Юлія Костюк Перейти до переліку статей номеру 2017:#2
«Річард ІІІ» – кривавий шлях до влади


«Річард ІІІ» за мотивами однойменної драми В. Шекспіра

Режисер-постановник, музичне оформлення Автанділ Варсімашвілі

Художник-сценограф та художник костюмів Міроні Швелідзе

Дійові особи та виконавці: король Едвард – Василь Мазур; Георг, герцог Кларенс – Остап Ступка; Річард ІІІ – Богдан Бенюк; кардинал Борчер, архієпископ Кентерберійський – Олег Шаварський; герцог Бекінгем – Олексій Богданович; граф Ріверс – Олександр Печериця; лорд Гастінгс – Олег Стальчук; лорд Стенлі – Дмитро Рибалевський; сер Джемс Тіррел, убивця – Олексій Зубков, Олександр Форманчук; сер Роберт Брекенбері, комендант Тауера – Василь Баша; королева Єлизавета – Анжеліка Савченко, Наталія Ненужна; королева Маргарита – Наталія Корпан, Тетяна Міхіна; герцогиня Йоркська – Ірина Дорошенко, Людмила Смородіна; леді Анна – Тетяна Шляхова, Ксенія Баша-Довженко; другий убивця – Павло Москаль; Єлизавета, дочка Едварда – Ярослава Абазопуло, Олена Івасіва-Фесуненко.

Національний театр ім. Івана Франка. 2016

Поставив у Києві «Річарда ІІІ» грузинський режисер театру та кіно, художній керівник театру ім. О. Грибоєдова (Тбілісі) Автанділ Варсімашвілі. Прем’єра вистави відбулася у квітні 2016-го.

Хоча цей твір про диктатора з минулого, асоціації із днем теперішнім виникають на кожному кроці. Сучасний світ стурбований такими проблемами, як небезпека розростання тиранії, військова агресія, наслідком якої стають численні жертви. У зв’язку з військовою агресією Росії проти України п’єса за своїм сюжетом є направду злободенною і викликає надзвичайно живі емоції у глядача.

«Річард ІІІ» – твір про жагу влади, нещадність безжального правителя, про любов і зраду, безмежну людську жорстокість. Це не просто трагічна історія одного правителя, а глибокий аналіз психології відчуженої людини, дослідження природи влади та її впливу на людей. Глядач може простежити, як відкинута суспільством, принижена природою людина перетворюється на небезпечного жорстокого тирана. Річард позбавлений будь-яких позитивних людських рис, йому незнайомі почуття жалю, співчуття чи навіть любові, він прямує до абсолютної влади від одного вбивства до іншого. Спершу він присягається леді Анні у безмежній любові, а вже згодом убиває її, так, як і всіх інших, щоб дістатися до трону. Фізична потворність Річарда – це зриме втілення його внутрішньої зіпсованості. Відкинутий середовищем, рідною матір’ю, Річард Глостер намагається завоювати своє місце під сонцем найогиднішими методами. Він вправно керує своїм оточенням, бавиться людьми, наче безпорадними маріонетками. Річард прагне досягнути влади, і не просто посісти трон, а міцно там утвердитися, знищивши всіх на своєму шляху. Річард Глостер – втілення зла, негідник, який прямує до абсолютної влади по трупах і не зупиняється ні перед чим. У цій гонитві його не стримують ні родинні зв’язки, ні обіцянки.

Та справа не тільки в Річардові та його жорстокості, члени королівської родини не менш одержимі владою. Вони ладні вчинити який-завгодно злочин, тільки б зберегти свій статус. Герої п’єси не раз повторюють: «Усі ми грішні. Ми бачимо лиця один одного, але не бачимо наших душ». Леді Анна, яка спершу проклинає Річарда за те, що він убив її чоловіка, стає значно добрішою до Річарда, коли той дарує їй свій перстень. Вона ледь не божеволіє від задоволення, сідаючи на королівський трон та приміряючи корону. Після смерті Едварда королева Єлизавета не так побивається за чоловіком, як переймається своєю долею: з болем та сум’яттям прощається зі своєю короною. Прагнення влади та одержимість нею відкидає на задній план будь-які людські ознаки героїв. На прохання короля до членів родини помиритися між собою вони роблять це з лицемірством, підкоряючись волі короля, а помирившись, убивають Едварда. Втіленням апогею людської жорстокості та безжальності стає той момент, коли герої п’єси бавляться головою вбитого лорда Гастінгса. Прихильники Річарда, які допомагають йому дістатися трону, згодом самі стають його жертвами. Проте, як часто буває у Шекспіра, зло не залишається без покарання, жорстокість Річарда стає причиною його власної трагедії.

Режисер детально опрацював образ кожного персонажа, актори вдало втілили їх на сцені. Богдан Бенюк у ролі Річарда майстерно поєднав у своєму образі лиходійство і гордовитість, лють, марнославство і зневагу до всього на світі – саме таким написав свого героя Шекспір. У виконанні Бенюка нещадний Річард іноді навіть викликає симпатію і співчуття глядача. Актор легко перевтілюється, використовуючи свій багатий театральний досвід. Вже сама поява цього персонажа на сцені заявляє, що не варто чекати добра: Річард ІІІ виповзає із саркофага, в клубах диму, в чорній шкіряній одежі, з іронічною посмішкою на обличчі. Не менш ефектно з’являється і леді Анна (Тетяна Шляхова). Вона одягнена в чорну довгу сукню, пишні руді коси спадають їй на плечі, вона голосить за померлим чоловіком, тягнучи на мотузці труну з його прахом. Трагічність п’єси підкреслюють костюми акторів та декорації. На сцені бачимо низку трун – у вигляді ящиків для вбитих та тих, хто буде вбитий згодом. На цих трунах відбувається майже вся дія – вони слугують і столом для засідань та королівських обідів, тобто все відбувається на крові нещадно вбитих.

Трагедія «Річард ІІІ» актуальна з огляду на наші реалії – війну й боротьбу за владу. Виставу нелегко сприймати, але вона змусить глядача замислитися над багатьма питаннями. Яскраві, відшліфовані образи персонажів, музичне оформлення, неординарна сценографія та вражаюча гра акторів – усе це сприяє тому, що сценічна постановка Автанділа Варсімашвілі не залишає байдужими глядачів.


Корисні статті для Вас:
 
Василь Мазур: "Збувся сон намріяних прикмет..."2013-05-04
 
Я.Чорненький:"Ми просто билися лобом об стіну.І робили це навмисне"2012-01-15
 
Юрій Розстальний: "Віднайти таїну, яка б тривожили глядача"2011-08-14
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2017:#2

                        © copyright 2017