Борис Савченко Перейти до переліку статей номеру 2003:#6
Як нам це зробити
 
Борис Савченко
  Борис Савченко  
 


Коли наші державні діячі і політики, намагаючись визначити національну ідею України, тупцюють на місці, плутаючись у поняттях, або не наважуються її конкретизувати, хочеться закричати: «Люди добрі! Та національна ідея України, не що інше, як її КУЛЬТУРА!» Культура об’єднує, надихає, облагороджує нас, своїх громадян, гармонізує традицію з новаторством, зливає в єдине місто з селом, Схід із Заходом. З нею ми лягаємо і встаємо, народжуємось і вмираємо, у неї ми вчимося кохати жінку, любити дітей, поважати старість, боронити слабкого. Через її художні образи ми любимо свою землю, гори, ріки, повітря й воду... Вона стає частиною нас самих... Нема цього в людині — нема самої людини... І рід її приречений. Не дай, Боже, дожити до цього!

Сьогодні можна стверджувати, що кінематограф став невід’ємною основою людського культурного самовираження і одним з найпривабливіших видів художньої творчості. Та й соціальної також. Усвідомлюючи художній, інформативний, документальний та творчий потенціал, те, що кіно сьогодні — це складова культури з наймогутнішою енергією та можливостями формування людської особистості та людської свідомості, — державні органи України мають забезпечити збереження і створити належні умови для його розвитку.

Законодавче сприяння

І. «Закон про кіно».

Новий проект цього Закону (зауваження, зміни, принципово нові підходи та статті запропоновано спеціальною комісією, що була створена з цією метою НСКУ) зараз перебуває на розляді в юридичній службі Верховної Ради (охочі можуть ознайомитися з ним в НСКУ).

ІІ. Затвердити «Програму розвитку кінематографії України», що має складатися з 2-х етапів:

Перший: (2002-2005 рр.)

а) створення матеріально-технічної бази виробництва фільмів;

б) створення сучасної системи кінопрокату.

Другий: (2005-2010 рр.)

Передача створених за державний кошт матеріально-технічної бази кіновиробництва та оновленого кінопрокату Акціонерним Товариствам, заснованим працівниками цих підрозділів на правах довгострокової позики у держави без права перепрофілювання. (Наприклад: АТ «Знімальна техніка», АТ «Звукозапис», АТ «Костюмерний склад», АТ «Кінопрокат», АТ «Освітлювальна техніка» і т.д.) Всі вони працюють за довгостроковими контрактами з управлінням кіногалузі.

ІІІ. «Закон про авторське право та суміжні права».

1) Треба внести зміни та доповнення згідно з нормами Міжнародного законодавства, до якого приєдналась Україна і за якими передбачається правове верховенство при вирішенні міжнародних проблем та конфліктів.

2) Визначитися з авторськими правами на фільми, створені за радянської доби та до 1993 р. (до прийняття першого «Закону про авторське право»). Досі не розв'язано питання авторства на ці твори, це заважає встановити у правомірність їх використання і позбавляє можливості притягнути до відповідальності порушників. (Наші сусіди з країн Східної та Центральної Європи прийняли таке рішення і дістали можливість для відповідних дій.)

IV. «Про відрахування за використання зарубіжних фільмів в Україні». Це положення має бути диференційованим і чинним за методом квот і компенсацій.

Так само з Положенням про відрахування з «чистої» касети і «Про митний збір за перетин кордону» невітчизняної аудіовізуальної продукції та множильної техніки, що ввозиться в Україну.

Виручені в такий спосіб кошти держава переводить на рахунки Фондового Банку Кіно, і використовуються вони лише на кіновиробництво.

V. «Закон про телебачення та радіомовлення».

Внести зміни про обов’язкову наявність серед членів Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення спільного представника НСКУ та Авторського товариства в аудіовізуальній сфері. Це сприятиме формуванню кінополітики на ТБ і спонукає його до власного фільмовиробництва, а також дасть можливість більш системно побудувати роботу над захистом авторських прав.

Фінансування галузі

І. Першочергово державою фінансуються:

а) створення материіально-технічної бази виробництва;

б) створення новітнього кінопрокату;

в) створення Кіноінституту та Кіноліцею.

Також держава повинна надати одноразову фінансову підтримку Авторському товариству – єдиній організації з колективного управління авторськими правами в аудіовізуальній сфері.

Для реалізації вказаного, можливо, є доцільним взяти кредит у ВБ або МВФ.

ІІ. Фінансування виробництва фільмів передбачається трьох видів:

а) за кошти держави (держзамовлення);

б) за кошти інвесторів з частковою участю держави;

в) за кошти інвесторів. Ноу-хау: система фінансування фільмів цікава тим, що вже через 3 роки колишні інвестори-новачки в кіноіндустрії стануть ґарантованими інвесторами, які пов’яжуть свою подальшу підприємницьку діяльність з кінобізнесом.

ІІІ. Порядок фінансування.

Кошти, передбачувані на виробництво фільмів — кожного окремо — накопичуються на рахунках Фондового Банку Кіно, звідти надходячи безпосередньо на р/р знімальної групи (державні також). Якщо ж кошти на виробництво фільму організувала творча студія, яка веде цей проект, вона на власне утримання одержує з бюджету фільму обумовлений угодою відсоток.

ІV. Для концентрації коштів та доцільного і відповідального їх використання на потреби галузі слід створити профільний Фондовий Банк. Засновником цього Банку має виступити Національний Банк України.

V. Кінообслуговування населення покривається за рахунок коштів місцевого бюджету.

VI. Іноземні інвестиції, спонсорські надходження, внески меценатів та інші не заборонені законодавством надходження також накопичуються на рахунку цього Банку.

