Віра Кандинська Перейти до переліку статей номеру 2003:#6
Галина Кувівчак: «Не маю права зупинитися...»
 
Кадр з фільму "Добрий ранок"
  Кадр з фільму "Добрий ранок"  
 


Галина Кувівчак-Сахно — український кінорежисер. В 1995 році закінчила факультет кінорежисури та сценарної майстерності Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого (майстерня Юрія Іллєнка). Поставила фільми «Добрий ранок» (взятий до перегляду «CANAL+», приз МКФ «Молодість-95» за найкращу режисуру, приз президента України, приз МКФ «Пролог» Тарасові Сахну за найкращий акторський дебют) і «Крик» (1998).

— Галю, розкажи, будь-ласка, з чим ти прийшла в кіно, про свої перші фільми.

— Можна сказати, що поява моєї дебютної картини «Добрий ранок» певною мірою зумовлена економічними причинами. В 1995 році я майже завершила підготовчий період роботи над переддипломним фільмом «Подорож»: була вибрана натура, зроблені фотопроби акторів та місць зйомок, коли раптом впав курс українського карбованця. Таким чином, перед нашою знімальною групою постало нове завдання — ще один сценарій, за яким можна було б зняти картину навіть у разі повної відсутності грошей. Такий сценарій – історію бездітної родини, що намагається всиновити малюка, — написав мій однокурсник Микола Каптан за ідеєю Валентини Горської. Кошторис фільму становив на той час всього 65 доларів і досить скоро впав до 40. Картина робилася переважно на ентузіазмі. Велика заслуга в цьому акторів — Олени Пономаренко, Василя Баші, Світлани Орліченко, які одночасно були і гримерами, і костюмерами тощо. Наша зубожіла база світлотехніки допомагала також у міру своїх сил на чолі з Олександром Голубцовим, який водночас заміщав собою «масовку», з’являючись у тому чи іншому кадрі в різних мікроролях. Чимала частина роботи дісталась і моєму художньому керівникові Юрію Іллєнку. Ви можете побачити в кадрі його власний автомобіль, крім того, мало хто здогадається, що Юрій Герасимович був «двійником» головної героїні, оскільки Оленка Пономаренко тоді не зовсім уміла керувати автомобілем.

«Добрий ранок» був першою, мабуть, ще підсвідомою, акторською школою для мого тримісячного сина Тарасика Сахна. Його витривалість дуже допомагала нам на зйомках, особливо тих, що відбувалися в автомобілі під час руху (знімальний день у таких випадках тривав по п’ять годин, і малюк весь цей час лежав мовчки і не просив їсти). Цікаво, що коли відбирали картину на МКФ у Клермон-Феррані (Франція), Драмі (Греція) та інших кінофестивалях, ніхто не визнав її малобюджетною. Сказали, що неможливо зняти такий фільм дешево. Насправді в «Добрий ранок» було вкладено чимало власних коштів знімальної групи. Тому цей фільм я вважаю подвійно нашим. Наступну картину «Крик» ми з моїм чоловіком Анатолієм Сахном знімали просто для себе. Документальний фільм про те, як народилися наші діти, побудований за принципом асоціацій. Потім нам запропонували показати його на фестивалі, й ці, по суті, приватні кадри побачила широка публіка.

— Нещодавно запущено у виробництво твій новий проект — повнометражну стрічку «Не вір очам своїм». Хто буде її продюсером?

– Гроші виділило Міністерство культури, а замовлення виконує Західно-європейський інститут (президент — Арам Ґеворкян). Крім того, нам дуже допомогли Ганна Павлівна Чміль, Микола Павлович Мащенко і ще багато людей (не називаю всіх, бо боюся когось забути).

– Як просувається робота над фільмом?

– Щойно закінчився режисерський період, тепер входимо в підготовчий: чекаємо, поки почнуть будувати декорації. В жовтні-листопаді плануємо розпочати знімання.

– Як виникла ідея картини? З чого все почалося?

– Автор сценарію — Андрій Курков, письменник і прекрасна людина, з яким ми знайомі досить давно. Пам’ятаю, на «Молодості» він озвучував «Добрий ранок» англійською. Після того ми майже не спілкувалися. Потім мені потрапила до рук Андрієва книжка, і я зрозуміла, що хочу це знімати. Ми зустрілися, вибрали два оповідання і почали роботу над сценарієм, яка тривала майже рік. Андрієві доводилося часто від’їджати, проте він справді добросовісно працював над сценарієм, за що я йому надзвичайно вдячна, як і всім людям, які реально допомагають нам у роботі над фільмом. Після цього я не маю права зупинитися, підвести їх.

– Галино, всі твої фільми так чи інакше пов’язані з темою дитинства. Не стала винятком і остання стрічка, в якій величезну роль відіграють спогади головного героя про дитячий будинок, стосунки з утраченими батьками. Чому ця тема така важлива для тебе?

– Важко сказати. Напевно, тому, що мене приваблює дитяча чистота. В дитинстві все закладається. Це надзвичайно важливий період у житті людини. В картині «Не вір очам своїм» батько, який свого часу з тих чи інших причин не віддав себе синові духовно, робить це пізніше в досить екстравагантний спосіб. Їхні стосунки навіть після розв’язки залишаються певною загадкою як для глядачів, так і для них самих. Мені б не хотілося розставляти всі крапки над «і».

– Ти вже підібрала акторів на ролі?

– Майже. У мене зніматимуться Сніжана Єгорова, Віталій Лінецький, Юра Горбунов, чимало дітей з Дитячої академії мистецтв (вони гратимуть вихованців дитбудинку). Поки що є кілька кандидатур на виконавця головної ролі – Івана Солнишкіна.

– Оператором знову буде Анатолій Сахно?

– Так.

– -Яким ти бачиш майбутнє свого фільму?

– Сергій Михальчук слушно зауважив, що сьогодні знімати кіно в Україні — це подвиг. Я вже переконалася в цьому, знімаючи «Добрий ранок». Не сподіваюся, що буде легко і цього разу. Врешті, труднощі — не найважливіше. Для мене головне — створити дійсно якісну, конкурентноспроможну картину, відкрити світові себе і сучасну Україну. Ми вже маємо досвід Олеся Саніна, який знімав свого «Мамая» три роки, але таки досягнув прекрасних результатів.

– Яким ти уявляєш свого глядача? Чи розраховуєш на прокат нової картини в українських кінотеатрах?

– Мій фільм передбачає широке глядацьке коло, хоча я не можу стверджувати, що він є однозначно комерційним. Глядач звик до якісно створених картин, і свій фільм ми будемо знімати за останнім словом техніки. Хочеться, щоб він змусив людей замислитися. Гадаю, нашим глядачам буде цікава історія, що відбувається в сучасному Києві.


Корисні статті для Вас:
 
Надія Титаренко:портрет актриси на тлі епохи2004-01-12
 
Глядач як перспектива2004-01-12
 
Оглоблін згадує2004-01-12
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2003:#6

                        © copyright 2019