Анатолій Русначенко Перейти до переліку статей номеру 2015:#2
«Український кінематограф втрачає обличчя мистецтва героїчної епохи»


Закінчення. Початок див. у №1, 2015

Левчук нагадує, що кінематографісти є бійцями ідеологічного фронту. Тому похвалив фільми Миколи Мащенка «Як гартувалася сталь», «Комісари». Згадав стисло, але не хвалив, що серед стрічок, премійованих на міжнародних та всесоюзних кінофестивалях призами і дипломами, були «Поштовий роман», «Захар Беркут», «За твою долю», «В бій ідуть тільки “старики”», «Роменська мадонна», «Завтрашня земля»[1]. Відзначив, що є проблеми з фільмами про наших сучасників, про село, вони виходять гіршими, ніж історичні екранізації. Але при цьому не вказав очевидної ідеологічної причини, чому такі фільми виходили односторонніми, тільки на позитиві. Адже правди життя совєтський кінематограф не допускав. Говорив доповідач і про квартири для членів Спілки, можливість їх і їхніх сімей лікуватися у поліклініках літературного фонду. Проблему житла для членів Спілки, звісно, не було розв’язано до розпаду СРСР.

На з’їзді постало питання поганих сценаріїв, неуваги до їхніх авторів, незадовільної якості копій фільмів у прокаті. Було обговорено проблему, про яку згадували й раніше: технічна оснащеність студій, особливо наголошувалося на необхідності придбання зарубіжної техніки для знімання кінофільмів[2]. Через декілька років до цього питання повернуться знову.

Микола Олялін і секретар ЦК ЛКСМ Максименко відзначали на тому зібранні акторів: Гринька, Степанкова, Шевченка, Брондукова, Миколайчука і Недашківську[3]. Однак враження моє таке (на підставі стенограми), що творчість як натхнення десь вивітрилася з залу. Атмосфера з’їзду, країни не спонукала до одкровень. Так сталося і на пленумі правління Спілки кінематографістів, що розглядав проблеми кінорежисури в листопаді 1977 р. Єдиним із митців, хто на цьому зібранні говорив українською, виявився Т. Левчук (ще адміністратор В. Большак – голова Держкіно УРСР), інші 20 виступали російською, судячи з документа. Левчук вирізняв головною проблемою відповідальність режисера, а тому похвально відгукнувся про позиції Леоніда Осики, Юрія Іллєнка, Григорія Кохана, Миколи Мащенка, Леоніда Бикова, Романа Балаяна, Радомира Василевського[4]. На пленумі знову згадали про слабкі сценарії, вдалі і невдалі перший і другий фільми молодих режисерів. Ю. Іллєнко (1936–2010), член президії правління Спілки, голова секції художньої кінематографії, назвав декілька причин занепаду кіностудії ім. О. Довженка, де сам працював режисером. Вказав на небажання членів секції художніх фільмів виступати навіть в обговореннях, тому що вони бачать завищені оцінки поганих фільмів (але не вказав яких). Провідних творчих працівників відсторонено від формування кінополітики на студії. Роль художньої ради – нікчемна, нема, по суті, й режисерської колегії. Та й оцінка фільму залежить від надто багатьох інстанцій, серед них і союзного Держкіно. Тому зі студії пішло багато сценаристів: Драч, Павличко, Вінграновський[5]. Роман Балаян, звертаючись до присутніх у залі пленуму представників ЦК КПУ, запропонував відмовитися від негативної оцінки фільмів «Криниця для спраглих» Ю. Іллєнка і «Совість» В. Денисенка[6]. Але до нього не прислухались[7].

Однак результати обговорення цього питання на пленумі, що вилились у розлогу резолюцію, містили тільки частку правди стосовно проблеми слабкої режисури: «Причинами таких невдач, як правило, є не тільки недоліки драматургії, а й бідність художнього мислення деяких режисерів, зумовлена поверховим знанням життя. До невдач часто призводить брак професіоналізму в режисерській роботі, підміна справжньої майстерності примітивним, ремісницьким підходом до постановки фільму» (пер. з рос. – А.Р.)[8].

Сам пленум, його резолюція виявляють, як на мене, кризу українського совєтського кінематографа. Проблема якості художніх фільмів, на які б ходили люди, які можна було б показати світу на міжнародних кінофестивалях, не могла бути розв’язана тими організаційними та ідейними настановами, які пропонувала резолюція, в тих суспільно-політичних рамках, в яких перебували республіка й увесь Союз. Те, що після цього не з’явилося видатних фільмів (за винятком хіба одного-двох), створених в УРСР, підтверджує цю думку.

Подолати кризу намагалися завдяки поєднанню ідейності, ідеологічної боротьби, про яку не раз згадувалося у виступах можновладців, із гострим сюжетом, як пропонував уже за кілька місяців після того пленуму Т. Левчук: «…питання стоїть так: фільми ідейні повинні мати гострий сюжет… Наш ідеологічний ворог не дрімає, спрямовує всі сили на дискредитацію нашого кіномистецтва… Питання ідеологічної боротьби – одна з наших програм[ових мет]»[9].

