Анастасія Пащенко Перейти до переліку статей номеру 2016:#5
Революція гідності: американський ракурс


«Україна – шлях до свободи» («Ukraine – Path to Freedom»); Документальний, повнометражний; Режисер – Олесь Чернюк

Оператори – Едуард Георгадзе, Аліса Коваленко, Галина Лаврінець, Олесь Чернюк, Любов Дуракова; Golden Gate Production Studio, 2015

Хоча тема Революції Гідності в кіно вже видається геть не новою, до вичерпаності їй ще далеко. І картини палаючого центру міста, до болю знайомі навіть тим, хто на Майдані жодного разу не був, документалістам вдається показати в новому світлі. У своєму повнометражному дебюті «Україна – шлях до свободи» Олесь Чернюк презентував події 2013–2016 років очима учасників – американців. Сьогодні роль в українських подіях Заходу, зокрема Америки, асоціюється передусім з моральною й економічною підтримкою – тим цікавіше дізнатися про участь не політиків, а «звичайних» громадян, що вирішили особисто, керуючися власними ідейними міркуваннями, долучитися до Революції Гідності.

Отже, колективним героєм фільму є американські учасники й симпатики: основу (інтерв’ю з майданівцями) підкріплюють кадри з візитів політиків до України, американських новин і відеозвернень кінозірок Джорджа Клуні й Арнольда Шварценеггера. Центральні постаті – два активісти Майдану, фактично дві «категорії»: представник української діаспори, журналіст Джордж Саєвич з Вашингтона, і шкільний вчитель історії з Клівленда Білл Артрелл, який, за власним визначенням, має «з одного боку англійську кров, з іншого – німецьку, тобто загалом американську, і нині – українське серце». Саме це викликає найбільший інтерес: людина, не пов’язана з Україною, не маючи особистих зацікавлень (крім хіба що професійного інтересу історика), в романтичному пориві вирушає в охоплену визвольним піднесенням країну і вирішує пов’язати з нею свою долю. Мабуть, те, що найбільше вразило його – та й весь західний світ у цілому, – не стільки факт жорсткого порушення громадянських свобод і протистояння йому мирних громадян, скільки історичний масштаб, якого цей конфлікт набув. Говорячи про прагнення України рухатися вперед, до нового майбутнього, герої фільму фактично дивляться назад, у своє минуле: вони згадують про народження американської демократії, про національних фундаторів. Схоже, представників Заходу найбільше схвилювало саме те, що подібне відбувається в Україні, даючи унікальний шанс побачити, як виборюється свобода, ними вже «отримана в спадок». Не дивно, отже, що знайшлися й люди, які вирішили вповні здійснити контакт з «великою історією» й особисто взяти участь у її творенні.

«Фільм “Ukraine – Path to Freedom” зроблено для англомовного глядача», – повідомляє фейсбук-сторінка стрічки. Події показано теж передусім з точки зору іноземців. Звідси – деякий ефект «очуження», можливість подивитися, як ситуація в Україні сприймалася «зі сторони» – в сенсі не участі в подіях, а не/належності до українського культурного поля. Погляд закордонних майданівців подекуди нагадує картину, презентовану американським телебаченням (принаймні уривком з новин, який потрапив у фільм): розуміння загальної ідеї, ефектні, драматичні образи – і досить умовне знання тих процесів, які за ними стоять. Так, основними причинами Євромайдану подано відмову Януковича підписати угоду про асоціацію (що насправді знаменувало завершення цього етапу протестів) і врадіївський процес (справа резонансна, з листопадовими подіями, втім, пов’язана радше ідейно, аніж причинно-наслідково). Не обійшлося й без традиційної міфологізації: Євромайдан показано як чи не винятково студентський проект[1]; звісно, не згадано, що де-факто співіснували два «майдани», громадський і політичний, а на додачу ще й «анти-майдан», який мав представляти провладний «голос народу». Загалом, історія, структурована враженнями оповідачів, підкреслено пунктирна, з багатьма еліпсисами. Розрахована вона передусім на людей, які в цілому знають хід дій, але хотіли б дізнатися деталі від самих учасників – «чужих» (для українців), чи, навпаки, «своїх» (для англомовного глядача). Для останніх герої презентували і короткі екскурси в українську історію: стрічка звертається і до нинішньої війни, звідси – згадки про непрості стосунки України й Російської імперії в радянському і пострадянському варіантах. Оповідачі торкнулися і «російського сліду» в подіях на Майдані (так, акцентували російськомовність «беркутівців» та їхнє протиставлення себе Україні), і подій першої половини ХХ сторіччя – бою під Крутами, Голодомору, репресій. Не обійшлися і без помилок і модернізацій (наприклад, щодо репресованої в 1930-х інтелігенції вжито термін «дисиденти»), утім, це практично неминуче, враховуючи, що йдеться про людей, які почали відкривати для себе Україну і її історію нещодавно. І знову ж таки, український глядач має змогу дізнатися, як інтерпретують вітчизняну історію іноземні симпатики.

