Валентина Грицук Перейти до переліку статей номеру 2016:#6
Некишенькова голова одеського анекдоту


Мардань А. Е. Десять пьес, которые потрясут мир. – Одесса: ИНВАЦ, 2012.

Олександр Мардань – український російськомовний драматург, член Національної спілки письменників України, співголова оргкомітету Міжнародного театрального фестивалю «Зустрічі в Одесі». За його п’єсами поставлено різними мовами понад 130-ти вистав у більш ніж сімдесяти містах тринадцяти країн.

З перших слів передмови Олександр Мардань зізнається, що, звичайно, його «п’єси потрясати» світ не будуть, а головне завдання драматургії – розчулити глядача. Автору не завжди під силу це зробити, адже час нині жорстокосердий, цинічний, і театр не в змозі змагатися з серіалами, розрахованими на тонкосльозу публіку. Втім, твори автора мають принципово солідну дозу позитивного мислення, вони не опускаються до низів, до дна, до чорної глибини, якої нерідко так прагнуть сучасні драматурги. І нехай ці тексти деколи поверхові, дещо легковажні, з іскрометним гумором, вони мають свої переваги перед іншою, хай і поширенішою нині в нас драмою «нью райтинг» чи «вербатим» у різних форматах соціально гострої літератури для театру.

Серед переваг – несподівана оригінальність не так сюжетів, як ситуацій там, де не сподіваєшся. Наприклад, у середовищі людей театру, закулісся. Коли драматург занурюється в організм театру як інституції чи в театр життя поза театром, гадаєш, ніби він знаходить нові актантні моделі. Ми добре знаємо, що їх обмежена кількість, а тому ці відкриття сприймаєш радісно, як щось свіже. Зрозуміло, що це ілюзія, але хіба мистецтво не для того, щоб над вимислом сльозами умиватись?

Інша чудова риса – неймовірна кількість відтінків гумору. Це якийсь багатий живопис гумору. Тут він на кожному кроці, точніше – на кожному слові. Це і проста гра слів, і анекдотичність суб-історій у загальному тексті драматичного твору, й іронія, і сарказм, і легкий ефемерний повітряний гумор. Головне, що всі відтінки комічного добре приправлені інтелектом та почуттям смаку. Що саме по собі нині рідкість серед тотального телевізійного гумору «нижче пояса». (Нижче пояса – не в здатності поза всіма правилами розсмішити до колік, до хвороби, до напівсмерті, а в просто тупому розумінні: в здатності розсмішити оголеною привселюдно сідницею, статевими органами та коментарями довкола цього «мистецького акту»). Масова культура, чи то пак масове безкультур’я, заполонило вже навіть театральне мистецтво, хоча театр – для цього – коло завузьке, грошей багато не заробиш.

Тексти О. Марданя культурні в доброму розумінні цього слова. Ця справжня культурність пояснюється просто: для таких жартів, як у цього драматурга, потрібні широкі знання: літератури та історії літератури, театру та історії театру і навіть знання бізнесу та історії бізнесу на наших теренах. Тут у легких грайливих діалогах відкривається таке собі мистецтвознавство, рефлексія, рецензія сучасної драматургії на класичну, віддзеркалення класичної літератури в наших викривлених реаліях. Ось цитата із п’єси «Чіт і лишка (Борщ у чотири руки)»: «Шанель номер п’ять. Всі ми вийшли з цієї шанелі. (Кладе вимиту зелень на тарілку.)». (Тут і далі переклад із російської мій. – В.Г.)

За всіма наведеними характеристиками драматургії О. Марданя вгадується її приналежність не стільки до постдраматичного театру, постмодернізму як такого, скільки до природи мислення одесита. В текстах п’єс постійно виринає з хвиль морських голова одеського анекдоту. А чим же цей анекдот вирізняється з-поміж інших? Це майже філософське запитання. Щоб відповісти – потрібно дуже вже зануритися в науку, чого ми робити не будемо. Але найперше, чим одеський гумор відрізняється від будь-якого іншого, – органічною парадоксальністю, абсурдом. Зовсім не таким абсурдом, як у Беккета чи Іонеско. В цьому абсурді мало європейської печальної безвиході, екзистенційного імпресіонізму, а тим паче російської «вселенской тоски». Мало чеховського підтексту, що заповнює собою чи не весь текст. Тут є несподіване виринання з хвиль морських найрізноманітніших предметів: і целофаново-дерев’яного сміття, і романтичного вітрила з горизонту, і великої рибини, що раптом вистрибує перед носом човна. Ти ніби зовсім не маєш дивуватися, що з води вистрибне риба і блисне боком на сонці, а разом з тим щоразу це – несподіванка.

П’єси Марданя добре читати в громадському транспорті великого міста. Вони налаштовують на таку необхідну там позитивну ноту, вчать сприймати конфлікти без зайвого ентузіазму. Деколи дивуєшся собі та людям: як можна в час війни так усерйоз, з якимось піонерським завзяттям, сваритися в трамваї, на кухні, в офісі… А коли читаєш Марданя, і об тебе хтось занадто тісно треться в цей час у трамваї, ти йому трохи перефразовану цитату з-перед очей: «Не крутіть тут “доходным местом”, я не режисерка – ролі не дам» (з п’єси «Антракт (Непристойна назва)»). А деяка репліка змушує задуматись так, що не почуєш, як на ногу наступили. Вона якось одразу стає життєвим кредо, такою собі позицією, адже виправдовує все твоє дотеперішнє безалаберне, легковажне існування хронічного волонтера та переселенця задовго до моди на такий спосіб життя: «Свої почуття потрібно захищати, як свій дім чи гаманець в кишені. Інакше вони нічого не варті» (з п’єси «Коти і мишки. (Скандал без антракту)»). Деколи стріляє в очі фраза якогось мера якогось із міст, написана ніби спеціально для дороги: «Він би ліпше затори на дорогах розводив, а не бджіл». Звичайно, згадуєш одного з наших президентів.

Насправді книга за форматом геть не кишенькова, не для дороги – вона затовста для цього, має аж 600 сторінок. Утім, в дорозі може згодитися ще й як зброя в ближньому бою. Ці п’єси можуть потрясти чийсь світ, коли книжкою гепнути кривдникові по голові.


Корисні статті для Вас:
 
Навчаємося бачити життя2013-02-10
 
НЕБО В ДІАМАНТАХ НАД ВЕРЕСНЕВОЮ ЯЛТОЮ2011-12-02
 
Коли у Херсон приходить "Мельпомена"2012-03-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2016:#6

                        © copyright 2017