Юлія Костюк Перейти до переліку статей номеру 2017:#1
«Мій друг Борис Нємцов»


У жовтні до дня народження відомого російського політика, державного діяча, одного з найбільш яскравих опозиційних політиків Бориса Нємцова на екрани кінотеатрів вийшов документальний фільм-портрет «Мій друг Борис Нємцов». Режисерка Зося Родкевич збирала матеріали до фільму впродовж трьох років, робота над монтажем почалася після трагічного вбивства Нємцова у 2016 році в Москві на Великому Кам’яному мосту. Знімався він спочатку за завданням авторів документального проекту Олександра Расторгуєва і Павла Костомарова – як один із фільмів про російську опозицію, тому Зося їде з Нємцовим в Ярославль спостерігати за виборчою кампанією політика. Матеріалу, який було зібрано за три роки, виявилося значно більше, ніж очікувалося. За словами режисерки, Нємцов сам творив кіно, камера його любила, знімати Бориса було значно цікавіше, ніж інших політиків. «Життя саме підкидало нам кадри». Із більше ніж 100-годинного матеріалу режисерка змонтувала 73-хвилиннний повнометражний фільм.

Зося знайомиться з політиком на вокзальній станції, вони одразу знаходять спільну мову. Своєю простотою, безпосередністю, щирістю Нємцов моментально завойовує довіру дівчини. Зося сідає з Борисом в одне купе, усю ніч вони розмовляють про політику, філософію, жартують, виявляється, що й народилися обоє в один день. Слово за словом, жарт за жартом – так народжується дружба. Незважаючи на те, що втомлений розмовами Нємцов засинає, камера не вимикається.

Зйомки тривають нон-стоп. Камера фіксує такі, на перший погляд, не зовсім потрібні моменти: Нємцов їсть, розмовляє з дружиною, готується до політичного інтерв’ю, фліртує, розмовляє з гримерами. Саме завдяки таким кадрам ми можемо побачити Нємцова як щиру, відкриту людину. Без будь-якого фальшу, награності, намагання постати перед світлом камери «з якомога кращого» боку. Все просто й невимушено. Зосі вдалося впритул підійти до свого героя, зробити інтимний портрет Нємцова, показати не так політика, як живу людину з усіма її перевагами та недоліками.

Режисерка звертає увагу не тільки на людські риси Нємцова, а й не оминає політичної теми. У фільмі є вдалі кадри із протесту «Росія без Путіна». В одному з інтерв’ю Нємцов говорить: «Є така частина людей, яка каже: “Жити стало краще” – і ставить крапку, а є ще частина, яка каже: “Жити стало краще, але противно”. От я належу до тих, кому противно». Водночас бачимо глобальне бажання політика «розбудити всю Росію», з іншого боку – звичайне батьківське прагнення, щоб діти жили в кращій країні: «Я хочу, щоб мої діти не хотіли виїжджати з Росії». Значна частина фільму – це кадри передвиборчої кампанії. У розмовах з людьми Нємцов завжди безпосередній і відкритий, і коли роздає перехожим «Гірку правду», і коли як передвиборчий агітатор розповідає ярославським пенсіонеркам про інтернет.

Про Путіна Нємцов з посмішкою скаже: «У мене інша життєва філософія: я його маю пережити». Але глядач знає, що ці слова не справдяться. Так зване відчуття провини, жаль за смерть Нємцова прозвучить у діалозі батька й доньки на Марші пам’яті:

– Такі, як ми, мали захистити його.

– Хто ми?

– Ми, люди, які ходять на мітинги.

Останні кадри – знову вокзальна станція. Нємцов сідає у потяг, який разом з ним віддаляється від камери на пероні, потім з’являється засмучене обличчя Яшина, що проводжає поглядом друга. І наступний кадр – похорон. Несподівана зміна кадрів – це раптовість смерті Нємцова для його рідних, друзів самої режисерки.

Зосі Родкевич вдалося створити інтимний портрет політика, показати Нємцова «зблизька», не таким, яким звикли бачити його глядачі політичних передач, тут камера передала значно більше. В результаті ми бачимо фільм про надзвичайно оптимістичну, щиру людину – Бориса Нємцова, який стає другом для кожного глядача.


Корисні статті для Вас:
 
Документальна "мода" на Росію2012-10-27
 
Цивілізаційна труба2004-02-11
 
Алла Бабенко: «Там багато позитивної енергетики»2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2017:#1

                        © copyright 2017