Анастасія Груба Перейти до переліку статей номеру 2016:#6
Кіно про найдавнішу культуру


«Однієї гожої днини зустрілися Богдан та Олег у Держкіно і вподобали один одного. Один – гарний сценарист, другий – амбітний режисер. Молилися вони Господу-Богу, щоб дав їм можливість попрацювати разом та створити щось геніально цікаве. І почув Він їхні молитви, і стали вони знімати таке кіно, що кращого ніде в світі й не було».

(Продовження «Повісті временних літ»)

Ми шукаємо початків нашої історії та культури в найперших історичних хроніках, хоча є свідчення набагато давніші. Наприклад, у музичній культурі.

Тому недаремно наша стаття почалася саме от з такого історично-жартівливого епіграфа!

Розумієте, «Первісний авангард» – це не звичайна документальна стрічка, з якої ви запам’ятаєте дві-три цікавинки. «Первісний авангард» – це українська магія. Бо музика – це магія, і кіно – це магія. Отож фільм за неповну годину пронесе глядача крізь простір та час, від найперших музичних інструментів у світі, від ніжного голоска свирілі до органа й електронного піано. Цей кінофільм має на меті розбудити в українцях національну самосвідомість. Адже саме на наших теренах споконвіку розквітав такий буйно-плідний музичний сад інструментів.

Хто знає про те, що скрипка насправді виникла в Київській Русі? Доказами цього є тисячолітні(!) фрески в соборі Святої Софії! Ми ж чомусь завжди недооцінюємо свою національну спадщину.

А чого варте те розмаїття народних інструментів, яке нам з нечуваною щедрістю дарує історія? Зозулька, кувиця, лігава, най, телинка, волинка – і це лише духові (та й то не всі). Українці – взагалі споконвічні індивідуали, тому й інструменти в нас суто індивідуалістичні. Саме ця особливість менталітету і створила такий широкий вибір. Ба більше, манера гри теж панує різна, тож не буває двох бодай приблизно схожих лірників. Не кажучи вже про кобзарів. Цю рису в них підмітив ще Тарас Григорович Шевченко (вірш «Перебендя»).

Можна й далі вихвалятися численними фактами стародавності українських народних інструментів. Але навіщо? Коли в Музеї природничих наук НАНУ зберігаються беззаперечні докази, що найдавніші у світі музичні інструменти виникли саме тут, в Україні. Поруч із найстаршими в історії людства архітектурними спорудами – мамонтовими хатками, за склом чекає на відвідувачів тисячолітній ксилофон з мамонтових кісток. На жаль, його звуки вже не такі яскраві та виразні, як ті, що милували вухо в минулому, адже кістка – то матеріал, підвладний часові (на відмінну від глини). До речі, в тому самому музеї в запасниках є фрагмент найдавнішого глиняного барабана часів трипільської культури.

Цікаво! В Україні ще живуть майстри народних інструментів, котрі ліплять їх із глини, вирізьблюють із дерева або вирубують з каміння. Один із найвідоміших – Олекса Альошкін. Мешкає він у маленькому селі на кордоні України з Молдовою. З дитинства чоловік мав натхнення створювати інструменти та музику, тож, захопившись цим ділом, став яскравим прикладом автентичного майстра українських народних інструментів.

Тільки його хатина чого варта! Розмальовані народними візерунками глиняні стіни створюють неймовірно чарівний ефект: здається, що ти повернувся на тисячоліття назад – у славетні віки трипільської культури. Там, на лоні мистецтва та природи, чоловік створює витончених коників та зозуль, вигадує й нові авторські, вирізьблює сопілки та обшиває народний прототип барабана, і все заради одного – достеменного звуку!

Згадаймо наших дідусів та бабусь. Хто, як не вони, є яскравим прикладом великої неохопної любові до музики та до України? Здається, скільки б не було років українцю, він усе одно співатиме усе тим же гучним, дзвінким голоском, як і в дитинстві. Для наших пращурів музика була чимось більшим, аніж просто гармонія звуків, – для них вона була мовою, якою розмовляє душа.

