Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2015:#3
Страждання чужорідного тіла


«Чужорідне тіло». Автор сценарію і режисер Кшиштоф Зануссі. Оператор Пйотр Немийський. Композитор Войцех Кіляр. У ролях: Рікардо Леонеллі, Агнешка Гроховська, Агата Бузек, Вероніка Розаті, Єва Краснодемська, Чулпан Хаматова. Польща/ Італія/ Росія. 2014

Моральні колізії завжди були актуальними у творчості Кшиштофа Зануссі. Порядність, совість, відповідальність за свої вчинки, ставлення до інших – це далеко не повний перелік питань, які доводилося вирішувати персонажам його фільмів. Здавалося б, Польща, яка вже чверть століття, як скинула комуністичне ярмо, яка, увійшовши до Євросоюзу, здобула авторитет країни, що має свою позицію, з якою рахуються інші європейські країни, має цілком благополучних людей. Але, як показує автор «Чужорідного тіла», це далеко не так. Цього разу йдеться не про злісного мільйонера, що хоче віддати свій статок на розтління молодих людей, як у фільмі «Серце на долоні». Йдеться про світ успішних людей, яких називають топ-менеджерами, які сьогодні в недоступних для простих смертних висотах вирішують економічні проблеми країни. Які вони, ці люди вершини, режисер показує на прикладі своєї героїні – ділової жінки. Але шкода, що героїню в роботі не показано; коротенькими штрихами виявлено її ставлення до співробітників, що розкриває її як жорстоку, нестерпну особу. Тому виникає сумнів, чи може корпорація з таким ставленням до працівників успішно функціонувати? Автор не залишає для героїні шансу на якісь внутрішні зміни. Єдине, що з його волі у фіналі вона опиняється біля розбитого корита: її перша помічниця випередила її (отож, бачимо варіант казки «багаті також плачуть»). Обоє – і вона, і її італійський підлеглий – розмовляють як люди, що зазнали краху: вона – в кар’єрі, він – у коханні.

Замість професійної діяльності очільниці корпорації Зануссі показує її інтриги та оборудки, брудні засоби досягнення вигідного замовлення від російських партнерів по бізнесу. Не можна назвати це неправдивим чи викривленим, радше така діяльність умовна, не прописана чітко, а отже, не зовсім переконлива. Виникає враження, що оборудка, яка є пружиною сюжету, затіяна, аби показати страждання невинної людини, втягнутої в ці відверто злочинні (корупція!) перипетії.

Ще один герой фільму – італієць, католик. Він закоханий у польську жінку Касю (уже не зовсім юну), яка відповідає йому взаємністю – з любовної сцени починається фільм. Однак вона покидає його, і взагалі збирається покинути світське життя й піти в монастир (але навіщо вона тоді відповідає на його почуття?). Доводиться співчувати головному героєві подвійно – у сфері інтимній і в трудовій. Щодо інтимної, то його сподівання, що Кася передумає і вони одружаться, не виправдались. Щодо трудової, то невідомо, хто він за професією, тому що в корпорації, куди він влаштувався на роботу, аби бути ближче до Касі, він виконує завдання старшого куди пошлють, а заодно змушений відбиватись від сексуальних домагань своєї шефині. Отож трикутник. Оскільки план зґвалтувати свого підлеглого зазнав невдачі, злісна керівниця корпорації ґвалтує його як особистість. Аж до того, що підставляє його з хабарем для російського начальника, через який його арештовують. У тюрмі його, очевидно, вбили б кримінальники (для сцени в російській в’язниці Зануссі не пошкодував натуралізму), якби на прохання його матері не втрутилась адміністрація Папи Римського. Визволений герой відразу їде до монастиря, під зливою ходить попід стінами, гукаючи Касю, та стіни глухі, а крики марні. З розбитим серцем він стає свідком того, як його кохана приймає постриг.

Перед початком сеансу Кшиштоф Зануссі сказав глядачам, аби звернули увагу на ще одного персонажа: прийомну матір начальниці корпорації, яка в дуже поважному віці дає інтерв’ю журналістові й нітрохи не розкаюється у своїх вчинках. Колишній прокурор, вона багатьох незгодних ув’язнила, на її рахунку безліч поламаних доль. У Польщі колишніх діячів комуністичної системи осудили якщо не юридично, то морально. «Це те, чого не відбулося в Україні», – зауважив Зануссі. Донька – продукт відповідного виховання, для неї власні егоїстичні інтереси понад усе, вона не рахується з іншими людьми, звикла повелівати. Але люстрація матері не минула марно для доньчиної репутації: навіть приватний бізнес не хоче мати справу із заплямованими людьми. У фільмі є сцена біля могили прийомної матері: у відчаї жінка ридає, звинувачуючи покійну, що та зламала їй кар’єру, а отже і життя.

Характер взаємин, показаних у фільмі, викликає тривогу. Художник сигналізує деградацію людської особистості, яка дбає тільки про власну кар’єру, яка зневажає людей за те, що вони мають інакші переконання. Режисер не дає надії, що ця хижачка зміниться, вгамує свої апетити. Він залишає фінал відкритим.

Фільм викликав обурення у польських феміністок. Це, зокрема, виявилося в інтерв’ю Данути Смєжчальської з директоркою Польського інституту кіномистецтва Агнешкою Одорович. Йшлося в ньому про загальні речі: про міжнародні успіхи польського кіно, про діяльність ПІК, про те, чим керується установа при розподілі коштів. І раптом журналістка суворим тоном, посилаючись на інтерес глядачів, запитує, чому ПІК вирішив виділити кошти на фільм «Чужорідне тіло» Зануссі? «Кінопроект пана Кшиштофа Зануссі, – відповіла Одорович, – пройшов усі етапи експертного оцінювання й остаточно здобув позитивну рекомендацію більшості експертів. Фільм показували на МКФ, він демонструвався у польських кінотеатрах і викликав зацікавлену дискусію з участю самого режисера. Остаточний вердикт винесуть глядачі»[1].

Київська аудиторія зацікавлено сприйняла фільм, який закликає до морального очищення, показує мужність і готовність до страждань.

  1. Polske kino swiatowe // Kalejdoscope. – 2015. – № 3.– S. 62.


Корисні статті для Вас:
 
Дежа вю, або Щасливий випадок з Єжи Штуром2011-12-05
 
Єжи Гофман: з любов’ю до України2004-02-11
 
Український погляд на кіно Польщі2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2015:#3

                        © copyright 2017