Марія Тетерюк Перейти до переліку статей номеру 2014:#2
Жарти про подвійні стандарти


«Інь, і що з цим робити»

Сценарій – Ганна Костильова

Режисер – Мирослава Хорошун

Оператори – Сергій Крутько, Микола Грозний

Художник – Марія Шуб

У ролях: Наталя Лукеїчева, Андрій Мостренко, Андрій Середа, Олексій Тритенко, Аліса Гур’єва

«Ноосфера-філмз», Україна, 2013

Тривалість 29 хв.

Фільм випускниці КНУТКТ ім. І. Карпенка-Карого Мирослави Хорошун «Інь, і що з цим робити» було вперше показано на прем’єрі альманаху із серії «Українська нова хвиля» в грудні 2013 року. Збірку короткометражних фільмів на тему кохання під назвою «Романтика» уклали Центр Олександра Довженка і Держкіно. До прокату фільм не потрапив через раптову незгоду Держкіно, хоча кадр із нього прикрашав афіші та рекламні матеріали. Його в програмі замінили на «Помин» Ірини Цілик. Фільм розрахований як на масову, так і на фестивальну аудиторії: продюсери обіцяють розіслати його аж на 97 фестивалів.

«Інь» – не перший короткометражний фільм Мирослави Хорошун. Її дипломна робота «Фактор Фелліні» (2011), про режисера-першокурсника, пригніченого привидом генія, потрапила того року в короткометражний конкурс «Молодості» та отримала схвальні відгуки. В ній іронічність, ненав’язливе обігрування жанрових кліше, свіжі візуальні метафори та динамічний ритм поєдналися у виразний авторський почерк. Наступний задум повнометражного фільму про сучасних українських акторів, змушених заробляти на телебаченні (з Ларисою Руснак у головній ролі), не був завершений через брак коштів. У «Інь» Хорошун звернулася до іншої актуальної теми – порозуміння між жінкою та чоловіком.

Відповідаючи на запитання, як будувати успішні гетеросексуальні стосунки в сучасному суспільстві, режисерка дає пораду в стилі глянцевого журналу: «Якщо хочеш, щоб твій чоловік був справжнім чоловіком – стань справжньою жінкою» (слоган фільму). Дієвість рецепту доводить дотепна історія. Головна героїня Єлизавета Борисівна (Наталя Лукеїчева) перебуває на межі нервового зриву. Її виснажує важка, відповідальна робота директорки цирку, гнітять нереалізовані амбіції. Контраст між цирковою веселістю та психологічною кризою героїні створює ґротескову, сюрреалістичну атмосферу, підкреслену ефектними мізансценами (створеними в тому числі з використанням сучасної візуальної технології «зеленого екрану») та екстраваґантними костюмами. Художниця Марія Шуб намагалася зобразити циркове закулісся як небезпечний та закритий для непосвячених потойбічний світ. Єлизавета Борисівна – абсолютна володарка цього хтонічного простору, яка має владу карати й милувати. Межа між фантазіями директорки та реальністю стерта. Символи її панування – гострі металеві ножі, шипи, шпиці, шпаги – позначають чоловічий первень «янь», який починає переважати над жіночим «інь». В результаті цього дисбалансу енергій чоловік Лізи (Андрій Мостренко) захворює на дивну хворобу: днями незворушно лежить у ліжку і плаче. Харизматичний психоаналітик (Андрій Середа) діагностує, що причина хвороби – в холодності дружини та її прагненні домінувати. З цього моменту головним завданням Лізи стає повернути собі жіночність, з чим вона врешті успішно справляється. Чіпкий візуальний та сюжетний ритм, іронія, яскраві образи, що запам’ятовуються, зробили «Інь» родзинкою альманаху.

Утім, деякі глядачки зустріли картину вигуками: «Ганьба! Сексизм!». Спробуємо зрозуміти чому. Режисерка обстоює ідею, що гендерна роль для жінки має бути найважливішою серед соціальних ідентичностей. Конфлікти між іншими соціальними ролями (зокрема кар’єрою) та «жіночим призначенням» мають розв’язуватися неодмінно на користь останнього. Воно полягає в «готуванні, прибиранні та сексі» (тізер фільму). Спочатку героїня вчиться пекти пиріжки та пригощає ними чоловіка і колег. Чоловік поспішає віддячити ніжністю та пристрастю, на заваді яким стає проблема умовно пов’язана з прибиранням. Остаточне пробудження Лізиної сексуальності стається якось зранку, коли вони з чоловіком прокидаються обоє в білому, з розмаяним волоссям, і їхнє подружнє життя нарешті досягає гармонії. Іншим важливим уроком для Лізи є зміна ставлення до шлюбу. Коли до неї звертаються двоє працівників цирку, які нещодавно побралися, з проханням надати їм відпустку для медового місяця, вона відмовляє як безжальна менеджерка, що дбає лише про ефективність свого бізнесу. Наприкінці молодята таки вирушають у весільну подорож. З чого можна зробити висновок, що Ліза почала цінувати шлюб як щось важливіше за роботу, прибуток чи амбіції. Отже, режисерка пропонує для створення гармонійних стосунків повернутися до традиційного патріархального сценарію, в якому жінка – це перш за все дружина, що піклується про чоловіка.

