Віктор Гресь Перейти до переліку статей номеру 2016:#4
У ньому зачаровувало буквально все…


Ми були міцно пов’язані з Філозовим у житті, не кажучи про роботу в кіно. Я вдячний Богу за те, що Альберт знімався в моїх фільмах. Це був справді великий актор! На жаль, у наш час таких залишилося зовсім небагато. Здається, якби в моєму житті не було його, я був би позбавлений чогось дуже важливого, значущого.

Спершу я пізнав Філозова як актора. Навчаючись на режисерському факультеті ВДІКу, я не пропускав жодного спектаклю в театрі імені Станіславського. Тоді там сяяв Альберт Філозов. Пізніше він перейшов до театру «Школа сучасної п’єси», де і пропрацював тридцять років. Театр завжди був його великою любов’ю. Він говорив, що щастя для актора – можливість до останніх днів життя виходити на сцену... Пам’ятаю: на початку 1970-их, коли я вже працював режисером на кіностудії ім. Олександра Довженка, на екрани вийшов фільм «Свідоцтво на проживання». Від обличчя Філозова, його манери гри неможливо було відвести очей. В ньому зачаровувало буквально все: плавні рухи, особлива манера розмовляти, якась нерадянська зовнішність. Тоді я подумав, що неодмінно повинен знімати цього актора. Пізніше виявилося, що ми однаково дивимося на світ.

Я познайомився з ним, коли в 1979 році приступив до зйомок фільму «Чорна курка, або Підземні жителі». Це була моя перша повнометражна картина. Я сказав, що хочу бачити у фільмі Філозова. На той час він уже був зіркою радянського кіно, знявшись у картинах «Тихоня», «І це все про нього», «Вам і не снилося». Пригадую, він приїхав до Києва на проби. Скромна, дуже інтелігентна людина. Альберт обожнював читати і кожної вільної хвилини брався за книжку.

Згодом він говорив, що роль у «Чорній курці» стала для нього знаковою. Тоді критики заговорили про його надзвичайний талант перевтілення. Він грав абсолютно протилежних за характером персонажів, і всюди був гармонійним – такий універсальний актор. Прекрасно рухався, був музикальним і не вимагав від режисера довгих пояснень. А може, тому, що ми обидва збагнули: разом нам дуже комфортно. Якби мав можливість, знімав би його постійно. Хоча Альберт не міг скаржитися на брак роботи. Принаймні в кіно. Він входив до когорти популярних акторів, що знімались у кількох кінофільмах на рік. Наприкінці вісімдесятих я почав працювати над фільмом «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура». Спочатку короля Артура мав грати Валентин Гафт. Альберт Філозов планувався на роль чарівника, мудреця Мерліна. Картину знімали в Середній Азії, передбачалось, що актори постійно прилітатимуть на зйомки. Щойно це було озвучено, Гафт відмовився. Річ у тім, що він принципово не літає літаками. Для мене спершу це був удар. Я ж собі вже уявляв усю картину. Але виявилося, доля сама часто розпоряджається нашими планами. Мабуть, це був знак. Пригадую, як несподівано до мене прийшло розуміння того, що Альберт має зіграти дві ролі. До того ж, він чудово впорався з таким завданням у «Чорній курці». Філозов зовсім не здивувався, коли я запропонував йому стати королем Артуром і Мерліном.

Мені здається, Альберт знімався на межі своїх можливостей. Зйомки були складними, значною мірою через погодні умови, в яких доводилося працювати. По суті, вони були екстремальними. Вдень могла стояти спека до 50 градусів, а вночі температура повітря різко знижувалася до нуля. Акторам доводилося вдягати залізні обладунки, котрі страшенно промерзали. Знімали ми в основному вранці, у перервах грілися біля вогню. Якось працювали над сценою, де король Артур, вбравшись злидарем, никає серед своїх підданих. Начепили на Алика якесь дрантя. Надворі холод. Я йому кажу, піди погрійся біля багаття, поки не почали знімати. І раптом бачу: Альберт підходить до калюжі й... плюхає в неї, починає крутитися, поки вся одіж не промокла й не набула справді жахливого жебрацького вигляду. Колеги дивилися на нього, затамувавши подих. А він, наче нічого й не сталося, встав і мовив до мене: «Починаємо знімати!» Лише я, мабуть, знав тоді, з якими неймовірними зусиллями дається йому робота. Алик просив ніяких поблажок йому не робити.

Це актор, на котрого можна приміряти будь-який образ: і сучасний, і історичний. Упевнений, він став би прекрасним Гамлетом! Пригадую, як до Києва з Лондона приїхала делегація Шекспірівського театру. Був прийом, де мене попросили показати уривки з «Чорної курки» і «Нових пригод янкі» В результаті зібрання подивилося обидва фільми від початку до кінця. А після цього сказали: «Он той, рудий, – справжній король Артур». Своїм виглядом і манерою гри він вразив англійців.

У мене на столі досі стоїть його фото з підписом: «Найдорожчій людині між Чорним і Білим морем». Альберт не просто в мене знімався, він став частиною мене самого. Філозов був достатньо замкнутою людиною, мало кого підпускав близько. Але якщо вже таке траплялося, це означало, що друзями ви зостанетесь навіки. Приїжджаючи до Києва, Алик часто зупинявся в мене вдома. Моя дружина чудово готує, і Філозов обожнював її український борщ. Взагалі, він був досить скромною в побуті людиною. Та й шкідливих звичок у нього не було. Любив співати. І, до речі, мав чудовий голос. Любив виконувати українські пісні, які, казав, пам’ятав ще з дитинства. Його бабуся мала прізвище Дроздовська, мешкала в Мелітополі Запорізької області. Була в нього і польська кров. А в Свердловську його сім’я опинилася після столипінської земельної реформи. Альберт часто жартував, що його зв’язок з Україною ніколи не переривався, натякаючи на свою третю дружину Наталю. Різниця у віці в них була двадцять років, але видно було, які щасливі ці люди. Але нехай це буде їхня розповідь.

