Олена Крутова Перейти до переліку статей номеру 2016:#4
Сумний оптиміст


Давид Бабаєв (н. 1943, Махачкала, Дагестан) – актор театру і кіно, Народний артист України (1999). Працював робітником у механічному цеху, закінчив курси електромонтажників, паралельно відвідував театральну Студію при Жовтневому Палаці Культури (Київ). Закінчив Київську естрадно-циркову студію, працював в Архангельській філармонії. Як актор дебютував у Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки 1973 року. Ролі: Гриша Редозубов («Варвари» Максима Горького, 1973), Базильський («Провінційні анекдоти» Олександра Вампілова, 1978), німець («П’ять днів у липні» Миколи Зарудного, 1980), Астлей («Гравець» Федора Достоєвського, 1982), Пітер («Що трапилось у зоопарку» Едварда Олбі, 1988), Жан Поклен («Молоді роки короля Людовіка XIV» Олександра Дюма, 1993), Барні Кешмен («Останній палко закоханий» Ніла Саймона, 1995), Пітер Тизл («Школа скандалу» Річарда Шерідана, 1995), Віктор Шендебіз, Пош («Блоха у вусі» Жоржа Фейдо, 1998), Наполеон («Наполеон і корсиканка» Іржи Губача, 2004), Гаррі Бендинер («Остання любов» Валерія Мухар’ямова, 2009), Санчо Панса («Дон Кіхот. 1938» Михайла Булгакова, 2006), Арган («Уявно хворий» Жана Мольєра, 2012). Ролі в кіно: товариш майора Ковальова («Ніс», 1977), Арт Коровін, керівник охорони президента («Останній аргумент королів», 1983), Банкір («Викуп», 1994), Йосиф («Роксолана», 1997), Варламов, адвокат («День народження буржуя», 1999). Знімався у фільмах «Вбити шакала», «Обережно: червона ртуть», «Афганець-2», «Святе сімейство», «Пастка», «Слід перевертня» та ін.

Думаю, театр буде актуальний завжди,

тому що театр – це жива причетність, живий дотик.

Давид Бабаєв

Давид Бабаєв – актор Київського театру ім. Лесі Українки – це завжди яскрава індивідуальність вкупі з несподіваним перевтіленням. Щоразу він демонструє глядачам щось неочікуване, нове. Здається, все в ньому пристосоване до веселого розбишацтва, і навіть трагічним його персонажам завжди притаманна усмішка.

У дитинстві він мріяв стати моряком, про долю професійного артиста всерйоз не замислювався. Але майбутньому акторові пощастило – батьки хотіли, щоб син став актором, і підтримували його творчі прагнення.

Юнаком працював на заводі, допомагаючи родині. Після невдалих спроб (з 1961 року сім років поспіль вступав у дворічну Студію при театрі ім. І. Франка, а з 1965-го – і в Естрадно-циркову студію при Укрконцерті, але зовнішність майбутнього актора не відповідала еталону героя тих часів: присадкуватий, з грубуватими рисами обличчя), 1967 року таки вступив в обидві. Й віддав перевагу Студії естрадно-циркового мистецтва. Закінчив навчання, працював у Архангельській філармонії, їздив з концертами по всьому Союзу. Коли прийшов у театр ім. Лесі Українки, був уже сформованим артистом.

Тривалий час він грав епізодичні ролі, але настільки яскраво, щиро і азартно, що змушував глядача звертати увагу на нього. Грав слуг, дворецьких. Найчастіше його роль не виходила за межі короткого тексту.

Бабаєв зізнається, що «в житті йому пощастило особисто знати двох геніїв – відомого актора і режисера Ролана Бикова і видатного театрального художника та сценографа Давида Боровського». З Роланом Биковим доля його звела набагато раніше, а саме в 1977 році, коли на екрани вийшов фільм «Ніс» за сатиричною повістю М. Гоголя. Биков був і режисером картини, і виконавцем двох ключових ролей. Бабаєву було запропоновано епізодичну роль друга майора Ковальова, оскільки на цю невелику характерну роль був потрібен актор саме такого типажу. На якихось кілька хвилин в обох акторів склався напрочуд ефектний, по-справжньому ексцентричний дует. Запальний гумор артистів з екрана передавався глядачеві.

У виставі «Горе з розуму» за п’єсою О. Грибоєдова, що її поставив у театрі ім. Лесі Українки 1978 року Ю. Мажуга, акторові дісталася невелика роль Загорецького. Герой Д. Бабаєва – підла, маленька, заздрісна людина, яка будь-якої миті може вжалити і вкусити. Образ вийшов не просто окреслений, а завершений.

П’єса американського драматурга Е. Олбі «Що трапилось у зоопарку» була першою п’єсою «театру абсурду», яку поставили в театрі ім. Лесі Українки 1988 року. Цього ж року в театр прийшов Георгій Дрозд. Д. Бабаєв ще 1983 року знімався з ним у стрічці «Останній аргумент королів». Актори продовжили співпрацю, крім роботи над роллю, водночас були режисерами згаданої вистави. Сценографом був М. Френкель, який на той час працював художником Ризького театру і там робив оформлення цього спектаклю. Сценографія була лаконічна: лава, що переходить у ліхтар. Вистава мала величезний успіх. Наприкінці 1980-х, у фіналі багаторічного радянського ладу, вона прозвучала гостро, актуально і злободенно.