З цією ж метою керівництво Спілки разом з Держкіно УРСР проводили республіканські наради молодих кінематографістів. На такому зібранні в лютому 1978 р. планувалося обговорити фільми молодих режисерів, систему ідейно-політичного виховання молодих і залучення їх до громадського життя, підвищення професійної майстерності і т.п. До такого роду нарад залучали провідних кінематографістів, критиків, соціологів, а також запрошували молодих режисерів з Москви з кращими фільмами[10]. В нараді взяли участь 200 осіб, серед них і гості з Москви, Ленінграда, Білорусії і Грузії. 21–25 лютого 1978 р. СКУ і Держкіно УРСР проводять республіканський семінар режисерів-постановників ігрового кіно «Традиции и новаторство в современном украинском киноискусстве». Відповідно, кращі режисери, актори їздили в Москву на подібні наради, комісії. Спілка кінематографістів СРСР проводила і спільні засідання зі СК УРСР. В 1979 р. Москва провела в Києві конференцію «Радянське кіномистецтво в боротьбі за нову людину». Того ж року в січні Спілка організувала в Дніпропетровській і Запорізькій областях кінофестиваль до 325-річчя возз’єднання України з Росією, залучивши до «святкувань» і студію «Мосфільм»[11].

Тільки члени Спілки кінематографістів, та й то не всі, могли переглянути фільми, які не йшли на екранах, але які мало у своєму розпорядженні Держкіно СРСР. Їх показували на нарадах, семінарах, пленумах. Наприклад, для інформаційного показу зарубіжних фільмів Т. Левчук у лютому 1978 р. просив Держкіно СРСР виділити низку зарубіжних фільмів: «Двадцяте століття», «Негарні, брудні, злі» (Італія), «Кінг-Конг», «Нешвіл», «Великй Гетсбі» (США), «Крики і шепіт» (Швеція). Прохач запевняв, що фільми буде продемонстровано лише учасникам семінару[12]. 11 березня того ж року в Спілці мав відбутися вечір «Прогресивний кінематограф США». Тож Т. Левчук від імені СКУ знову звертався до Держкіно СРСР, аби Держфільмфонд виділив «два фільми для одноразового закритого показу тільки членам Спілки кінематографістів України». Так потрапили в Київ і були показані фільми Чарлі Чапліна, кілька зарубіжних кінокомедій[13]. Згодом, готуючись до ІV Пленуму правління СКУ «Роль зображувального мистецтва у підвищенні ідейно-художнього рівня фільмів» у квітні того ж року, Т. Левчук укотре просив надіслати низку фільмів США, зокрема «Томмі», «Відкриття сезону полювання». З такими проханнями керівництво Спілки зверталося і стосовно мультфільмів західного виробництва для показу на відповідних конференціях[14].

Звичайно, в рамках СК і її секцій (включно з шефською для військових – у всіх творчих спілках) провадили різні регіональні, всеукраїнські кінофестивалі, зокрема «Молодість», кіноогляди, наради, семінари молодих режисерів, акторів, операторів, декади українського мистецтва в союзних республіках, поїздки на фестивалі в союзні республіки і Москву.

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)

  1. ЦДАМЛіМУ. – Ф. 655. Оп.1. – Спр. 932.– Арк. 27.
  2. Там само. – Спр. 933. – Арк. 62.
  3. Там само. – Арк. 11. Максименко назвав лауреатів премії ім. М. Островського: І. Миколайчука, Р. Недашківську, М. Мащенка, М. Оляліна.
  4. Там само. – Спр. 955. – Арк.17.
  5. Там само. – Арк. 110, 111, 112.
  6. Там само. – Арк. 128.
  7. Дещо пізніше Т. Левчук закинув Р. Балаяну тупість, політичну короткозорість, бо ж стосовно тих фільмів існувало рішення політбюро ЦК КПУ! Але невідомо, чи те було мовлено прилюдно, чи, найімовірніше, Балаян не був присутній при висловленні такої оцінки.
  8. ЦДАМЛіМУ. – Ф. 655. Оп.1. – Спр. 955. – Арк. 215.
  9. Там само. – Спр. 1005. – Арк. 24.
  10. Там само. – Спр. 992. – Арк. 17.
  11. Там само. – Спр. 992. – Арк. 168.
  12. Там само. – Арк. 36.
  13. Там само. – Арк. 55, 57, 58.
  14. Там само. – Арк. 95.


Корисні статті для Вас:
 
«Українське кіно втрачає своє обличчя мистецтва героїчної епохи».2015-02-11
 
«До кіно пішов я з єдиною метою – робити комедійні фільми»2004-02-11
 
«Гейша», або Гулагівські уроки Йосипа Гірняка2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2015:#2

                        © copyright 2019