Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2015:#3
Творча зустріч з українськими кінематографістами. Вибране


Кшиштоф Зануссі багато подорожує, він став постійним гостем у Києві. Цього разу режисер приїхав сюди після «Берлінале» і в доброму настрої: фільм «Під електричними хмарами» Олексія Германа-молодшого, де польський режисер був продюсером, здобув «Срібного ведмедя» за операторську роботу. В час приїзду в Києві відбулася ретроспектива його кіноробіт, а в кінотеатрі ім. Чапаєва показали його фільм «Чужорідне тіло». 15 лютого в Будинку кіно Зануссі зустрівся з українськими кінематографістами та студентами. І хоча вхід був платним, зал ледь умістив усіх зацікавлених. Зустріч тривала майже три години, більшість запитань стосувалася секретів режисерської творчості. На початку гість зробив короткий вступ, а на завершення одержав письмову пропозицію від молодого режисера зіграти роль гуру-політолога в новому фільмі.

– Не можна говорити про кіно, не звертаючи уваги на зміни в суспільстві. Одне із правил митця: стережись вульгарних думок. Моє дитинство випало на складний час, коли життя в повоєнній Польщі докорінно змінилося, порівняно з Польщею довоєнною. У нових умовах було важко підтримувати традиції, але в нашій родині їх підтримували. І хоча жили надголодь, не заведено було говорити в родинному колі чи за обіднім столом про матеріальне. Наприклад, якщо треба з’ясувати, скільки коштує сир – іди на кухню. Тоді я засвоїв правило, що популярне, таке, як кримінальні романи, – не для нас. Ми читали високу літературу, яка творилась для еліти. В часи Моцарта і Гайдна музика великих композиторів звучала в салонах для 60 слухачів, на ці концерти приходила високоосвічена еліта, і щоб ту музику сприймати, треба було мати досвід спілкування з мистецтвом. Якщо це перевести на сьогоднішні терміни, то попса тоді також існувала, але її ніхто не пам’ятає. Нині держава дедалі менше розуміє, навіщо підтримувати високу культуру. Те, що масове, не може бути хорошим. Та все залежить від таланту. Еліта – це не багатії, а ті, хто готовий взяти на себе відповідальність.

Нині багато змін: старі еліти переживають склероз. З іншого боку, росте нове покоління. Як режисер я думаю, до кого я звертаюсь? Хочу подобатися людям, у яких тонкий смак. Без духовного виміру наша цивілізація зникне. Є книги, які не варто читати. Якщо я бачу інтелігента, який дивиться телесеріал, я починаю сумніватись, чи є він інтелігентом. Як неякісна їжа псує здоров’я, так погана кінокартина псує смак. Звісно, про смаки не сперечаються, але поставимо питання: кому цей фільм може подобатись? Можливо, для когось дурні серіали є кроком для розвитку?

Я не вірю в релятивізм. У 1970 –1980-х роках у Польщі ми, кінематографісти, руйнували монолітну ідеологію. Сьогодні завдання культури – не руйнувати. Тому що вже стільки зруйновано! Багато популярних картин я не зробив. Сьогодні значно легше зняти картину, аніж знайти глядача для неї. ЗМІ звертають увагу тільки на моду. Щирість дуже допомагає не оглядатися на моду.

Політики хочуть, щоб їм аплодували, а не засвистували їх. Цінності й ідеали не зникли: вони були. Мій фільм «Чужорідне тіло» – це історія розкутої жінки, яка з позицій начальника здійснює тиск на католика.

Елітарне кіно існує і сьогодні. Фільм «Іда» Павліковського (тоді ще тільки номінований на «Оскар», нагороду вручать через два тижні. – Л.Б.) – це стовідсоткове елітарне кіно. У США фільм переглянуло 500 тисяч глядачів, у Німеччині – всього 7 тисяч. Але поєднати мистецький фільм і популярний – неможливо.

Відповіді на запитання із залу

– Як творчій людині подивитися на себе об’єктивно?

– Користуватися свободою і не їсти того, що несмачне.

– Як зняти фільм популярний та інтелігентний водночас?

– Я продюсер уже 30 років і добре знаю, що є різна популярність. Є перший збір, коли буває провал, і є картини, які потім довго збирають гроші. Є гроші короткого терміну, а є довгого. Я працював не тільки в Польщі, а й у інших країнах. Нині є попит на класику. Згадаймо «Леопард» Лукіно Вісконті, в основі якого – чудовий літературний твір Дж. Томазі ді Лампедузи.

– Як ви працюєте над сценарієм?

– Я створюю сценарій тоді, коли є шанс його зняти. Початок – це знайти кристал, а потім біля нього нарощуються інші кристали. Для цього треба збирати історії. Моїм педагогом був Анджей Мунк. На мене дуже вплинули фільми Брессона і Берґмана.

– Які важливі завдання повинен вирішувати режисер?

– На це питання немає прямої відповіді. Тому що в творчості існує якась таємниця, творчість – це вираження певної інтуїції. Ясно одне: треба перейматися важливим!

– Чому на роль Касі у фільмі «Чужорідне тіло» ви обрали саме цю актрису?

– Агата Бузек уже двічі знімалась у мене. Вона – донька відомого польського політика, який відзначається порядністю. Її героїня йде в монастир, вона одержала любов Бога, а це більше, аніж любов людини. Тому й існують монастирі, де є прямий діалог з Богом. Інша героїня – це Демон, вона шкідлива і безвідповідальна. Зіграла її актриса красивої зовнішності, перед цим вона знялася в ролі дружини Леха Валенси у фільмі «Валенса. Людина з надії».

– Чи хотіли б ви одержати «Оскара»?

– Нагорода Американської кіноакадемії в номінації «Кращий зарубіжний фільм» – це милосердя для бідних родичів, шматок з барського столу. 1983 року в мене такий шанс був: на «Оскара» висунули фільм «Рік спокійного сонця», але уряд Ярузельського відкликав фільм.

– Вам подобається постійно подорожувати?

– Я можу знущатися над собою. Треба подорожувати – це необхідність.

– У чому розвиток цивілізації?

– Європа живе спокійно, її мало хвилюють події, які сьогодні відбуваються на сході України. Тому в Європі люди дозволяють собі жити по-дурному. Нам важко з нашим голосом прорватися до них. Але треба старатись.

– Як обираєте акторів? Як з ними працюєте?

– За допомогою інтуїції. Актор ховає перед глядачами свої почуття.

– Як ви ставитесь до комедії?

– Жанр комедії руйнує всі мої теорії. Я їх мало зняв, і все-таки «Галоп» – комедія, а «Серце на долоні» – чорна комедія.

– У чому проблема українського кіно?

– Роль культури у вашому суспільстві велика. Людям потрібен фільм про героя, який мав би високі ідеали. Потрібен фільм про національного героя. Збігнєв Цибульський – це був специфічно польський актор. Такі герої потрібні в час, коли формується нація. У вас великі акторські багатства. Я працював з українськими акторами і в театрі, і в кіно. Роль у фільмі «Серце на долоні» писалася спеціально для Богдана Ступки.

15 лютого 2015 року. Київ


Корисні статті для Вас:
 
Український погляд на кіно Польщі2004-02-11
 
Хто вони сьогодні, цигани Європи?*2014-02-09
 
Страждання чужорідного тіла2015-06-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2015:#3

                        © copyright 2017