Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2016:#5
Рух до недосяжного


«За обрієм»; Автор сценарію Олег Мартиросян; Режисер, аніматор і художник Максим Соболевський; Звукорежисер Сергій Чегодаєв; КНУТКТ ім. І. Карпенка-Карого, 2016

Фільм «За обрієм» – зріла робота і за думкою, і за виконанням. Техніка колажної анімації тут дозволяє охопити широкий історичний простір. І хоча назва дещо абстрактна, й важко вгадати, про що йтиметься, однак після перегляду вона сприймається як єдино можлива, адже йдеться про обрії історичного буття, про їхню безмежність.

Рідко зустрінеш у студентських роботах завершеність. Тим більше, коли йдеться про глобальний погляд на людську цивілізацію. Показано два її етапи: давньогрецький та сучасно-урбаністичний. Кожен з них по-своєму підводить до думки: люди – це невтомні мурахи – рухливі й енергійні. Колажі дають концентрований образ епохи, вони насичені, але, на щастя, не перевантажені. Майстерно закомпоновано в кадрі давньогрецькі храми з колонадами, амфори, які розписуються ніби на наших очах, даючи ефект занурення в історичну дійсність. Прозора музика «Сіртакі» сприяє оптимістичному настрою, разом з тим пов’язуючи минуле із сучасним, час набуває об’ємності. Гармонія музики і зображення повна.

До іншої доби переходять через зображення величезної каменюки (згадаємо моноліт у «Космічній одіссеї» Стенлі Кубрика), яку люди починають розколювати. Це символ повсякденної праці – безхитрісний і водночас місткий.

Інші ритм і звук у другій частині. Йдеться про сучасне місто. Може, Нью-Йорк, а може, Лондон. Шалений рух, ритм, динаміка урбаністичного середовища, наповненого транспортом, рухливими трамваями й авто (автор скористався фрагментами фільму «Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова, перемонтувавши і приглушивши зображення). В цьому середовищі губиться людина, стає чимось непомітним, що не дивно, адже середовище робить її заручником свого прискорення, додатком до шаленого темпоритму, нею ж і створеного.

Насиченість потребувала копіткої роботи над зображенням. Але фільм інтелектуально добротний. Таких узагальнень вже давно не доводилося бачити на екрані, адже кіно занурилось у побут, і кінематографісти не намагаються побачити далі двох кроків, не вдаються до фантазії, не намагаються оволодіти історичним часом. Узагальнююча притча – високе надбання кіно. І тим більш приємно, що вона під силу молодому українському режисерові анімаційного кіно.

Цією роботою Максим Соболевський з майстерні Романа Адамовича захищав свій диплом. Хотілося б, аби перегляд не залишився єдиним.

Максим Соболевський на запитання «Кіно-Театру»: Рушієм фільму став Олег Мартиросян, студент четвертого курсу майстерні «Режисура художнього фільму». Він приніс сценарій і сказав, що це може стати, на його думку, цікавим анімаційним фільмом. Поспілкувавшись, ми прийшли до консенсусу, і тоді я почав роботу. Однак вважаю, що мульт-фільм має проблеми, і це стосується перш за все його ритму та загальної насиченості. Та й з художньої точки зору він зроблений скупо, не вистачало певного дихання. Насправді це був експеримент з драматургічної точки зору. Мене цікавило, що буде з фільмом, якщо прибрати конфлікти та драматичні перипетії? Чи можливо донести цю ідею до глядача, використовуючи такі обмежені драматургічні засоби?

– Що спонукало вас обрати професію кінорежисера?

– Ключовим фактором було моє захоплення анімацією. В ній мене приваблював широкий діапазон творчих можливостей. І хоча я завжди виокремлював саме професію аніматора-мультиплікатора, можливість розвитку одночасно у багатьох напрямах та змога отримати вищу освіту схилили ваги в бік професії режисера.

– Що для вас означає Інститут екранних мистецтв і що дало навчання в майстерні Романа Адамовича?

– Інститут – це те місце, де для мене і, я думаю, для більшості студентів є творча свобода. Звичайно, це – цікаві викладачі та студенти, котрі можуть зіграти важливу роль на творчому шляху. А навчання в майстерні Романа Сергійовича дало мені розуміння особливості мови анімаційного фільму та професії режисера. Можна зрозуміти, осягнути, але, щоб втілити знання, треба зусиль, часу і таланту.

– Як виникла ідея фільму?

– Олег  Мартиросян розповідає так: «Ідея фільму виникла в результаті роздумів про сутність людського буття. Це не було враженням від чогось, це було одного самотнього вечора, в тиші, коли в голову приходять різні думки і ти ставиш собі питання, до чого все йде, навіщо ми живемо. І однією з відповідей була візуальна схема, в якій було дещо недосяжне, сенс і виправдання всіх подій, всієї метушні. І саме рух до цього недосяжного, того, що виблискує за обрієм, і є імпульсом, який задає вектор для життя в цілому.

Червень 2016 року


Корисні статті для Вас:
 
Революція гідності: американський ракурс2016-05-11
 
Відлуння війни на Донбасі2016-09-11
 
Проект «Музика монокля»2016-09-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2016:#5

                        © copyright 2017