Олена Новикова Перейти до переліку статей номеру 2016:#3
Похмурі барви життя у фільмах Східної Європи


Україна на 66-му Берлінському кінофестивалі була представлена ігровою стрічкою «Без тебе» (Sensiz, 2016, 15 хв) молодого кримськотатарського режисера Нарімана Алієва в конкурсній програмі Generation. Фільм знято минулого року в Криму, де мешкають режисерові батьки. Дорогою їде авто з двома хлопцями, які поспішають на день народження старшого брата. Автівка ламається, а чекати допомоги в цій забутій Богом місцині немає від кого. Тож треба йти пішки далі під пекучим сонцем. Перед ними довга дорога, і є час подумати про багато речей... В інтерв’ю виданню «L’officiel» режисер підкреслив, що, хоча робота присвячена пам’яті загиблого в автокатастрофі старшого брата, він не хотів викликати в глядачів почуття жалю, скорботи. І режисер домігся цього. Голова секції Меріенн Редпат підкреслила, що фільм сильний. У стрічці знялися непрофесійні актори – двоюрідні брати Н. Алієва. Він пояснив, що в такій інтимній історії йому було комфортно знімати своїх рідних.

На кіноринку «Берлінале» молодий режисер Максим Ксьонда отримав ґрант 10 000 євро на проект «Танк» з незвичним сюжетом: 12-річний хлопець із української родини знайшов танк часів Другої світової війни. Він хотів би продати його, щоб допомогти батькам. Інтрига в тому, що придбати танк прагнув іще хтось…

В офіційній програмі «Панорама» було показано документальний фільм «Маріуполіс» литовського режисера Мантаса Кведаравічуса, присвячений проблемам війни і миру в українському місті Маріуполі (копродукція Литви, України, Німеччини та Франції). Знімальна група – українська. Фільм демонструвався чотири рази, що підкреслює увагу організаторів до українського питання. Перед початком першого сеансу відбулася акція на захист режисера Олега Сенцова, в якій взяли участь колеги з України та два німецьких правозахисники. Кілька років тому на «Берлінале» демонструвався перший документальний фільм М. Кведаравічуса про Чечню. Заявлені тоді імпресіоністичний характер відображення реальних подій і повільний темп автор переніс і в нову стрічку. «Маріуполіс» викликав неоднозначну реакцію кінокритиків і глядачів. Деякі наші фахівці вважають, що режисер не розкрив трагізм подій в Україні в результаті російської агресії. Натомість інші українські профі похвалили стрічку. Назва міста в литовському (радше грецькому) варіанті немовби підкреслює навмисну відстороненість автора, об’єктивність його як іноземця. Ми бачимо звичайне місто, де люди намагаються жити так, як до воєнних подій. Готуються до святкування 9 травня. У День перемоги відбувається типова для нашого часу суперечка учасників воєнних дій, людей похилого віку, і молоді. Тривають репетиції хореографічних гуртків, зокрема й грецького етнографічного ансамблю танцю. Дівчата з ансамблю мешкають у районі компактного проживання греків – у місті Сартала, яке нещодавно обстрілювали сепаратисти і російські найманці. Зруйновано будинки. Загинули невинні люди. Глядач чує постріли українських бійців, бачить їх і в спокійну годину, коли вони перевіряють бойову техніку. Показано кінозал з простріленою стіною, з екраном і порожніми стільцями глядачів… Швець, як завжди, ремонтує взуття у своїй маленькій майстерні і веде філософські бесіди з клієнткою – втомленою інтелігентною жінкою… Потім з донькою їде на рибалку. Це та сама місцева журналістка, що для телебачення коментувала обстріл, під час якого вона ледве врятувалася. Режисеру вона люб’язно надає відео зі свого весілля, що відбулося в цей трагічний час… В місцевому зоопарку худий лев і мавпа чекають працівника-годівника… Зоопарк обіцяють перевезти в інше місце. Величезні руді труби металургійного заводу з’єднуються з небом, а на дорозі – калюжі і коричнева грязюка… Іноземні глядачі схвально поставилися до фільму. В інтерв’ю кореспондентці «Deutche Welle» Кведрачавічус розповів, що любить це місто, що його передовсім цікавило, як живуть місцеві греки. Бо ж сам він нині мешкає в Афінах. Шкода, що на фестивалі не було представлено українськкого документального фільму «Маріуполь» (80 хв, 2015) молодої київської режисерки Юлії Гонтарук.

Для фільмів програм «Світова прем’єра», «Панорама», «Форум» як західних режисерів, Латинської Америки, Африки, так і кінематографістів країн Центральної і Східної Європи, типовими темами є біженці, міграція, виїзд з батьківщини на заробітки, ситуація із циганами, революції, війни, самотність людини в родині і в суспільстві, гріховність сучасного життя, право (чи його відсутність) на знищення дитини в лоні матері, доля адаптованих дітей, стан і взаємини країн колишнього соцтабору після падіння режимів Радянського Союзу та Югославії.

