Ольга Велимчаниця Перейти до переліку статей номеру 2015:#6
Херсонська лабораторія моновистав


Жанр моновистави вимагає від актора життєвого і професійного досвіду, вміння тримати публіку, розповідати не лише історію персонажа, а й власну, не допускати жодної фальшивої інтонації чи жесту.

Херсонський театр ім. М. Куліша кидає черговий виклик собі, стимулюючи самовдосконалення, створення якісного театрального продукту, відкриття нових можливостей.

Так, «Акторська майстерня» одного з найцікавіших і найпродуктивніших українських режисерів Сергія Павлюка працює над цілою низкою моновистав. Планується, що кожен актор театру з котримсь із режисерів поставить і зіграє одну моновиставу, і робота в цьому жанрі стане школою професійності та загартування. Працювати над образом, перевтілюватися, взаємодіяти з простором – ніби звична робота актора, однак перебування під пильним оком глядача зовсім близько та без підтримки колег вимагає ретельнішого шліфування ролі та комунікації з аудиторією. Для моновистав у театрі навіть відкрили ще один майданчик – під сценою, який отримав назву «Сцена під колом», що виявився найбільш камерним з усіх у театрі ім. М. Куліша.

Відкрила серію моновистав минулорічного листопада Євгенія Кірсанова, молода і талановита акторка театру ім. М. Куліша. Разом з Сергієм Павлюком вона запропонувала глядачеві виставу «Наталчина мрія» російської драматургині Ярослави Пулінович. Щемка та болісна розповідь-сповідь дівчинки, що зростає у дитячому будинку, прагне любові і любить, як уміє, розгортається у чорному просторі без жодних декорацій. Вся увага – на акторку, на найменші нюанси її міміки, відтінки в інтонаціях. Вона – у спортивному костюмі з капюшоном на голові, він є її своєрідною маскою-захистом, який акторка знімає у самому кінці. І перед глядачами постає вже не підліток-забіяка, а світла й тендітна дівчина, що прагнула любові, якої ніколи не мала. Попри жорстокість Наталчиного вчинку, її важко засудити, на засудження радше заслуговує те суспільство, в якому не всім дітям дістаються любов та опіка, той світ, де потрібно бути жорстоким, щоб уміти постояти за себе. Євгенія Кірсанова з теплотою ставиться до своєї героїні і своєю проникливою грою зворушує аудиторію.

Через два місяці херсонці побачили ще одну моновиставу – «Get happy», інсценізацію повісті італійського письменника Б. Алессандро «Новеченто». Актор Сергій Михайловський грає трубача, котрий розповідає історію геніального піаніста Новеченто, який усе життя провів у морі. Тут партнером актора виступає простір, у міру заселений старими побутовими речами, що створюють атмосферу безкінечної мандрівки та нестримного плину часу – алюмінієвий посуд, старі стільці, ліжко. А також розібране фортепіано, що навіює відчуття присутності піаніста, ностальгію, сум за давніми часами. Як від фортепіано залишилися лише частини, так і від спогадів – лише уривки. Але музика продовжує звучати, її не зітреш з пам’яті, вона жива – як і жива джазова музика від ансамблю театру, що створює атмосферу, наповнює виставу ритмами, свободою, насиченістю життя. Новеченто обрав джаз та море, в яких відчував свободу та життя.

Обидві постановки Сергія Павлюка стали свідченням вдалого експерименту, їх було показано й у Києві. За словами акторів, їм доводилося переборювати свій страх перед камерною обстановкою та грою наодинці з публікою.

У цій творчій лабораторії було підготовлено ще дві вистави: «Мені б у небо» з Антоном Лисенком і «Остання сюїта» з Андрієм Клочком. Крім того, до серії херсонських моновистав долучилася робота досвідченої у цьому жанрі Лариси Кадирової «Не плачте за мною ніколи» – спільний проект театру Куліша та театру Франка (у «Кіно-Театрі» була рецензія на неї).

У перших моновиставах кулішівців продемонстрували свої таланти актори, які вже себе зарекомендували і в інших театральних постановках, актори, на яких можуть сміливо розраховувати найвибагливіші режисери. Сподіваємося, що творча майстерня стане продуктивним викликом для творчого складу театру та надихне ще на багато цікавих відкриттів.


Корисні статті для Вас:
 
Політичний сон2015-09-11
 
Не про сталкерів2015-09-11
 
На подвір’ї у баби Юстини…2015-09-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2015:#6

                        © copyright 2017