Анастасія Пащенко Перейти до переліку статей номеру 2017:#2
Побутове кіно як відповідь на соціальне замовлення


Соціально-побутове кіно – на екрани

Наприкінці 1920-х років у радянському, зокрема українському, кіно виникає таке явище, як «тематичний план на рік»: він, як пояснювали, мав оптимізувати роботу кінематографістів (годі казати, що незабаром він стане і знаряддям контролю над нею!).

Плани активно обговорювали, запрошували до участі не лише фахівців, а й «широкі маси». Жваво реагував на процес журнал «Кіно», що висвітлював кінематографічне життя України й світу. Його автори покладали чимало сподівань на такий спосіб організації малокерованої мистецької стихії. Зокрема, сподівалися на те, що він вирве її з полону популярних, але вже дещо набридлих тем (на кшталт громадянської війни) і введе в русло «сучасності»: як виявилося, при зростаючих вимогах глядача, фільмів на побутову тематику досі бракувало[1]. Побут формується і змінюється поступово, повідомляв часопис, проте зі зміною соціально-економічних і культурних умов поступово трансформується й він. І митці мали б показати і нові елементи побуту та боротьбу за них, і «пережитки», що поступово, також у боротьбі, відмирають. Загалом, слід висвітлювати як позитивні, так і негативні явища. І, до речі, важливі кінострічки на місцевому, українському матеріалі, з відмовою від гонитви «за екзотикою»[2].

Зрештою, в «Орієнтовному тематичному плані ВУФКУ» на 1929 рік з 31–32 тем, що на них мали бути написані сценарії, 21 припадала на соціально-побутові. Ось приклади: «Культурна революція й новий побут», «Робітниця-активістка», «Кохання й робітнича молодь», «Комсомольці», «Нацменшости на Україні»[3]… В роз’ясненні до останньої назвали низку вже відзнятих «єврейських» фільмів і запропонували кінематографістам звернутися до іншої нацменшини – поляків[4]. Згодом «єврейська» тематика повернулася, причому охоплювала вона й міський, і сільський світи: «Проти ганебної спадщини» (викриття антисемітизму, запропонований матеріал – заводські робітники) і «Євреї на землі»[5].

Редактором журналу «Кіно», а заразом редактором і сценаристом на Одеській кінофабриці, працював поет Микола Бажан. Не дивно, що палкі дискусії навколо тем вплинули на його вибір нового сценарію: фільм «Квартали передмістя» мав розповісти про проблеми молодого українсько-єврейського подружжя, врятованого від розпаду комсомольською громадськістю. Кінокартина, що не увійшла до вітчизняного «золотого кінофонду», все ж з інтересом сприймається й сьогодні. Насамперед як документ доби, що зафіксував цілу низку актуальних тогочасних тем і проблем.

«Єврейські фільми»

За стрічку взявся режисер Григорій Гричер-Чериковер, постать напрочуд колоритна. Випускник Київського художнього училища (1918), колишній матрос, що двічі здійснив навколосвітню подорож, устиг пожити на Суматрі й Камчатці... 1923 року прибув до СРСР і здійснив ще одну авантюру – став кінематографістом, увійшовши в історію вітчизняного кіно як майстер «єврейського фільму».

Єврейська тема в українському кіно 1920-х була досить популярною. Що цілком закономірно, якщо враховувати кількість і непросту історію єврейського населення на цих землях. Один з образів українського міста – єврейське містечко: так, у фільмі «Єврейське щастя» Олександра Грановського, створеного за оповіданнями Шолом-Алейхема на замовлення «Совкіно» із залученням американських коштів, місце дії – Україна (дореволюційна)[6]. Тема зацікавила: з приводу кінокартини журнал «Кіно» писав: «Чому б нашим кіноорганізаціям не замовити сценарія, який змалював би сучасний єврейський побут»[7].

Отже, кіно, з його виховною функцією, мало знайомити з побутом нацменшин, боротися з нетолерантним ставленням до них. Долучилося воно й до боротьби з антисемітизмом. До речі, це заразом давало змогу вкотре вже викрити недоліки «старого», «докомуністичного» світу: недаремно ця тема в тематичному плані дістане назву «Проти ганебної спадщини», хоча й стосувалася проблеми сучасного антисемітизму (характерно, що провідну роль у його подоланні відводили комсомольцям – утіленню «нової людини в новому світі»)[8]. Показуючи, «де заховані коріння антисемітизму»[9], про драматичне становище євреїв у царській Росії розповідали «Мандрівні зорі» і «Крізь сльози» (1927) Григорія Гричера-Чериковера, «Наївний єврей» (1928) Володимира Вільнера… Інший популярний ідеологічний конструкт – антисемітизм петлюрівських військ – мали ілюструвати «П’ять наречених» О. Соловйова (1929). Ідейне «переродження» єврея, його перехід після війни й революції на «класові позиції» показував «Мрійник» (він же «Людина з містечка») Григорія Рошаля.

