і на телебаченні.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2014:#2

                        © copyright 2017