Редакція Перейти до переліку статей номеру 2015:#1
Мистецька хроніка


«Одного разу в Україні» та інші фільми

6 листопада відбувся допрем’єрний показ документальної стрічки Олега Чорного «Голлівуд над Дніпром. Сни з Атлантиди» (сценарій Станіслава Цалика, «Директорія кіно» за підтримки Державного агентства з питань кіно). У роботі, визначеній як історико-документальна притча, йдеться про минуле і сьогодення села Бучак, де свого часу знімали «Українську рапсодію», «Вечір на Івана Купала», «Бумбараш». У стрічці Чорного взяли участь Лариса Кадочникова, Олександр Денисенко, Михайло Іллєнко, Микола Бурляєв, Раїса Недашківська, Микола Рашеєв, Сергій Якутович, Любко Дереш, Олег Михайлюта «Фагот».

27 листопада вийшов у прокат дебютний художній фільм Анни Акулевич «Це – я» (сценарист і продюсер Олег Фіалко, «Контакт»). Ролі виконують дебютанти Василь Чорношкур, Ганна Ткач і Вікторія Зубрейчук. Українська прем’єра стрічки, яка відбулася на МКФ «Молодість», уже має міжнародні нагороди: спец-приз МКФ в Анкарі, Ґран-прі та приз за музичне оформлення (композитор Сергій Хотимський, саундтрек Олега Скрипки) КФ у Лучаніа (Італія).

28 листопада – прем’єра документального п/м фільму «Одного разу в Україні» харківського режисера Ігоря Парфьонова (президента правозахисного центру «Ступєні»). Йдеться про події київського Майдану до лютого 2014 року; знімали під час самих подій. Оператори – Олександр Буров, Дмитро Шиповський, Юрій Перетяченко і Володимир Аксьонов, актори – Олена Слюсарчик, Олександр Яхно (актор-аматор) та ін. Фільм створено на громадських засадах, за підтримки волонтерів. Показали його 6 листопада на МКФ у Котбусі в програмі «Україна: територія кіно». «Одного разу в Україні» перша частина трилогії; вже почато зйомки другої під назвою «Дикі» про події у східному регіоні країни.

Український документаліст отримав Ґран-прі

Українсько-австрійський документальний фільм «Хворісукалюди» Юрія Речинського восени 2014-го здобув Ґран-прі МКФ документальних фільмів HumanDOK у Варшаві як найкращий іноземний документальний фільм. Стрічка вже має відзнаки за найкращий документальний фільм: на Фестивалі європейського незалежного кіно у Франції, приз «Серце Сараєва» на Сараєвському МКФ-2013, а також «Найкращий документальний фільм» на МКФ «Рейденс»-2013 у Лондоні, «Найкращий повнометражний фільм» міжнародного конкурсу DocsDF-2013 у Мексиці, Ґран-прі МКФ Viennale-2013 у Відні.

Віч-на-віч із Кобзарем

З 29 листопада до 5 грудня в Києві за підтримки Міністерства культури тривала мистецька акція «Віч-на-віч з Кобзарем», присвячена 200-річчю Тараса Шевченка. На сценах київських театрів було показано вистави за творами Шевченка Черкаського та Волинського академічних театрів, Львівського театру ім. М. Заньковецької та Криворізького театру музично-пластичних мистецтв «Академія руху». На церемонії відкриття в Національному музеї Тараса Шевченка показали уривки з вистав «Сон» Київського театру на Липках, «Така її доля» та «Назар Стодоля» Театру імені І. Франка.

Всі заходи відбувалися безкоштовно, а цільовою аудиторією були представники громадськості, студенти, особи з обмеженими можливостями, пенсіонери та ветерани, працівники благодійних і волонтерських організацій, бійці АТО, переселенці з територій, тимчасово непідконтрольних Україні, та інші.

«Поводир» б’є глядацькі рекорди 

За перший вік-енд національного прокату стрічка Олеся Саніна «Поводир» зібрала біля кіноекранів 94 754 глядачів. За інформацією прес-служби дистриб’юторської компанії «B&H Film Distribution», це найуспішніший бокс-офіс в історії кіно незалежної України. Приміром, фільм отримав кращі показники, ніж за перший вік-енд деякі популярні голлівудські фільми: «Анна Кареніна» (82 902), «Великий Ґетсбі» (84 734), «Джанґо вільний» (71 917). Для порівняння, стрічка«ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайла Іллєнка, що досі була найуспішнішою у прокаті серед українських фільмів, за перший вік-енд зібрала 3 979 глядачів.  За другий вік-енд фільм «Поводир» зібрав уже 210 тисяч глядачів і 8,66 млн грн. Національний прокат «Поводиря» почався 12 листопада і проходив у 130 кінотеатрах України. На кінець грудня фільм зібрав більше 13 млн грн.

«Плем’я» в британському кінорейтингу

Стрічка «Плем’я» Мирослава Слабошпиць- кого ввійшла до двадцяти найкращих фільмів 2014 року за рейтингом престижного британського журналу «Sight and Sound», посівши в ньому восьму позицію. Перше місце зайняла стрічка американського режисера Річарда Лінклейтера «Юність» («Boyhood»).

