Вікторія Ільків Перейти до переліку статей номеру 2016:#2
Ірма Вітовська. Життя у ритмі non-stop


Невеликою статурою та спокусливою привабливістю вона нагадує Мерилін Монро, непосидючим темпераментом і жагою до відкриттів – Пеппі Довгу Панчоху, цілеспрямованим вольовим характером – Жанну Д’Арк. Завдяки своїй різнобічній творчій та соціальній діяльності Ірма Вітовська відома досить широкому загалу людей. Вона – актриса театру і кіно, ведуча і учасник телевізійних шоу-програм, організатор благодійних проектів і волонтер, любляча мама і дружина. Окрім того, активіст Мовного Майдану та Революції Гідності, учасник усіх проукраїнських акцій протесту. Невичерпна енергія, нестримний імпульс та снага до розвитку постійно спонукали її до дедалі ширшого спектру зацікавлень та відкриття у собі нових талантів. Знайомі часто порівнюють її із запальничкою – завдяки вмінню мигцем «запалювати» всіх на нові звершення, або ж із діючим вулканом, який регулярно «фонтанує» гарячими ідеями та задумами. Останні роки творчість і соціальна діяльність Ірми Вітовської перебувають чи не на піку популярності та активності: зйомки в кіно («Казка старого мельника») і на телебаченні («Маленькі гіганти»), вистави в театрі («Сталкери», «Четверта сестра», «Маринований аристократ», «Торчалов», «Хоровод любові»), благодійні проекти й гастрольні тури («Оскар і Рожева пані», «Кіт у кедах»), продюсування (вистава «Слава героям» Стаса Жиркова), окрім того, постійна підтримка воїнів АТО та дітей (біженців, сиріт, інвалідів, невиліковно хворих). Актриса живе і працює у ритмі nonstop – її графік розписаний по годинах, днях і місяцях, а вміння організовувати свій час є основним із завдань на сьогодні: «Відчуваю, що часу катастрофічно бракне для всього того, що сидить у мене всередині, – для реалізації мого потенціалу. Наприклад, є бажання долучитися до реформ у нашій країні в тих галузях, які я добре знаю і розумію. Хочеться, щоб людина майбутнього жила в цивілізованій освіченій державі».

Театр

Народилася Ірма Вітовська в Івано-Франківську, 1998 року закінчила Львівський державний музичний інститут за спеціальністю «актриса драматичного театру» (курс Богдана Козака), і того ж року її запросив Станіслав Мойсеєв на роботу до Київського Молодого театру, в якому вона працює вже 17-й театральний сезон. За цей час акторка створила близько двадцяти різнохарактерних ролей, кожна з яких була по-своєму цікава і неординарна. Однією з перших знакових у її творчості робіт стала наївна і чистосердечна Русалонька з однойменної вистави за п’єсою Людмили Разумовської «Сестра моя, Русалонька» (режисер – Євген Курман), за яку її висунули на премію «Київська Пектораль» у номінації «за краще виконання жіночої ролі». Та найбільш резонансною є роль ґротескної ірраціональної мольфарки Баби Прісі у виставі Стаса Жиркова «Сталкери» за п’єсою сучасного львівського драматурга Павла Ар’є «На початку та наприкінці часів». Актрисі вдалося створити без гриму і зачісок не просто 86-річну бабусю, котра після вибуху на Чорнобильській АЕС не покинула свого дому і залишилася жити у небезпечній зоні, а й своєрідний сучасний сакральний образ Берегині – матері Землі, що потерпає від людських знущань. Баба Пріся Вітовської – це злиття язичництва і християнства, міфічних історій і правди, галюцинацій і реальності, життя і смерті. Влітку на фестивалі «Мельпомена Таврії» виставу «Сталкери» нагородили Ґран-прі, а Вітовська стала лауреатом у номінації «краща жіноча роль». В Івано-Франківську на фестивалі «Час театру», який поки що діє як оглядовий захід, спектакль почесно закривав форум двома показами в один день з повними аншлагами. «Сталкерів» вважають одним із хітів останнього театрального сезону, адже через велику зацікавленість глядачів, що ніяк не можуть потрапити на перегляд вистави, її було перенесено з камерної на велику сцену. Тому цілком логічними є передчуття, що не одну премію забере ця постановка навесні на «Київській Пекторалі».

Не менш плідною і цікавою була остання робота Ірми Вітовської з івано-франківським режисером Ростиславом Держипільським у благодійній виставі-проекті «Оскар і Рожева пані» за п’єсою Е.-Е. Шмітта.

– Я дуже рада, що протягом останніх двох сезонів попрацювала з такими режисерами, як Стас Жирков і Ростислав Держипільський, адже вважаю, що вони входять навіть не до десятки, а до трійки кращих на сьогодні режисерів України. Репетиції «Сталкерів» проходили цікаво і комфортно. Передовсім тому, що Жирков дуже любить і поважає акторів, дає право приносити ідеї та бути співтворцем постановки. Він завжди знайде аргументи переконати, коли задуми виконавців не збігаються з темою вистави, окрім того, закохати у свої пропозиції. Стасу подобається, коли актор потрапляє своїми знахідками, грою у його бачення спектаклю, тому його «Чудово! Фіксуємо!» є для мене найкращим компліментом.