Певна «наївність» героїв щодо України дещо кореспондує з елементами «наївності» в художньому вирішенні стрічки (але пам’ятаймо, що йдеться про дебют). Потужні документальні кадри, відзняті в «гарячих точках» Майдану, подекуди з ризиком для життя, сусідять з прийомами, покликаними радше «нагнітати» пафос, аніж підкреслювати драматизм, що його багато в самому матеріалі. Так, героїчна музика під час монологів місцями перетворює сцену на таке собі наслідування ігрових фільмів, примушуючи згадати враження одного з учасників революційних сутичок: мовляв, це було, як у фільмі про війну, тільки яскравіше і насправді.

Втім, моменти штучного пафосу не скасовують пафосу справжнього, а його у фільмі доволі. Історія людей, що визнали боротьбу іншої країни своєю і не побоялися ризикувати в ній життям, не може не викликати поваги. Цікавим є і ракурс – погляд іноземних учасників Майдану; маємо старт; можливо, попереду – історія Революції Гідності очима грузинів, білорусів, інших іноземних громадян, готових боротися «за вашу і нашу свободу».

Олесь Чернюк – активний учасник Майдану, на той час студент Національного університету театру, кіно й телебачення ім. І.Карпенка-Карого (2010-2013 роки, курс Б.Савченка режисура художнього фільму). Нині навчається на політолога в Польщі. Про фільм: «англомовний 48-хвилиний фільм зроблений на базі «Golden Gate Production Studio». Всі герої – американці та канадці, всі були на Майдані та пройшли АТО. Минулого літа відбулася прем’єра фільму «Листи Майдану» в Конгресі США в «Canon building» та в «Chicago city Hall» (були присутні сенатори Кьорк і Дурбін). На 25-ліття незалежності України «Ukraine – Path to Freedom» буде показаний в Конгресі та в «Chicago city Hall». В листопаді режисер летить з турне по 5 штатах з цим фільмом. Зараз у запуску його другий документальний англомовний фільм з робочою назвою «Ukraine – through the bird’s eyes view» (скоріше за все, буде змінена). Це політологічно-військово-історичний фільм формату Discovery, в основі якого – роботи МакКіндера і Бжезінського.

  1. По суті, події 29 листопада стали свого роду «Крутами ХХІ-го століття». Крути запам’яталися передусім участю студентів (що були далеко не єдиними бійцями з української сторони), а ніч нападу на протестантів означується як побиття саме студентів, а не загалом мирних громадян.


Корисні статті для Вас:
 
«Майдан» Сергія Лозниці: анатомія масового протесту2014-02-11
 
Кінофіксації Євромайдану: по гарячих слідах2014-05-15
 
Сила духовна і сила збройна2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2016:#5

                        © copyright 2017