Лариса Наумова Перейти до переліку статей номеру 2017:#2
Агресія. «Вона» Пола Верховена


Очевидно, що одним з ключових мотивів фільму «Вона» Пола Верховена виступає агресія. Не гнів, не ворожість, а саме агресія. Якщо гнів являє собою емоційний стан, то ворожість – певна негативна установка щодо когось (чогось). Агресія ж, на відміну від гніву та ворожості, не є емоційним станом або пасивною оцінкою. Тільки агресія запускається внутрішньою стимуляцією, спрямована на досягнення конкретної мети, певним чином спрямована на реалізацію конкретних намірів, не є пасивною, а, навпаки, стабільною готовністю до агресивних дій.

Фільм розпочинається жорстким проявом агресії – насильством, яке чинить злодій, що увірвався до квартири самотньої жінки. Після його зникнення вона, спокійна і послідовна, ретельно прибирає кімнату, знищує всі свідчення насильства, розбиті і потрощені речі, свій одяг, приймає ванну… Вона не телефонує до поліції, не сповіщає про те, що сталося, своєму дорослому, ніби вже повністю самостійному синові, що приходить увечері відвідати її… Вона продовжує жити звичайним життям…

«Агресія». Таку назву в перекладі мала книга відомого австрійського зоолога, лауреата Нобелівської премії з фізіології та медицини, основоположника етології, Конрада Лоренца. Її оригінальна назва – «Так зване зло» говорить сама за себе. Вчений у своєму дослідженні зовсім не розглядає агресію як зло. Він підходить до проблеми з етологічної точки зору, певним чином, відсторонено, послідовно вивчаючи поведінку тварин і досліджуючи агресивні прояви в тваринних спільнотах. У цій праці знаний етолог розглядає агресію як природний, біологічно доцільний механізм виживання живих істот, в тому числі й людини.

К. Лоренц вважав, що інстинкт агресії розвинувся в процесі еволюції, про що свідчать фактори пристосування людини та здатність її до виживання. Агресор має більше шансів добитися свого, а, значить, перемогти, вижити. Той, що примирюється, зазвичай буває пригніченим, в широкому сенсі використаним, навіть інколи знищеним. Науковець доходить висновку, що такою є природа усіх живих істот, серед них і людини. Будь-які спроби переробити цей механізм приречені на невдачу.

Еріх Фромм, німецький філософ, соціолог, соціальний психолог, представник Франкфуртської школи, один із засновників неофройдизму та фройдомарксизму, у своїй праці «Анатомія людської деструктивності», ідучи далі у дослідженні агресивної поведінки, порівнюючи її прояви у людських і тваринних спільнотах, зауважив: відмінність людської агресивності від агресивності тварин полягає в тому, що людина, маючи фантазію, може реагувати агресією не тільки на реальну, а й на уявну небезпеку. Крім того, тільки в людини агресію можна викликати методом «промивання мозку».

Мішель Леблан, сорокадев’ятирічна героїня Ізабель Юппер, аж ніяк не викликає враження невпевненої у собі жінки. Вона успішна в бізнесі, абсолютно самостійна, очолює потужну компанію з розробки відеоігр, яку сама заснувала та розвиває. Вона одноосібно контролює і визначає всі етапи роботи.

Її особисте життя не склалося, та вона продовжує спілкуватися зі своїм колишнім чоловіком і навіть з його теперішньою подругою. Це спілкування не викликає жодних незручностей чи непорозумінь і свідчить про те, що в цих стосунках вирішальне слово було і залишається завжди за нею. Та, схоже, Мішель ніколи не мала порозуміння зі своїм колишнім чоловіком, настільки вони різні у своїх поглядах, переконаннях та темпераментах.

З сином Венсаном Мішель складно знайти спільну мову. Вона, як владна жінка, прагне контролювати та спрямовувати всі його кроки. Та, вже дорослий, він намагається звільнитися з-під її опіки і жити власним життям, що йому не дуже успішно вдається…

Якось, згадуючи про народження свого єдиного сина, Мішель оповідає випадковому свідку, молодій медсестрі в пологовому будинку, як її знайома втратила свою дитину і погодилась годувати її сина. З того часу з’явився міцний зв’язок між ним і цією жінкою, Ганною. Поступово вони стали подругами. Мішель розмірковує, чи не відбулось певне заміщення, яке часом відбувається у тварин, приміром, у качок… Дивлячись на Венсана, якого народила сама, вона відчуває, що зовсім не знає його…

Відчуження у стосунках з сином посилюється надалі через його одруження і спроби самостійного життя. Мішель продовжує розв’язувати всі проблеми Венсана, та ворожість у стосунках з невісткою, і, як наслідок, із сином, дедалі зростає… Іноді складається враження, що хлопець навмисно чинить усупереч материнській волі і всупереч навіть здоровому глузду.

Мішель також піклується про свою матір. Та у прагненні зберегти молодість, вдається до надто екстравагантних вчинків. Одна з останніх – забаганка жити з молодим коханцем, з чим обуреній дочці все ж доводиться примиритися.

Мішель оточена близькими людьми, та при цьому залишається самотньою. Вона бере на себе зобов’язання, як найстарша і найсильніша в родині, допомагати всім, хто потребує підтримки. Та ця поміч завжди рафіновано раціональна, без емоцій та співпереживань.