Уявіть: світанок, озеро, зелена трава, вкрита краплинками холодної роси, десь там подає голос півень, вода виблискує, неначе срібло, аж раптом здіймається вітер, який захоплює очеретяні стебла та розламує їх, потім він трохи стихає, й стає чутним приємний очеретяний свист.

«Він пішов у очерети душ». Цьому поховальному вислову стільки ж тисячоліть, скільки одному з перших поселень на території України (Кам’яна Могила на Мелітопільщині). Стародавні люди вірили, що душі предків живуть саме в очереті, недарма ж він так милозвучно гуде. От і почали вони й собі відламувати очеретинки, вдмухуючи в них свої радість та горе.

Минали роки, століття, й ця звичайна рурочка-тилинка розрослася у трембіти, сопілки, волинки, сурми, свирілі, органи; а лук з тятивою – у струнні: гудки, скрипки, басолі та інші знайомі інструменти. Сучасність сповнена музикою, ми навчилися збирати сотні музикантів в оркестри і творити ними одну спільну, вельми складну мелодію.

Глибоко індивідуалізовані музичні інструменти – як їх об’єднати разом? От колись, наприклад, Бетховен вставив у свою оркестрову партитуру позначку: «три піано», – жарт композитора, що його не здатен втілити жоден оркестр у світі, адже оркестрові найважче грати разом найтихіші, найтонші звукові поєднання. Що робити? Чи означає це, що такий оркестр приречений? Зовсім ні! Адже в українських народних інструментах переважають саме тонкі звуки! Чотири (!) піано може взяти Національний академічний оркестр народних інструментів України під керівництвом Віктора Гуцала. Це факт, а не вигадка!

Віктора Омеляновича упевнено можна назвати генієм у виконанні народної музики. Якось в Іспанії на Всесвітньому з’їзді народних оркестрів він протягом дня створив із незнайомих один одному музикантів інтернаціональний оркестр зі ста двадцяти розрізнених, здавалося б, музичних колективів, який виступив напрочуд вдало…

Фільм «Первісний авангард» є чи не першим аудіовізуальним дослідженням українських народних музичних інструментів і їхніх можливостей – технічних і творчих. Отож не дивно, що пан Віктор виступає в ньому як експерт з музичних інструментів та їхньої історії.

Думаєте: «Оце і все? А в чому ж полягає незвичність цього документального фільму?»

Олександр Шльончик був видатним майстром із виготовлення народних інструментів, директором експериментального цеху Чернігівської фабрики музінструментів, він і захопив свою внучку музичним духом. Певне ж, ви чули про електронний музичний гурт «ONUKA»? Вже сама його назва засвідчує данину поваги до дідуся та великого майстра. Як каже солістка цього ансамблю Наталія Жижченко: «Дід зробив мою першу сопілку, навчив грати, отже, сформував у мене розуміння Батьківщини».

Тому й не дивно, що особливість гурту «ONUKA» полягає у використанні народних мотивів та інструментів в електронній музиці, це так звана фольктроніка.

Так сталося, що Олег Володкевич, захоплений музичною алхімією, вирішив розширити масштаб експерименту гурту «ONUKA» та об’єднати оркестр народних інструментів Гуцала з сучасною електронною музикою. Що з цього вийшло? Переконана: результат перевершить ваші очікування, адже первісні, себто народні, звучання і є… найсучаснішими.

І що більш старовинний інструмент, то він сучасніший та авангардніший. Чому? Бо в нашу еру тотального звукозапису їхнє звучання є найкращим для електронного відтворення, позаяк воно є найфоногенічнішим.

Такий експеримент створить нову якість звуку і, сподіваємося, надихне українських музикантів та композиторів на пошуки свого власного вкраїнського шляху задля розвитку музичного мистецтва. Годі дивитися у спини європейському та американському!

Ми – давні. Ми – прадавні. Наша музика потребує звільнення з пітьми віків. Для чого? Для того, щоби стати найновішою та найсучаснішою.

Тож доброго ранку, українська самосвідомосте! Не лінуйся! Прокидайся! Дивися, яка ти могутня!


Корисні статті для Вас:
 
Під сонцем2016-09-11
 
Розповісти правду2016-08-11
 
«Війна» чи «місія»? Відповідь європейців2016-08-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2016:#6

                        © copyright 2018