Богуслав Змудзінський Перейти до переліку статей номеру 2015:#2
«Тіні»: енергія надпотужної дії


«Як виникла думка створити фільм “Тіні забутих предків”? Усе почалося з листа на студію Ірини Михайлівни – доньки М. Коцюбинського, яка працювала в той час директором музею письменника в Чернігові.

Лист був на офіційному бланку музею і, мабуть, зберігається десь в архіві. Ірина Михайлівна пропонувала створити фільм за повістю “Тіні забутих предків”. Вона просила доручити цю роботу І. П. Кавалерідзе. Іван Петрович опікувався іншою справою, почали шукати режисера. Запропонували Параджанову».

(Рената Король. Тени незабытых дней // Финансовая Украина. – 1996. – 3 сентября).

Із виступу Сергія Параджанова в Києві 1988 року: «Фільм не з’явився на порожньому місці. По-перше, був великий класик Коцюбинський. Вражений красою Карпат, він створив своїх Ромео і Джульєтту, поетичну притчу про кохання. Пам’ятаєте картину Тіціана, на якій зображені дві жінки – любов земна і любов небесна. У моєму фільмі це – Марічка і Палагна. Тоді біля мене були Іван Дзюба, Іван Драч, Георгій Якутович, мов духовний лакмус – Григорій Гавриленко. Були Луговський, Семикіна – пам’ятаю її твори в гуцульському стилі. Стрічка підготовлена всіма. Я відчував: необхідний динамічний оператор. По картинах “Прощавайте, голуби!” та “Вулиця Ньютона, дім 1” мені запам’ятався молодий оператор Юрій Іллєнко. Звернувся до нього. Він, не вагаючись, прийняв запрошення. Іллєнко був тоді на хвилі великої моди на Урусевського. А мені необхідно було створити нову форму мислення… У нього була ще одна риса – він міг зрозуміти задум і розшифрувати його.

Згодом вийшов на художницю по костюмах Лідію Тихонівну Байкову. Вона не створювала костюми – вона їх любовно збирала по скринях. Талант Кадочникової, Бестаєвої… Точний вихід на композитора Мирослава Скорика…

І ще одна людина – Віктор Іларіонович Івченко. Це він порекомендував мені великого актора Івана Миколайчука. (…) Та найголовніший творець картини – сам народ, який вийшов у своїх костюмах, з вусами, без фальші, і в ньому була істина» (Яремчук Андрій. Параджанов – “божевільний” геній в українській пустелі // Українська культура. – 1992. – № 4).

«Його головний консультант – Іван Дзюба, нині академік. У мене є його лист до Параджанова з порадами; сам кінорежисер мені його віддав (він не дорожив архівом). Потім його “вивели” на художника Манайла, потім Якутовича (вже покійного академіка). Оператора Юрія Іллєнка Параджанов сам знайшов. Подивився його фільм “Прощавайте, голуби!” і запропонував. Робота була напружена. Юрій Герасимович поводився зухвало з усіма, навіть кричав на самого Параджанова. (…)

Він надихнув американських, аргентинських, бразильських кінематографістів. Сергій Параджанов довів, що через етнографію, костюми, танці, пісню можна розкрити багато.

Справді, мистецтво відбиває національний колорит, середовище життя народу в костюмах, піснях, звичаях. Бачення Параджанова – специфічне, як для епохи, коли все нівелювалося і створювався «единый советский народ». Те, що він творив, було опозицією, майже революцією; йшов наперекір режимові» (Леонід Череватенко: «Тіні забутих предків» – його доземний уклін Україні» // За нашу Україну. – 2004. – 12 березня).