Жирков – стратег, основним інструментом якого є м’який зважений підхід: володіючи секретами, які впливають на поведінку кожного актора, він вміє уникнути конфліктів. Це терплячий режисер, який розуміє, що вистава, як дитина, має народжуватися тільки в любові. Я би ніколи не погодилася працювати з режисером, який нівелює акторське значення у творенні вистави. Актор на сцені важливий і, на мою думку, чи не «перший палець», адже вистава не відбудеться без нього. Ніхто не вийде на сцену і не буде розказувати глядачам про концепцію режисера. Втілити її, зробити як свою може тільки актор. Тому і виконавці, і постановник мають повсякчас бути закоханими одне в одного як митці. За таким принципом працюють Стас і Ростислав. Але вони зовсім різні за характерами режисери.

Ростислав Держипільський – це я номер два: ми дуже однакові за темпераментом – гарячі і нестримні холерики, дві фурії, що можуть навіть побитися. Ми завжди сповнені ідей та задумів, постійно радимося. Вважаю, що можна сваритися, любитися, чинити, що завгодно, головне, щоб було розуміння, заради чого все робиться. Це своєрідне «згорання» в ім’я творчості та спільної справи. Коли я приїхала працювати до Івано-Франківська над виставою «Оскар і Рожева пані», актори в театрі заговорили: «Був один Держипільський, що невгамовно бігав по театру, керуючи всіма цехами, тепер стало – два». Вважаю, що завдяки Ростиславу і тій команді, яку він виховав, Івано-Франківськ нині стає досить потужним театральним містом.

«Кіно і телебачення»

Продовжує розкриватися талант Ірми Вітовської і в кіно. Фільмографія акторки нараховує понад 35 робіт. Переломним у її творчості став популярний свого часу серіал «Леся + Рома» (режисер Олександр Даруга), завдяки якому Ірму досі називають Лесею: настільки яскраво й органічно цій актрисі вдалося створити образ головної героїні. 2006 року сітком здобув дві премії «Телетріумф» у номінаціях «Серіал» і «Режисер». Хоча й досі є ті, що критикують його за низькосортний попсовий жанр, проте Вітовська вважає, «щоб зіграти дурість, треба мати достойний рівень інтелекту», а також неабияке почуття гумору. Окрім того, цей проект відкрив дорогу та встановив гідну гонорарну планку для актриси на ринку кіноіндустрії.

В основному Ірму Вітовську запрошують на ролі внутрішньо сильних і цілеспрямованих, а зовнішньо вишуканих красивих жінок: якщо у шлюбі, то за впливовим знатним чоловіком, якщо незаміжніх, то це подруги головної героїні, котрі рятують її порадами, оптимізмом і жартами («Тато напрокат», «Офіцерські жінки», «Лист очікування», «Трубач», «Камінний гість» та інші). Рідше пропонують ролі слабохарактерних жертв обставин («Нюхач», «Криве дзеркало душі»).

Етапною для Вітовської стала роль Нонни у серіалі «Лист очікування» (режисер Андрій Черних), за яку 2012 року вона отримала премію «Телетріумф» у номінації «акторка телевізійного фільму/серіалу». Ірма зіграла роль підступної самозакоханої жінки, яка не змогла стати медиком і хотіла домогтися високого статусу дружини головного лікаря, підштовхуючи свого чоловіка законними і незаконними методами до отримання цієї посади. Не менш цікава Роза у багатосерійному фільмі «Офіцерські жінки» (режисер Дмитро Петрунь): красива молода дружина підполковника, незважаючи на високий чин чоловіка, яким він зловживає, залишається співчутливою до чужого горя, як може приборкує норов свого коханого.

– За останні роки серіал «Лист очікування» виявився найбільш яскравим явищем у моїй творчості. Це була цікава можливість створити новий для мене образ такої собі «стерви» з диктаторським характером і невинним виразом обличчя. Так само авантюрна робота була в серіалі «Акула» (режисер Анатолій Матешко). Постійно згадую зйомки «Офіцерських жінок»: дуже сподобалася творча команда – і режисер, і акторський склад, і знімальна група. Цей багатосерійний фільм помітно вирізняється якістю, шкода, що в мене так мало було знімальних днів. Окрім того, стрічка для мене стала досить символічною, адже я працювала в тандемі з уже покійним Віталієм Лінецьким. Його я знала ще з івано-франківської театральної студії, але познайомилися ми з ним у такій собі молодіжній театральній спільноті вже після того, як він здобув освіту в Києві. З того часу тісно заприятелювали. Пам’ятаю, у нас деякий час жевріли плани зібрати всіх творчих людей з Івано-Франківська – я, Віталій Лінецький, Ростислав Держипільський, Юрій Горбунов – і створити в Києві якусь антрепризу. Задуми були дивовижні, шкода, що так і не втілились.

Одна з останніх кіноробіт Вітовської – Параска Казка у першому українському фентезі «Казка старого мельника» (режисер Олександр Ітигілов), що вийде в прокат навесні 2016-го. Прем’єру очікують з нетерпінням, сподіваються на резонанс цієї стрічки, адже в ній – зірковий склад українських акторів: Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв, Наталя Сумська, Олексій Богданович, Олексій Вертинський, Володимир Горянський, Остап Ступка, Римма Зюбіна, Олеся Жураковська, Анна Кошмал, Валентин Томусяк, Євген Нищук, Олег Примогенов. Ірма створила образ хитрої й мудрої української жінки, в характері якої «і воля, і диктатура, вона може спонукати до дій, як то кажуть, і пряником, і кочергою».

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)


Корисні статті для Вас:
 
Не про сталкерів2015-09-11
 
Revoir «Маринований аристократ»2004-02-11
 
Дмитро Суржиков: «Не намагаюся когось здивувати»2009-06-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2016:#2

                        © copyright 2017