«А. Л.: Познайомились ми 28 квітня 1986 року, через два дні після вибуху на Чорнобильській АЕС. Я приїхав до Києва на зйомки фільму «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура». Наталя була заступником директора картини і зустрічала мене на пероні». Наталя: «Не тільки його. Трохи раніше на іншому поїзді приїхав артист Сергій Колтаков, якого я теж чекала. Відвела його до машини і поспішила за Альбертом Леонідовичем. Думала, встигну до прибуття. Але помилилась – Алик уже стояв на пероні. Обличчя напружене, в руці нервово стискає парасолю». А. Л.: «Я дуже злився. Чекав десять хвилин, такого раніше не траплялось. Спересердя заявив: «Неподобство! Я негайно від’їжджаю! Несіть мені зворотний квиток!» І був дуже здивований реакцією дівчини. Вона не стала заперечувати, а покірно кивнула: «Ну гаразд, ходімо в касу». Н.: «Я злякалась. Мені здавалося, ще секунда – і московський артист приб’є мене своєю парасолею. Дивна зустріч, навіть безглузда. Але вона перевернула все моє життя. В мене добре розвинута інтуїція, але того разу я зовсім нічого не відчула. Очевидно, через тотальну втому. У фільмі було задіяно дуже багато артистів, зокрема й відомих: Євген Євстигнєєв, Олександр Кайдановський, Анастасія Вертинська, Володимир Сошальський. Одні прибували, інші від’їжджали. Треба було все організувати, підготувати, всіх поселити, нагодувати, вислухати, всім допомогти. Тут не до почуттів. Я крутилась як білка в колесі, майже не спала, нікого до пуття не бачила. Альберта Леонідовича також не розгледіла б, але він запросив мене після свого першого знімального дня в ресторан. Щоб загладити провину за ранкове запізнення, я підкорилася його бажанню. І навіть не помітила, як потрапила в полон. Ми багато розмовляли, потім танцювали повільний танець. Мене вразили його ясні голубі очі, теплота і ніжність, з якими Алик на мене дивився. Роман розвивався під час знімання картини, де діяли благородні дами і лицарі. Альберт Леонідович сяяв. Він виконував дві ролі – короля Артура і чарівника Мерліна. Декорації – середньовічний замок, вбрання – розкішне. Обстановка, хоч і бутафорська, але романтична. Почуття нас захопили. Початок виявився красивим і стрімким. Однак, перш ніж поєднати наші долі, ми пройшли дуже довгий шлях. Алик не був вільний». А. Л.: «У мене була дружина, ріс син». Н.: «А в мене – наречений в Італії. Звали його Фернандо. Серйозний чоловік, юрист, власник шикарної вілли, виноградників і пристойного майна. Ми познайомились у листуванні. Нині, в епоху комп’ютерів і мобільних телефонів, цей спосіб спілкування уявляється архаїчним, а в ті часи серед молоді він був популярним. Наш епістолярний роман поступово розвивався. Ми перейшли на наступний етап: на запрошення Фернандо я поїхала до нього в гості. І він запропонував мені руку і серце. Відбулись заручини… А тут у моє життя ввірвався Алик… Я розривалась між почуттями і розумом. На одній чаші ваги – золота клітка, на іншій – коханий чоловік. Перемогло кохання. Алик володіє талантом зачаровувати і особливою енергетикою, притаманною великим акторам. Зрозумівши, що закохана, я дала Фернандо остаточну і безповоротну відставку».

Альберт працював, як мураха. Він розумів, що повинен утримувати сім’ю. На початку, коли Наталя переїхала до нього в Москву, в них навіть не було власної квартири. Жили в гуртожитку. А потім, після народження першої доньки, все налагодилось. Я не раз бував у нього в гостях – у красивій квартирі в самому центрі Москви.

Де б Альберт не був, він ніколи не пропускав церковних служб. Виїжджаючи за кордон, неодмінно відвідував церкви й музеї. Знаю, що він був хрещений в Єрусалимі іменем Олександр. Щиро кажучи, все його життя нагадувало долю відлюдника. Його цікавили творчість і сім’я. Нічого більше. Він ніколи нікого не обговорював, не пліткував. Жив у своєму світі й був у ньому абсолютно гармонійним.

Після «Чорної курки» я мріяв зняти картину про Моцартового батька. Філозов мав грати головну роль. Все ніби йшло нормально, я мав підтримку в Москві. Але в той час закупили багатосерійний телевізійний фільм про Моцарта, і мій проект заморозили. Я знаю, що й Андрій Тарковський хотів знімати Альберта. Знаєте, в Філозові проявлялися Дон Кіхот і князь Мишкін. Збоку він здавався маленькою чеховською людиною, але, вступивши у спілкування, ти розумів, що маєш справу зі справжньою брилою.

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)


Корисні статті для Вас:
 
Коли дитина має стати "дорослою"2013-02-07
 
Віктор Гресь: тривання лицарства2004-10-11
 
Говорити про Віктора Греся2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2016:#4

                        © copyright 2019