Останні роки чеські фільми на «Берлінале» були наповнені енергією, оптимізмом. І преса нещодавно повідомляла, що найкращі в Європі умови проживання людини – в Чехії. Тож чорно-біла стрічка відомого Петра Вацлава «Ніколи на самоті» (Nigdy nejsme sami) здивувала похмурим колоритом і суцільним негативом відображеного життя сучасного невеличкого провінційного містечка. Усе тут сконцентровано вздовж єдиної (центральної) дороги, якою проїжджають авто і яка – за твердженням П. Вацлава – нікуди не веде. Мати двох дітей, що працює в крамниці при дорозі, замучена чоловіком-іпохондриком і ледарем, врешті-решт закохується в молодого постійного покупця, який не відмовляється від кількох інтимних зустрічей, а потім цинічно пропонує їй стати жінкою для розваг у готелі, яким володіє. Тим часом сусід цієї родини, самотній дивак, що розробляє таємний план перевороту в державі, якою керують олігархи і де панує гріх, привертає до себе сусіда-неробу, щоб мати однодумця і помічника. Жінка збирається накласти на себе руки, але передумає. Її старший син-підліток, навчений сусідом стріляти з рушниці без патронів, в гостях у діда хизується своїм вмінням, дражнить його і жартівливо стріляє з дідової рушниці, яка виявляється зарядженою. Діда вбито… Хлопця забирають у колонію. Тим часом сусід з чоловіком жінки на авто під’їжджають до колишнього коханця жінки, починається сварка, бійка, і сусід вбиває його з револьвера…. Іпохондрику ж заявляє, що вони мали право на вбивство молодика, бо той гріховний і залицявся до чужої жінки. Фільм відзначено премією поважної німецької газети «Der Tagesspigel».

Низка картин балканських режисерів присвячена невиліковним душевним ранам від воєн між народами і бомбардування НАТО колишньої Югославії. Документальна стрічка «Глибина два» (Dubina dva) розповідає, що й досі знаходять рештки утоплених, закопаних невідомих жертв балканських воєн, які неможливо ідентифікувати. В ігровій хорватській стрічці «З іншого боку» (S one strane) Зрінко Огреста тема війни на Балканах розкривається на прикладі сімейної драми. Жінка з двома дітьми колись пішла від чоловіка, що служив у сербській армії, який, хоч сам і не вбивав боснійців, але його підлеглі це робили. Дорослі діти не хочуть його знати. Тепер він живе в повній ізоляції, як ізгой суспільства. Одвічну суперечку між сербами, хорватами, боснійцями, претензії останніх до сербів показано у фільмі «Смерть у Сараєво» (Smrt v Sarajevu) Даніса Тановича, який нині, як і кілька років тому, отримав Ґран-прі «Берлінале». Йдеться про сторіччя пострілу в Сараєво Гаврила Принципа, що спричинився до Першої світової війни. Журналістка ТВ веде репортаж із знаменитого готелю «Європа» в Сараєво про цю подію і зміни в суспільстві за сторіччя. Вона також запросила на інтерв’ю серба з провінції на ім’я Гаврило Принцип, якого запитує, героєм чи терористом був його тезка. Безумовно, героєм, на його думку. І тут знову журналістка розвиває болючу тему боснійців, які здавна мали власну державу Боснія і Герцоговина, а серби хотіли завжди домінувати. Тож вони – невинні жертви, а серби жахливі. Тим часом у тому ж готелі в столиці Боснії і Герцоговини відбуваються брудні речі. Працює казино, де процвітають азартні ігри, проституція і наркотики, а в гаражі охорона власника казино забиває до смерті якусь людину…

Трагедія молодих циган, які виїжджають із збіднілої Болгарії на заробітки в Австрію, – тема австрійського документально-ігрового фільму «Брати ночі» (Brothers of the night) Патріка Чиха. Спочатку вони влаштовуються на роботу і надсилають гроші своїм родинам, але швидко через незнання німецької втрачають її. Розбещені західні збоченці починають використовувати їх для секс-послуг. Автор симпатизує їхній солідарності і взаємопідтримці в атмосфері остракізму. Краще складається доля угорських ромів, яким дає притулок Канада, рятуючи від утисків, у документальному фільмі «Історії про двох, які мріяли» (Tales of Two Who Dreamt) Андреа Буссманн та Ніколаса Переда.

У румунській стрічці «Незаконнонароджений» (Ilegitim) Адріана Сітару йдеться про досі травматичну для румунів тему. За часів Чаушеску було заборонено аборти, а жили люди в бідноті, на що були приречені і їхні діти. Героїня стрічки молода студентка є фактично жертвою свободи, що настала після зняття в суспільстві багатьох моральних заборон. Залишати майбутню дитину чи ні, адже невідомо, від якого вона зв’язку… Як найкращий фільм програми «Форум» стрічка отримала відзнаку Інтернаціональної конфедерації мистецтва кінематографа.

«Золотого ведмедя» «Берлінале-2016» отримав італійський кінодокументаліст Дж. Росі за стрічку «Вогонь на морі», яка розповідає про драматичну і складну ситуацію на острові Лампедуза, спричинену лавиною біженців. Боснійського режисера Деніса Тановича удостоєно другої найважливішої нагороди фестивалю – призу Великого журі – за стрічку «Смерть у Сараєво». «Срібного ведмедя» здобула стрічка «Майбутнє» французької режисерки Мії Хансен-Леве з Ізабель Юппер у головній ролі. Кращим актором став Маджид Мастура (фільм туніського режисера Мохаммеда бен Аттіа «Хеді», що його визнано кращим дебютом). Приз за кращу жіночу роль дістався данській акторці Тріне Дюргольм (фільм Томаса Вінтерберга «Комуна»).


Корисні статті для Вас:
 
Берлінале 2015: кіно як акт опору2015-06-11
 
Особисті історії про інші світи2004-02-11
 
Хто переміг на "Берлінале"?2006-05-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2016:#3

                        © copyright 2017