Журнал є щоквартальним і виходить із 1930-х років під егідою Британського інституту кіно. Наприкінці кожного року «Sight and Sound» пропонує власні переліки найкращих фільмів року в різних жанрах і категоріях.

«Коріолан» як експериментальна опера

29 листопада в Центрі культури та мистецтва КПІ показали експериментальну оперу за п’єсою Вільяма Шекспіра «Коріолан». Режисер – керівник театру «Дах» і засновник «Гогольфесту» Владислав Троїцький. Це його друга оперна постановка (перша – «Мертве місто» на музику Еріха Корнґольда в Будапешті). В музичній партитурі опери, значною мірою створеній у режимі колективної імпровізації – не лише фраґменти класичних опер (К. Монтеверді), а й музика далеких від опери жанрів: танґо, корсиканські мотиви, елементи арабських мелодій тощо (вокальний керівник проекту – Анна Охримчук). Вокалістів та інструменталістів було обрано на основі відкритого кастингу. В тексті постановки – елементи українських перекладів «Коріолана» П. Куліша і Д. Павличка, а також оригінальні версії Шекспірових сонетів. На думку режисера, трагедія про римського полководця, чия історія є водночас історією і зради, і патріотизму, актуальна в нинішній ситуації.

Польський журнал про український театр

1 грудня презентували жовтневий номер польського журналу «Teatr», присвяченого сучасному українському театру під девізом «Театр вільної України». Участь взяли: головний редактор журналу «Teatr» Яцек Копцінський, перекладачка і театрознавець Анна Коженьовська-Бігун, театрознавець Ганна Веселовська, директор Польського Інституту Ева Фіґель. Ідея з’явилася в квітні минулого року з бажання підтримати Україну, а також зрозуміти, як наш театр реагує на виклики сучасності. В номері – інтерв’ю з режисерами, драматургами, рецензії на вистави, думки та дискусії стосовно проблем українського театру. Він виявився цікавим для польських читачів: за словами головного редактора, журнал купують активніше, ніж попередні. Питання із зали засвідчили інтерес української аудиторії до театральних процесів Польщі. Зустріч було проведено також для налагодження контактів та обговорення майбутньої співпраці театрознавців та поціновувачів театрального мистецтва, з  огляду на підготовку святкувань Року Театру в Польщі-2015.

Українське кіно: ходіння по колу

10 грудня відбулося перше в новій ВР розширене засідання Комітету з питань культури і духовності за участі Віце-прем’єр-міністра/Міністра культури В’ячеслава Кириленка та представників громадськості. У засіданні Комітету з питань культури і духовності взяв участь голова НСКУ Сергій Тримбач. У своєму виступі він, зокрема, сказав: «Таке враження, що всі ми заледве не двадцять років ходимо по колу. До прикладу, п’ять літ тому наша Спілка домоглася включення до Закону про кінематографію пункту щодо збору на кіно (з кожного проданого квитка береться певний процент до фонду розвитку національної кінематографії). Одначе було торпедовано наступний законопроект, який передбачав механізм тих зборів… Сьогодні знову ми почули про збір, та ще пан Княжицький говорив про національну лотерею, прибуток від якої можна буде використати на виробництво фільмів. Одначе досвід показує, що мине три-чотири роки бездіяльності, і знову підуть ті самі сюжети. Нині в складі вашого комітету є потужні політичні гравці, креативні люди. Ну, давайте зробимо так, щоби справи у нашій культурі змінилися, і радикально. Близьким для нас прикладом є Польща, де 2005 року прийняли Закон про кіно, створили Інститут кіномистецтва, і за останні роки досягли чималих успіхів. Головний: біля 30 відсотків у кінотеатрах – це польські фільми. При цьому в загальному бюджеті національної кіноіндустрії тільки 10 % гроші з державного бюджету, всі інші – від зборів кількох рівнів. Чому ж нам не піти таким шляхом? Хоча причина відома: як тільки виникають подібні проекти, передусім щодо змін у чинне законодавство, як на їхньому шляху постають всілякі лобі, що захищають інтереси великого капіталу. Коли ж інтереси культури постануть нарешті?

Нас, національні творчі спілки, нині – схоже на те – пробують задушити економічними удавками. Скажімо, тарифи на тепло просто зашкалюють. Упродовж двох років спілки були прописані в постанові Кабінету міністрів щодо пільгового тарифу. Нині там лишилися тільки релігійні організації. Церкви Московського патріархату – виходить так – мають пільги, а ми ні. Просив би комітет на це вплинути, аби спілки повернули до тексту кабмінівської постанови.

Нині громадять Громадське телебачення, в якому збираються втопити і телеканал «Культура». Його рівень невисокий, головною причиною чого є копійчаний бюджет.  Та чи ж треба його нищити – єдиний канал культурної, мистецької інформації? Може, краще поліпшити його фінансування, докласти зусиль для реформування каналу?»


Корисні статті для Вас:
 
«Поводир»: вигадані пригоди на тлі реальних смертей2004-02-11
 
Комунікативна антиутопія2004-02-11
 
Повернення народу, що вистояв проти знищення2013-09-25
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2015:#1

                        © copyright 2017