Мирослава Хорошун переконує глядачів у доцільності такого сценарію за допомогою властивого їй гумору. Ґротескна, нервова, агресивна Ліза в шкірі та шипах схожа на карикатурний образ «феміністки» з нещодавньої постановки «Квітки Будяк» у театрі Франка, використаний зі схожою метою. Її висміяно як «неправильну» жінку. Як взірець «правильної» фемінності їй протиставляється буфетниця Ляля – пишногруда блондинка, що наливає компот, продає пиріжки, щедро обдаровує ближніх красою, усмішкою та турботою. В її образі материнське піклування поєднане з природною сексуальністю. Чоловік у моделі стосунків зображеній режисеркою виступає як істота складноорганізована та вразлива. Без емоційно-сприятливої атмосфери (яку має створювати жінка) він стає безпорадним. Цей аутичний чоловік – блискучий образ кризи пострадянської маскулінності. Чоловіки виховані вважати емоції «не чоловічою» справою, тому не вміють ними керувати, а лише притлумлюють їх. При цьому центральною цінністю гетеросексуальних стосунків вважається любов. Тому чоловік виступає як споживач емоційного комфорту, створеного жінкою, а жінка одноосібно відповідає за стосунки. Якщо в них щось не клеїться, винна тільки вона. Якщо ж жінка добросовісно виконує «жіноче призначення», чоловік може виявити свої найкращі якості – силу та мужність, – як Лялин чоловік Костик (Олексій Тритенко).

Вислизає з уваги Мирослави Хорошун те, що за правилами цієї патріархальної моделі чоловік мав би повертати жінці гроші та соціальний статус. Тут же безпорадний чоловік може віддячити хіба сексуальним задоволенням, але через емоційну кризу не завжди здатний і на це. Традиційні гендерні ролі склалися в суспільстві, де жінка не працювала і займалася виключно домашнім господарством. З розвитком індустріального капіталізму виникла потреба в збільшенні робочої сили, тому жінок почали стимулювати до праці. Та зростання кількості працівників не передбачало збільшення видатків на її утримання. Чоловічі «сімейні зарплати» поступово поділилися навпіл, бо тепер передбачалося, що жінка також працює. Отож економічна система змінилася, а патріархальна ідеологічна модель зберігається, що і призводить до суперечностей.

Натомість Мирослава Хорошун локалізує причину гендерних конфліктів не в економіці, а в езотериці. Активність, наполегливість, цілеспрямованість, професійні амбіції визначаються як шкідливі для жінки per se, бо вони мають енергію «янь», а жінка належить до «інь», тож сутнісно пасивна. Ця натуралізація гендерних ролей маскує подвійне навантаження сучасної жінки, яка має після робочого дня обслуговувати свою родину побутово та емоційно, відпрацьовуючи другу зміну. Час для себе витрачається здебільшого на догляд за своєю зовнішністю та тілом. Бо якщо для чоловіка зовнішність не важлива, то для жінки привабливість є соціальним капіталом, важливим, а для окремих професій просто необхідним. Справжнього часу на себе, на розвиток особистості або банальний відпочинок, жінці, що працює повний робочий день, не залишається. Кінцевим результатом цього причинно-наслідкового ланцюга є саме той невтішний психологічний стан, який має Єлизавета Борисівна на початку «Інь, і що з цим робити». Як влучно висловилася після перегляду моя подруга, цей фільм був би чеснішим, якби прокрутити його в зворотній послідовності – з кінця до початку.

У галереї персонажів на сайті стрічки Лялю описано як «сексуальну», а Лізу як «асексуальну». Спробувавши відтворити ці характеристики в зовнішності героїнь, художниця та режисерка мимоволі підкреслили зовсім іншу відмінність між ними. На тлі рожевої декольтованої Лялі, що органічно виглядає на тлі сільських краєвидів, Ліза постає як модна та стильна жителька мегаполісу. Саме такі економічно незалежні жінки без дітей з великих міст, де перед ними відкриті великі можливості, – типовий об’єкт нападок усіляких консерваторів. Останні вірять: ті, хто відмовився від їхньої єдино правильної версії «жіночого щастя», неодмінно мають бути нещасними. Якби світом правили космічні енергії з давньо-китайської космології, воно, може, так би й було. Але в сучасному світі взаємини між людьми – результат усвідомлених виборів та доброї волі, і директорка цирку цілком може стати щасливою, коли її чоловік нарешті припинить плакати і буде готовий до відповідальності за спільну побудову стосунків на засадах рівності, взаємної поваги та підтримки.


Корисні статті для Вас:
 
Дійсність у тісному форматі2004-02-11
 
Присмак штучності в казці про Силу2014-02-09
 
Важкий тягар "Молодості". Українські акценти2012-01-15
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2014:#2

                        © copyright 2019