Василь Красенко Перейти до переліку статей номеру 2015:#5
Моя робота у режисера Довженка


Один з найвідоміших, репрезентативних кадрів Довженкової «Землі»: могутній літній чоловік стоїть поруч із так само могутнім волом і вдивляється вдалеч... Роль діда Петра зіграв Василь Кузьмович Красенко, що в 1920–30-х активно знімався в Олександра Довженка, Івана Кавалерідзе, Петра Чардиніна, Павла Долини, Бориса Тягна, Георгія Тасіна та ін. На жаль, про цього виконавця ролей переважно другого-третього плану відомо мало (народився у 1881-му, до революції мав власну трупу, згодом став режисером Київського колгоспного театру, працював актором на Одеській кінофабриці, де знявся у близько 27 ролях). Тим ціннішим є кожний документ, пов’язаний з його іменем. Одним із таких є рукопис Красенка, що зберігається в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України. Учнівський зошит без обкладинки містить цінну і цікаву інформацію про співпрацю з Олександром Довженком, елементи аналізу фільмових епізодів і образів, спогади про режисера.

Публікується вперше, зі скороченнями. Збережено авторську орфографію і пунктуацію.

Працюючи актором на Одеській кінофабриці, я у вільний час заглянув у павільон де Довженко знімав картину «Звенигора».

Зайшов, дивлюсь оператор і помічник оператора з освітлювачами лаштують освітлювальну апаратуру, а режисер Довженко лежить обнявши голову руками і щось напружено думає. Раптом схопився, нервово витяг з кишені яблуко, яке ніби заважало йому працювати, з’їв його з люттю потім почав ладнати кадр.

Епізод був такий: загарбники інтервенти захопили Україну і почали мирне населення в ярма запрягати.

Будуючи цей кадр, Олександр Петрович звелів запрягти у ярма десять пар людей і поставив десять погоничів з довгими батогами, щоб поганяли «волів». Я несміливо підійшов до О. П. і порадив йому посадить погоничів на ярма, цеб-то на шиї людей-волів.

За це мене О. П. щиро подякував і тут же дав наказ одягти і загримувать мене і посадив на заднє ярмо з якого я з лютістю і скаженим задоволенням поганяв і «волів» і передніх погоничів. Так почалось моє знайомство з О. П. і моя робота в його картинах.

Знімався я в «Землі», в «Щорсі», «Аерограді».

Сама найцікавіша робота була в картині «Земля» де я знімався в ролі діда Петра.

В поясненні цього образу Олександр Петрович сказав, що він синтезує у дідові Петрові багатьох дідів, які мандрували з України і бродили по світу шукаючи щастя. Влив він у цей образ і діда Грицька, що їздив за щастям до Америки і повернувся нізчим назад. Потім він поїхав своєю риженькою конячиною аж на Далекий Схід і не знайшовши щастя і там, тією-ж конячиною повернувся назад.

В саду у яблуках лежить умираючий дід Семен. «Умираєш, Семене?» Питаю я його.

«Умираю, Петре» відповідає Семен. Ну вмирай. Заспокійливо кажу йому, однаково щастя немає нігде. Може хоч там його знайдеш.

Далі йде кадр на кладовищі. Я прислоняю вухо до могили і гукаю: Семене, чи ти чуєш, як тобі там?

В цей мент хлопчаки ізза другої могилки гукають: «Здрастуйте, діду»! На це я їм відповідаю: «іди к чортовій матері».

Я відчував цей кадр так. Я роблю важливу роботу, шукаю щастя хоч на тім світі, а вони заважають своїм «здрастуйте».

Жовтнева Революція дала можливість дідові бути господарем землі і т. інше.

Він викохав дужих волів, які необхідні в сільському господарстві. Але мій дід Петро як і сам Довженко не любив стояти на місці, а йшов уперед і закохувався всим новим.

Ось я стою на бугрі між двома дужими волами, взявшись у боки заглядаю в далечинь. Там Василь веде трактора.

А перед цим Василь захоплювався моїми волами. Добрі у вас воли, діду.

Еге кажу я за їх думаю медаль получить.

Василь. За волів медаль не дають.

А за що дають? З великим обуренням запитую. Я тебе питаю за що дають?

В цю хвилю Олександр Петрович зареготав від задоволення. Це він часто робив.

Ось коли трактор привезли, я підходжу до його, оглядаю, многозначно оглянув очолюючих, постукав пужалном трактор і переконливо промовляю: Оце факт!

Тут Олександр Петрович зареготав. Це означало, що я добре зробив.

О. П. любив несподівані нахідки у актора і сам їх викликав.

Знімали кадр де я-Петро захоплююсь аеропланом що полетів і гукаю «ей ви єропланщики». А кадр був побудований так.

Я стою високо на паперті, а апарат низько на землі. Ось коли я гукнув свою фразу, Олександр Петрович кричить «ідіть уперед з ними». Я раптом із здивуванням звертаюсь прямо до його «Куди?» Ось тут О. П. так розреготався від задоволення, що аж присів.

Він, як великий художник і мислитель, не йшов на абияке оформлення і не визнавав ніяких скидок. Читач може зовнішньо ознайомитись з моїм дідом Петром у одному із тритомників «Українське радянське кіномистецтво» 1930–1941 рр. там єсть моє фото з волами. Воли дужі а дід ще дужчий. А до цього зовнішнього вигляду О.П. довго підходив і підбирав одяг і грим. […] Олександр Петрович був людина надто вольова, міцної вдачі і непохитної рішучості.

Правда, у творчих питаннях він іноді піддавався ваганням поки ще не перевірив, а вже коли на чомусь зупинився, то тут уже його ніяка сила не зіб’є.