Кінопрокат

Кінопрокат потребує окремої концепції, підготовленої за участю фахівців, економістів та продюсерів, з огляду на сучасні світові тенденції відеопрокатної справи.

Але слід вже зараз внести зміни в бюджетний кодекс та у відповідні постанови й рішення Податкової інспекції України, узаконити, що надання кінопослуг, утримання кінотеатрів та спільних клубів, збереження та поновлення спільного фонду державної кінопрокатної мережі лягяють на місцеві органи влади і фінансуються за рахунок їхнього бюджету.

Окремо стоїть питання про залучення потужних інвесторів (комерційних структур) для створення системи мультиплексів з перетворенням їх на своєрідні центри кінокультури і осередки духовності в обласних центрах та на нових житлових масивах великих міст.

Доцільно створити високоефективний центр підготовки фахівців кінопрокату середньої ланки.

З’явились надії на пожвавлення фінансування та прокату неігрового кіно. Це пов’язане зі змінами у взаємних стосунках із ТБ-каналами.

Назріла необхідність українського телеканалу «Культура», який збільшить питому вагу духовного впливу на формування свідомості громадян України. Крім цього, він згодом впорядкує багато міжструктурних проблем, сприятиме прокатові та правовому використанню кіно телебаченням. Надання державою цьому каналові права користуватися (не порушуючи авторських прав) кіноспадщиною Держфільмфонду України поставить інші канали перед необхідністю активніше створювати власну кінопродукцію.

Кіноосвіта

1. Розробити проект та заснувати Кіноінститут на базі наявного кінофакультету КДУТМ ім.Карпенка-Карого, з двома профільними складовими: кіно і телебачення, з широким спектром фахового забезпечення.

Інститут потребує створення власної технічної бази та зосередження в ньому компетентних спеціалістів та викладачів. База учбової кіностудії має забезпечити практичний бік навчального процесу.

2. Створити Кіноліцей – триступеневу ланку кіноосвіти, що дасть початкові знання про кіно, забезпечить підготовку фахівців другої творчої та технічної ланок, а також гарантує безпомилковий набір до Кіноінституту (на зразок мистецько-виховних тандемів: художня школа — Художня академія; музична школа — Консерваторія).

Організаційно-структурні зміни

Скільки ж фільмів сьогодні здатна підняти знесилена українська економіка? У найближчі п’ять років, щонайбільше 8 – 10 ігрових та 90 – 100 частин неігрових фільмів щорічно... І то за обов’язкової умови, що держава їх профінансує...

А в такому разі кількість державних студій треба скоротити, зосередивши виробництво фільмів на одній централізованій базі, оснастивши її відповідно технічно й технологічно.

Інші студії, які мають цікаві бізнеспроекти, — перепрофілювати (наприклад, Національну кінематиеку на телеканал «Культура», «Укркінохроніку» — на Кіноінститут та Кіноліцей і т.д.)

Ті ж, які не мають власних планів стосовно свого майбутнього у використанні належної їм бази для потреб культури, повинні або акціонуватися кіноспільнотою під загальний новий проект, або ж мають бути тимчасово передані у ФДМ, із закріпленням за первісним власником права, в кращій ситуації повернути їх у володіння кіногалузі через пільговий викуп як майно культури.

Як і саме виробництво, кіностудії мають розділитися на дві складові:

а) технічну, сервісну базу;

б) творчі студії або групи, створені на час виробництва як ТОВ, члени яких як акціонери можуть брати участь у формуванні бюджету фільму (послугами, внесками, трудовою участю).

Творчі студії об’єднуються за ознаками чи то жанру, чи навколо авторитетного майстра, чи навколо облюбованого творчо-виробничого маневру (наприклад: «Студія малобюджетного кіно», «Студія короткометражного фільму», Студія «Експеримент»).

За нових умов кіностудія — це: з одного боку — кінотехнічна та сервісна база (техніка, технологія та профільні послуги), з другого — творчі студії (об’єднання) чи творчі групи.

Ці дві складові зливаються разом під час перетворення проекту на фільм і в цей час співпрацюють за взаємними контрактами.

Зважаючи на специфіку та багатогранність поставленого завдання, потрібно створювати нову управлінську структуру. Її варто виділити з Мінкульту, підпорядкувавши Кабмінові.

Слова навздогін

Дещо з перерахованого мало бути здійснене ще в перші роки реформування тоді ще радянської кінематографії, але через безпідставну амбіційність учасників, через відсутність спільного погляду та за браком вольового і дисциплінованого керівництва з боку відповідної держструктури, все залишилось як було, нищачи творчу ідею, сіючи нігілізм, з’їдаючи накопичений потенціал.

В цій роботі узагальнено результати «мозкових атак» на семінарах, що проводились перед розпадом Союзу в Москві, де вже тоді активізувались пошуки майбутнього кіно як мистецтва і як галузі. На жаль, придбане в палких дискусіях не було розвинуте в нас, а так і закисло в атмосфері пасивності самих кінематографістів, Спілки та Держкіно. В Росії, як видно з досягнень їхнього сьогоднішнього кіно, мабуть, вчинили інакше...

Дещо з пропозицій є узагальненням вивченого досвіду сусідів: Польщі, Угорщини, Чехії та Росії.

Настав час узгоджених дій та докорінних змін. В майбутніх намаганнях не обійтись частковим латанням дір (як це прийнято в нас), одноразовими заходами чи змінами декоративних елементів. Йдеться про те, бути чи не бути українському кінематографу.


Корисні статті для Вас:
 
Кінопродюсер в Україні2004-01-12
 
Навчання для незалежних продюсерів2004-01-12
 
Якщо не ми, то хто?2004-01-12
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2003:#6

                        © copyright 2019