Лариса Іванишина Перейти до переліку статей номеру 2014:#4
Дійсність у тісному форматі


«Перший крок у хмарах»

Автор сценарію і режисер – Аліна Горлова

Оператор – Олексій Кучма

У ролях: Олексій Колесник, Петро Бенюк, Сергій Малюга

Серед українських фільмів короткого метра не всі безнадійно потонули в об’ємних альманахах – з цього потоку виділяється кілька робіт, які дозволяють розгледіти певні художні й смислові тенденції в ігровому кіно молодих. Це, зокрема, стосується вибору об’єкта. Вихоплений з життєвого потоку момент розглядається з посиленою увагою, немов у лабораторії під мікроскопом. Не йдеться про узагальнення, про усвідомлення, що художня правда не тотожна реальності. Не йдеться і про якісь, окрім як фіксування баченого, можливості кіно. Ця тенденція відданості реалізму пов’язана з ширшим контекстом, і означити його можна як симптом суспільства споживання, в якому людині не дано виходити за межу реального, матеріального, не дано «марнувати» час на фантазії чи на інші «позбавлені користі» речі. Тож певний момент фіксується настільки укрупнено, що сам фільм починає нагадувати стоп-кадр. Та тішить те, що можна прочитати якесь послання автора, окреслюється певна історія, а головне – надано можливість трохи пізнати людину. А якщо є людина, отже, мають виявлятися й психологічні колізії, оскільки живе вона не у вакуумі.

Саме наявність таких «ознак» змушує уважніше придивитися до 15-хвилинної стрічки Аліни Горлової «Перший крок у хмарах». Він – про нудьгу буденності. Зумисно підкреслено натуралізм непривабливого побуту (місце дії не означено, але за ознаками і фактурою – це середньостатистичне містечко, мабуть, на сході країни). Обличчя героя (Олексій Колесник), який із виразом огиди щось їсть з миски, і мовчазна дружина, яка перекручує м’ясо через м’ясорубку (її обличчя не покажуть, але підкреслять сам «процес»), а на додаток ще й муха на брудному підвіконні – це портрет безпросвітних, гнітючих буднів. Темпоритм додає відчуття, що виходу із цього замкнутого кола немає: життя не вдалося. Чоловік виходить у так само незатишний двір, сідає за стіл, в його очах – порожнеча. В територію цієї нудьги несподівано вривається інший чоловік такого ж наближеного до старості віку (Петро Бенюк), тільки значно жвавіший, і, долучивши до компанії ще одного, веде їх за колії, в посадку. Їхніми очима ми споглядаємо еротичну сцену юнака і дівчини, покликану, за контрастом, показати, чого саме позбавлені персонажі стрічки. Вони брутально порушують інтимну ідилію, дівчина лає нападників, які, вдаривши її партнера, зрештою ретируються.

Але найцікавіше настає потім: ці люди з території нудьги починають осмислювати те, що трапилось. На запитання: навіщо ти його вдарив? – відповіді немає. Всі троє чоловіків сидять за тим же столиком у дворі будинку і розкаюються за свою невмотивовану агресію і за свій вчинок. Отже, невмотивоване зло накопичується у душах спорожнілих, позбавлених духовного наповнення, моральних цінностей і просто людяності. Звісно, глядачеві треба постаратися, аби дійти цього висновку, аби зрозуміти цих зачумлених буденністю людей. А сприяють розумінню хороші, досвідчені актори: Олексій Колесник, Петро Бенюк, Сергій Малюга. Юним персонажам у фільмі відведено радше службову роль, хоча на них тримається конфлікт і колізія. Аліна Горлова та оператор Олексій Кучма проявили вміння творити атмосферу, що багато важить у кіно і свідчить про захоплення тим, що вони роблять, а також про вміння запалити інших учасників зйомки. Свідчить це і про їхню небайдужість, чутливість до дійсності, щоправда, в дуже, тісному (чи спресованому?) форматі.


Корисні статті для Вас:
 
Жарти про подвійні стандарти2014-04-21
 
«Креденс»: умотивований протест2014-05-11
 
Фільм без кисню2014-05-15
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2014:#4

                        © copyright 2017