Картину «Земля» ми знімали у Єреськах. Епізод умирання діда Семена не зняли бо актор Надемський був ще занятий у іншій картині яка знімалась у Афганістані. Коли він повернувся, то вже листя в садах осипалось так, що знімать неможна було. Зробили штучний сад у павільоні. Зазняли, а воно не монтується з світлом натурним. Що робить? Треба їхати в Сухумі, сказав О. П. і то негайно. Пішов директор групи до директора фабрики з цією заявою. А той переполошився і бігає за Довженком і благає: може до Ялти, всеж менше коштуватиме?

Сухумі! Лаконічно відповів О. П. Потім ще їхати сьогодні.

Може б завтра?

Сьогодні. Крицевою решучістю заявив Довженко.

Директор. Але ж сьогодні грошей немає.

Довженко – сьогодні обов’язково!

Достали десь у кооперації грошей і ми таки в той же день виїхали.

А вже коли він намітив собі якого актора, то хоть будь там що, а йому дай його. Це було й зі мною.

Картину «Земля» він робив на Київській фабриці, а я працював на Одеській і він запросив мене саме на діда Петра. (Я весь час обслуговував обидві фабрики, коли мав можливість сполучать).

Я поїхав. Принціпово погодились, але дирекція за звичкою в той час почала зі мною торгуватись, а я стояв на своєму.

Ось вони забігали біля Довженка: Може візьмете іншого актора.

Довженко: Красенка.

Але ж він дорогий.

Візьміть його даром, чи платіть йому тисячі, це мене не обходить, а мені цей актор потрібен.

І таки дирекція догнала мене на вокзалі з готовою підписаною угодою і я почав працювати.

Олександр Петрович був людина високої культури, всебічно обізнаний з життям, любив батьківщину, любив свій, як він сам казав, многострадальний народ, закохувався його звичаями, піснями, бо на них виростали його високохудожні образи. Надзвичайно захоплювався рухом визволення, можливість якому дала Жовтнева Революція.

Про це свідчать усі його картини: «Звенигора», «Земля», «Арсенал», «Щорс», «Поема про море» та інші.

Він не терпів театральності в кіно і визнавав лише життьову правду.

В картині «Щорс» я зображував петлюрівського полковника, що з своєю бандою грабує селян, ґвалтує, пале хати, убиває, а коли загін оборонців натиснув то він якомога тікає конем топчачи ранених, забитих, дітей і все що підверталось під ноги оскаженілого коня.

Ось знімаєм кадр рукопашного бою більшовиків з петлюрівцями і Олександр Петрович затребував, щоб зі мною перед самим апаратом бився сильний актор.

Дали мені противника актора Красіліна (брат мій).

Олександр Петрович одмінив цю кандидатуру заявивши, що два брати не можуть битись по справжньому, а театральщини апарат не терпить.

Штучні гримірувальні засоби він нехтував, а припудрював порохом із шляху у таких кадрах.

Часто О.П. закидали моменти символіки.

Символіка порочна тоді коли вона по першому своєму призначенню відбиває якусь містичність, а там де через особисте відбивається загальне, ця символіка не тільки не порочна, а навіть необхідна.

Петлюрівці розстрілюють більшовика, а він стоїть неуязвимий.

Панцер носиш! Кричать йому. Він оголяє грудину. На, стріляй, сволоч!

Ті дали залп, але Тиміш стоїть неуязвимий. Тоді бандити з переполохом геть утікли.

Чи потрібні коментарії в позитивності такої символіки?

Хоронять Василя в картині «Земля» Народ плаче. Яблука плачуть, земля плаче за справжнім своїм хазяїном. А ця символіка хіба порочна. Символізована гола жінка, яка визначає голу землю після господарювання дореволюційних «господарів». Вона рве свої голі груди і кричить: «оголили, обшарпали мене, убили мого справжнього господаря – Василя і тепер наважуєтесь своїм куркульським нахабством орудувати мною? Ні! Орудувати мною має право тільки справжній трудівник землі».

Можливо що в цій символіці ще не зовсім готовий глядач розбиратись, а особливо при наявності голої жінки, а все ж наш обов’язок виховувати і в цьому відношенні. Чув я, що цей кадр викинули з картини. Коли це так то даремно.

Коли Олександру Петровичу задали питання в Берліні про цей саме кадр, то він відповів: «Треба навчитись розуміти речі як слід, а поки ви не розумієте то не зрозумієте і після пояснення». (з доповіді Олександра Петровича).

Любив О. П. українські пісні. Просив часто співать їх і сам співав. Найулюбленіша його пісня:

Ой не жаль мені

Так ні на кого,

Як жаль мені

На отця свого.

Піснями українськими він збуджував у нас любов до того народу, який ми зображували.

На Далекому Сході, під час зйомки картини «Аероград», ми співали інших пісень. Там ми оспівували події Волочаївських днів і т.і.

Любив він кобзарів слухати.

Любив О. П. обсаджувать свої картини своїми, такби мовити любимими акторами: Свашенко Семен, Шкурат Степан, Шагайда Степан, Надемський Микола, автора цих рядків.

[...]

Музей театрального, музичного і кіномистецтва України. Фонд рукописів, інв. № 13755.

Публікація Анастасії Пащенко, старшого наукового співробітника відділу кіно


Корисні статті для Вас:
 
Довженко і Сталін2007-06-11
 
Довженко знімає «Щорса»2003-04-19
 
Олександр Довженко:"Ми були молодими.І більших геніїв од нас не було2009-06-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2015:#5

                        © copyright 2019