Свою головну роль на великій сцені актор зіграв 1995 року у виставі «Школа скандалу». А допоміг випадок. Актор, який мав грати містера Пітера Тизла, захворів, і Бабаєв виявився єдиним, хто технічно й професійно міг грати головну роль. Несподівано сталося щось неймовірне: актор-комік зовсім неяскравих і нефактурних зовнішніх даних на кілька років стає героєм-коханцем. Справді феномен!

Після тріумфальної прем’єри «Школи скандалу» Давида Бабаєва призначили на головну роль у популярній комедії американського драматурга Н. Саймона «Останній палко закоханий».

Звернімося до висловлювання режисера Михайла Резніковича, в якому він розмірковує про талант актора Д. Бабаєва: «І в “Школі скандалу”, і в “Останньому палко закоханому” для втілення головних характерів необхідна потужна душевна, лірична стихія. Герої повинні викликати безумовне співчуття, співпереживання. Виявилося, що в індивідуальності артиста Бабаєва, поряд з даром суто комічним, присутня і ця духовна теплота, що й знаходить відгук у глядачів».

У виставі «Наполеон і корсиканка» за п’єсою чеського драматурга І. Губача актор з’являється в трагічній ролі Наполеона. Це інший, абсолютно новий етап його акторської діяльності – перехід з амплуа героя-коханця в амплуа трагічного героя.

В цілковито новому, несподіваному образі Д. Бабаєв постає в неймовірно пронизливому ліричному спектаклі «Остання любов» режисерки Н. Батуріної за п’єсою В. Мухар’ямова. У цій роботі синестезійні здібності актора проявилися у всьому блиску і силі його таланту. Спектакль, що йде на малій сцені, побудовано на прийомах крупного плану. Поєднання сценічного життя і тісного контакту з глядачем створює невимовно зворушливу атмосферу.

Вистава «Сімейна вечеря», поставлена канадським режисером Гр. Зіскіним за п’єсою французького комедіографа М. Камолетті, – спільний театральний проект Київського театру ім. Лесі Українки та Театру ім. Л. Варпаховського (Монреаль). Герой Бабаєва – Жорж, чоловік куховарки Сюзети (Г. Варпаховська). Це невелика роль, віртуозно виконана справжнім майстром епізодів. Процитуємо рецензію Віолетти Нікольської: «Дуже виразно, з точною дозою самоіронії грає третього героя Жоржа чудовий артист Давид Бабаєв. Він блискуче показав, що може зробити справжній майстер навіть у такій невеликій ролі. Його персонаж яскравий, “смачний”, що запам’ятовується».

Неможливо оминути увагою роль Санчо Панси в спектаклі «Дон Кіхот. 1938 рік» (режисер М. Резнікович, 2006). Драматургічна основа – маловідома п’єса Михайла Булгакова і листи, щоденники письменника, політична хроніка кінця 30-х років XX століття. Доброзичливий і життєрадісний товстун, блазень Санчо–Бабаєв приніс у цей драматичний спектакль нотки комедійності й фарсу. Цілісний образ, створений актором, природний і щирий, у трагічній симфонії цієї вистави звучить життєствердним акордом.

Одна з прем’єр останніх років театру ім. Лесі Українки – спектакль А. Каца за п’єсою Мольєра «Уявно хворий». П’єса присвячена 390-літньому ювілею французького драматурга. Бабаєву дісталася роль примхливого іпохондрика Аргана. У домашньому халаті і нічному ковпаку, цілком поглинутий у власну персону Арган–Бабаєв має своє улюблене заняття – перебирає склянки з ліками. Досягнутий рівень професійної майстерності дозволяє акторові грати з абсолютною внутрішньою свободою.

Автономний епізод вистави – «Чи потрібні лікарі?», де актор «з-під маски» підморгує глядачеві, він завжди імпровізує з неперевершеною майстерністю, легко, витончено, авантюрно. Безумовно, цей неймовірно легкий ефект руйнування «четвертої стіни» досягається завдяки вродженій стихії гри, пристрасті, азарту, що закладено в самій природі актора. Напевно, не випадково йому в дитинстві таким близьким був «чаплінівський» герой із сумними очима, доброю посмішкою і по-дитячому відкритою душею.

Кожна акторська робота Давида Бабаєва дивує новизною, самобутністю, несподіваним ракурсом ролі. Його віртуозна техніка гармонійно поєднується з життєвим досвідом. За визнанням самого актора він «не перевтілюється в образ, а проживає його». Згадуються слова Фаїни Раневської: «Грають у шахи і карти, а на сцені – живуть».


Корисні статті для Вас:
 
ЛЕСЬ ЗАДНІПРОВСЬКИЙ: СЕРЦЕ У ВІДДІЛІ КАДРІВ ТЕАТРУ2007-02-11
 
Наталя Доля:"Я б не відмовилась від жодної чеховської ролі"2013-06-18
 
А.Білоус "Театр-це можливість спробувати себе в ролі Творця"2012-01-15
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2016:#4

                        © copyright 2017