«Один із унікальних талантів Сергія Параджанова полягав у тому, що він провокував ваш талант, переводив його відразу на кілька порядків вище. (…)

Зовсім ще таємниця, і таємниця ніким не досліджена, не усвідомлена – це роль фільму “Тіні забутих предків” у кінематографі. Звикли до того, що ми – далека околиця, «окраїна», українці, а потім з’ясовується, що ми в центрі Європи! Але ми на цю тему навіть думати не хотіли – так міцно сформувало нас оте відчуття провінції. А для тих, хто хоч трохи починає пізнавати контекст світового мистецтва, цілком очевидно, що цей фільм виявився етапним, переломним моментом у всьому світовому культурному мисленні. Його весь світ знає, бо усвідомлює, який могутній вплив справив він на духовність ХХ століття» (Юрій Іллєнко. Феномен Параджанова: крок до осмислення // Культура і життя. – 1991. – 19 січня).

«Я маю 63 роки, і мені, на жаль, не вдалося реалізувати навіть сотої частини своїх задумів. В час, коли мені заборонили творити в кіно, я став зрілим художником, і сьогодні вистроюється кілометрова черга на мою виставку в Єревані, на моїй батьківщині, аби побачити 800 робіт, які постали в ув’язненні» (Переклад з польської. Wywiad przeprowadzil Charles Tesson. – 7.02. 1988 podczas festiwalu w Potterdamie // Siergiej Paradzanow. – Redakcja: Leslaw Czaplinski, Boguslaw Zmudzinski. – Krakow, 1998).

«Кар’єра Сергія Параджанова була дуже нещасливою – офіційний осуд, жахливе виснаження, фінансові нестатки і, зрештою, хвороба. Втім, незважаючи на ці труднощі, йому вдалося створити картину – одну з найвидатніших в історії кіно. “Тіні забутих предків” – запаморочливий фільм (…). Фестивальна та мистецька аудиторія мала велике задоволення від феєричних зображальних ефектів, від народного мистецького середовища та повної відсутності офіційної комуністичної ідеології. (…)

Разом з “Андрієм Рубльовим” Тарковського, “Благанням” Тенгіза Абуладзе та іншими відомими радянськими фільмами шістдесятих-сімдесятих років параджановська зріла робота дала багато непокірної краси і запалила митців тяжінням до народних джерел. Москва подивилася на квітучий регіональний фільм із збентеженням та тривогою: на думку комуністичної партії, надмірно «етнічний» фільм провокував націоналізм і підривав її центральну владу» (Переклад з англійської. The Times Tuesday. – 1990. – July, 24.).

«Щоб створити фільм “Тіні забутих предків” треба було проникнути до глибших шарів гуцульських міфів, табу, фетишів, пересудів, легенд, писаної та усної історії і того всього, що носить ім’я культурної антропології» (Переклад з польської. Szymon Bojko. Trzy spotkania z Paradzanowem // Siergiej Paradzanow. – Redakcja: Leslaw Czaplinski, Boguslaw Zmudzinski. – Krakow, 1998).

«Невблаганний диктат кіноринку витісняє на марґінес усі досягнення сучасного авторського кіно, а що казати про кіно минулих десятиліть. (…) Чи в цій ситуації може дивувати брак зацікавлення досягненнями представника кінематографії національної, навіть якщо він є одним із найоригінальніших кінотворців у світовій кінематографії?

Мистецтво Параджанова не пасує до сучасного уявлення про творчість ще з іншої причини. Сьогодні невелике зацікавлення викликають митці за покликанням, ті, які за важко збагненним повелінням, зі свого життя і своєї творчості робили єдине ціле, ба більше, які своє життя трактували як мистецьку творчість; не йдеться при цьому про митців, які мають здібності, що так цінуються нині, перетворювати все на товар, адже вони переймаються експонуванням свого місця на ринку культури».

Переклад з польської. Boguslaw Zmudzinski. Artysta z powolania // Siergiej Paradzanow. – Redakcja: Leslaw Czaplinski, Boguslaw Zmudzinski. – Krakow, 1998).


Корисні статті для Вас:
 
Небезпечно вільний Параджанов2004-02-11
 
Іван Дзюба: Параджанов більший за леґенду про Параджанова2003-07-20
 
СЕРГІЙ ПАРАДЖАНОВ2008-04-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2015:#2

                        © copyright 2018