У раціональному світі бізнесу Мішель навчилася бути холодною і виваженою. Свій досвід вона впроваджує в життя. За звичкою орієнтується виключно на практичний інтерес і кінцевий результат. Ефективність чи неефективність – ті раціоналістичні важелі, якими вона керується, приймаючи рішення…

Зигмунд Фройд, імовірно, не без впливу учениці Карла Густава Юнга Сабіни Шпільрейн, вивів у своїх пізніх роботах концепцію руйнівного потягу – танатосу. Танатос – інстинктивний потяг до смерті й руйнації, чия енергія спрямована на завершення життя. Людська ж поведінка є результатом складної взаємодії двох інстинктів, які, по суті, ніколи не виступають окремо, а тільки в єдності: Еросу і Танатосу, що призводить до постійної напруги. Боротьба Еросу і Танатосу є всезагальним законом буття, за З. Фройдом, або «культурним процесом, у який залучено людство»[1].

Ерос, своєю чергою, це інстинкт існування, енергія якого (лібідо) спрямована на збереження, зміцнення і відтворення життя. З огляду на те, що існує гострий конфлікт між збереженням життя і його руйнуванням, інші механізми (наприклад, зміщення) спрямовують енергію Танатосу назовні, у напрямку від Я. Таким чином, Танатос опосередковано сприяє виходу агресії назовні і спрямуванню її на інших. На цій ідеї базується, зокрема теорія Мелані Кляйн, британського психоаналітика, що, аналізуючи дітей, розробила ігрову психоаналітичну терапію та теорію об’єктних відносин і яка розглядає агресію як проекцію власного руйнівного потягу людини.

Та цей аспект фройдистського вчення був фактично відкинутий або проігнорований більшістю учнів Фройда, оскільки так і не було знайдено жодного біологічного свідчення, яке б підтверджувало ідею інстинкту смерті, ідею, яка вступає у суперечність з усіма принципами біології…

Мішель підтримує зв’язок з коханцем, якого, схоже, звикла використовувати. Про почуття чи якісь глибокі стосунки не йдеться. Їх єднає лише сексуальна близькість. Від своєї найближчої подруги Ганни Мішель приховує свій зв’язок з її чоловіком, який і є коханцем. Надалі, вона сама розірве ці стосунки і відверто повідомить подругу про них. Імовірно, це стане свідомою чи підсвідомою помстою Ганні за втрачений іще багато років тому контакт із сином…

Потік телевізійних новин час від часу виносить на поверхню події кількадесятирічної давнини. В ці періоди життя для Мішель перетворюється на суцільне випробування. Незнайомі люди вивертають на неї таці з недоїдками, перехожі на вулиці кидають у спину звинувачення і прокльони, на неї показують пальцем… Усе це через те, що багато років тому її батько був заарештований і звинувачений у низці жорстоких убивств. Тоді навіть ходили чутки, що його десятирічна дочка Мішель також була причетна до справи. Убивця відбуває своє довічне покарання, та час від часу подає позови з проханням на дострокове звільнення через погіршення стану здоров’я. Йому щоразу відмовляють…

Мішель повністю порвала стосунки з батьком. Для неї він не тільки серійний убивця, а й людина, яка позбавила їхню родину подальшого нормального життя. Вона тверда у своїй позиції, і навіть невиліковна батькова хвороба не пом’якшує її серця. І вирішує прийти на зустріч з ним вона тільки заради того, аби висловити своє презирство і ненависть, та зустріч так і не відбудеться…

Загалом, погляди З. Фройда на витоки і природу агресії надто песимістичні. Агресивна поведінка, за його переконанням, не тільки вроджена і бере початок з притаманного людині інстинкту смерті, а й є також неминучою. У тому випадку, коли енергія Танатосу не буде спрямована зовні, то, зрештою, вона призведе до руйнації самого індивіда. Єдина надія для людини в тому, що зовнішній вияв агресії може викликати розрядку руйнівної енергії і, таким чином, зменшити вірогідність прояву більш руйнівних наслідків для неї самої.

Однак агресивність, як невід’ємна риса людини, вимагає приборкання, придушення усіма наявними зусиллями, будь-якими шляхами соціалізації. А цей процес неодмінно хворобливий і травматичний для самої людини.

К. Лоренц вважав, що енергія агресії, джерелом якої є інстинкт боротьби, генерується в організмі спонтанно, безперервно, в постійному темпі, і накопичується з часом. У такому випадку розгортання агресивних дій – це результат накопичення достатньої кількості енергії агресії та наявності стимулів для її вивільнення в безпосередньому оточенні.

Більшість психологів не поділяють фатальних поглядів на людську поведінку. Хоч і не заперечується, що людська агресивність має свої еволюційні і фізіологічні корені, та засуджується обмеженість у розумінні природи людини як незмінної константи. Також викликає сумнів: агресія є інстинктом чи вона лише постачає енергію, що дозволяє людині долати життєві перепони на шляху до задоволення своїх потягів.

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)

  1. Фрейд З. По ту сторону принципа наслаждения. Я и Оно. Неудовлетворенность культурой. – СПб.: Алетейя, 1998. – С. 235.


Корисні статті для Вас:
 
Міхаель Ханеке: апологія незручності2013-05-04
 
Випробування почуттів на схилі життя:hominem te memento2013-06-17
 
Кохання та анархія2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2017:#2

                        © copyright 2017