Гірше було з зображенням антисемітизму на сучасному матеріалі. Це, втім, стосувалося не лише кіно: в той час одні переконували в тому, що в СРСР майже, а то й зовсім покінчено з «єврейським питанням»[10], тоді як інші били на сполох[11]. У кінорецензіях переважав оптимізм. У статті про стрічку Григорія Гричера «Крізь сльози» (за мотивами оповідань Шолом-Алейхема «Зачарований швець», «Мотеле – син кантора Пейса», «Ножик») журнал «Кіно» бадьоро проголосив: «Йому (Ш.-А.) не пощастило дочекатися безнадійно бажаного ним тоді для героїв його творів національного та соціального розкріпачення… Він побачив-би в наші дні, як оплакана ним крізь сумний сміх доля містечкової єврейської бідноти вирішається тепер правильною національною політикою радвлади»[12]. А через два роки Гричер знімає «Квартали передмістя», свою останню «єврейську» кінострічку. У цьому унікальному для радянського кіно фільмі-викритті побутового антисемітизму[13] показано, що це «розкріпачення» досить умовне. За сюжетом, у містечку єврейське і слов’янське населення живе в окремих кварталах, змішані шлюби сприймаються вороже обома сторонами. Молодий український робітник Вася, однак, одружується з єврейкою Дорою, проте під впливом матері і сусіда Бобрика (втілення темної дрібно-міщанської стихії) починає «морально розкладатися» і третирувати дружину. До цього додається і відверто недоброзичливе ставлення до нової сусідки мешканців «українського» передмістя. Зрештою, комсомольський осередок, що тут втілює «правильну національну політику радвлади», присоромлює Васю і мирить молодят. Втім, «хепі-енд» залишив за кадром те, що «фактор Бобрика» нікуди не зник; отже, фільм радше показував проблему, аніж «закривав» її.

Випадково чи ні, того року, коли знімалися «Квартали», у часописі «Культробітник» вийшла ціла серія статей про випадки побутового антисемітизму. Що показово – активно проявляли його навіть комсомольці (які, нагадуємо, мали стати авангардом у боротьбі проти «проклятої спадщини»[14]). Сам автор сценарію, згадуючи про «Квартали» через багато років, визнавав: «тоді» це питання було ще актуальним (натякаючи, що «зараз», у 1981-му, воно вже в минулому)[15]. Не надто, порівняно із «царськими» часами, змінилося і саме «єврейське містечко». Досить прочитати Бажанову характеристику локації для зйомок – Умані: «глухе містечко мого отроцтва, убоге українсько-єврейське містечко, де ще існували старі, похмурі традиції відчуженості, упередженості і забобонів […] Ці місця були вельми понурі.

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)

  1. Е. Ч. На критику мас // Кіно. – 1928. – № 9. – С. 1.
  2. Загальні зауваження щодо розподілу соціяльно-побутових тем // Кіно. – 1928. – № 9. – С.18.
  3. Що робитиме українське кіно 1929‒1930 року // Кіно. – 1929. – № 13. – С. 15.
  4. Що робитиме українське кіно 1928‒1929 року. Орієнтовний тематичний план ВУФКУ // Кіно. – 1928. – № 9. – С.17, 21, 23.
  5. Що робитиме українське кіно 1929‒1930 року //
  6. Госейко Л. Історія українського кінематографа. 1896–1995. – К.: KINO-КОЛО, 2005. – С. 31.
  7. Г. В. Гричер // Кіно. – 1927. – № 6. – С. 2.
  8. Що робитиме українське кіно 1929–1930 року // Кіно. – 1929. – № 13. – С. 15.
  9. Макотинський М. Трилогія // Кіно. – 1928. – № 3. – С. 9.
  10. Напр.: Макотинський М. Трилогія // Кіно. – 1928. – № 3. – С. 9.
  11. Напр.: Феофан Шипулинский. Евреи на экране // Советский экран. – 1926. – № 49.
  12. Макотинський М. Трилогія // Кіно. – 1928. – № 3. – С. 9.
  13. Морозов Ю., Деревянко Т. Еврейские кинематографисты в Украине. 1917–1945. – К.: Дух і літера, 2004. – С. 147–149.
  14. Див. №№ 8, 10, 11 за 1929 рік.
  15. Бажан М. Ната Вачнадзе // Микола Бажан. Маловідомі мистецькі сторінки / Упоряд. М. Лабінський. – К.: Криниця, 2014. – С. 219.


Корисні статті для Вас:
 
Цінність факту: перші десятиліття кіно в Україні2006-02-11
 
Блокбастер 1920-х2013-09-25
 
Наші співвітчизники в німецькому кіно і театрі 1920-х років2016-12-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2017:#2

                        © copyright 2017