Ольга Велимчаниця Перейти до переліку статей номеру 2015:#1
Не забути геноцид. Фокус французької камери


19 листопада в Українському домі під час вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні вперше показали фільм «Голодомор. Забутий геноцид» французької журналістки і режисерки Бенедикт Бане. Прем’єра у Франції відбулася рік тому.

Українські режисери неодноразово зверталися до цієї болісної теми як в ігровому, так і в документальному кіно. За межами України відкривали для світу цю так довго закриту тему в Канаді ще у 1980-х роках («Незнаний голод» та «Жнива розпачу»), в США – вже у 2009-му – «Голодомор: геноцид в Україні». Творці тих фільмів – переважно вихідці з України, котрим боліло замовчування величезної трагедії ХХ ст., яка забрала мільйони життів у мирний час.

Бенедикт Бане почула про Голодомор від українки у Франції, батько якої пережив ці події. Розповідь вразила її. Виникла ідея з допомогою кіно вивчити ці трагічні сторінки в історії України і розповісти про це усьому світу, який досі або не чув про те, як Кремль організував штучний голод на найродючіших у світі чорноземах, або не вірить у такі масштаби винищення народу.

Зйомки в Україні тривали влітку 2010-го та в лютому 2011 року. Було знято 65 годин відео, які довелося вкласти у 90 хвилин. Фільм побудовано на хронологічній оповіді розвитку подій в Україні, починаючи з кінця 1920-х: колективізація, розкуркулення, депортація селян у Сибір, курс на індустріалізацію, переслідування інтелігенції, створення нової людини – всі ці теми та події, що передували голоду та були пов’язані зі свідомим нищенням українців, є у фільмі Бенедикт Бане. Історичні факти, про які глядач дізнається із закадрового голосу, історична хроніка у кадрі, а також численні розповіді українських та французьких істориків, науковців, діячів культури підкріплюються емоційними, сповненими гіркої пам’яті спогадами, які, здається, для оповідачів такі ж чіткі і болісні, як і 80 років тому. Таким чином, великий наратив під назвою Голодомор, який сучасний глядач, переважно, не може осягнути сповна, розбивається на маленькі особисті історії та відчуття, в яких – ключ до усвідомлення жахливої реальності та відносної нещодавності геноциду.

Бенедикт Бане знімає очевидців із сіл Вінниччини, Харківщини, Київщини. Центральним у сюжеті є село Соболівка Вінницької області. Саме сюди приїздить сім’я емігрантів на чолі з батьком – вихідцем із цього села, щоб побачити та зрозуміти, звідки походить їхнє коріння, поспілкуватися з односельцями, носіями спільної пам’яті про нестерпні 1932–1933 роки. Камера Бане неквапно розглядає, наче досліджує, вулиці Соболівки, бідні селянські хати, побут, дітей, що бавляться, а також розкішні літні пейзажі, від яких віє моторошним спокоєм. Краса природи контрастує з бідністю: кадри сучасного життя видаються прямим наслідком геноциду. Режисерка майстерно знімає і зиму, але тепер її камера передає пронизливий вітер, холод, пустку, самотність і відчай – усе те, що, очевидно, відчували змучені голодом селяни в ту холодну і голодну зиму.

Обличчя свідків показано великим планом, камера ніби обережно досліджує-розглядає кожну зморшку, рух зіниць, блиск від сліз в очах. Авторка захоплюється їхньою незламністю, людською гідністю, силою духу. І фільм говорить про супротив українців сталінській політиці – цей спротив більшовицький режим прагнув зламати будь-якою ціною.

Очевидно, вже після спілкування з сільськими мешканцями, історій бабусь та дідусів, які пам’ятають, що таке смерть від голоду і виживання у лютих умовах, цей фільм став ще й посвятою цим людям. Підтверджує це, крім слів самої режисерки, й фінал, в якому Мирослав Попович схиляє голову перед тими, хто пережив голод і зберіг у собі людське, хай би як важко не доводилося.

Раніше про загиблих від голоду родичів згадували лише пошепки, а тепер можна розповісти світові про те, що знають переважно науковці, історики, не замовчувати, а бути почутими. Як ділиться одна з героїнь фільму, щоразу, коли в Канаді вона розповідала про своє походження та голод, який пережив її батько, їй доводилося переконувати всіх у тому, що це насправді відбувалося в українських селах в ті роки, адже її співбесідники вважають: якби все було насправді таким трагічним та масштабним, то вони б точно про це знали.

Фільм дає зрозуміти мотиви сталінської політики свідомого винищення українського селянства, знайомить з архівними документами, думками не лише українських, а й французьких експертів, а також підтверджує чи не кожне експертне твердження реальними свідченнями. Це достатньо чіткі і переконливі історичні та кінематографічні аргументи, щоб світ знав про цю трагічну сторінку в нашій історії.


Корисні статті для Вас:
 
Два чи три питання, які у мене виникли після перегляду фільму «Живі»2009-01-11
 
ГОЛОДНИМИ СТОРІНКАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ2009-12-11
 
Світ під наркозом тотальної брехні2009-01-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2015:#1

                        © copyright 2017