Устина Вовк Перейти до переліку статей номеру 2017:#3
Украдене щастя... Яке воно?


«Украдене щастя» на кону театру ім. М. Заньковецької з’являється не вперше, глядачі старшого покоління пам’ятають «Украдене щастя» у постановці Сергія Данченка (1976), де ролі виконували: Михайло – Федір Стригун, Анна – Таїсія Литвиненко, Микола – Богдан Ступка, Богдан Козак та Володимир Глухий. Вистава епохальна, належить до «золотого» архіву найкращих незабутніх творчих перемог і режисерського почерку, і непересічної акторської інтерпретації. До того ж існує чимало сучасних постановок «Украденого щастя» – й у львівському «Театрі в кошику», і в київському театрі «Золоті ворота», і , ще давніше, в театрі ім. І. Франка (включно з кіноверсією «Укртелефільму»).

Вибирати є з чого, тому прем’єра «Украденого щастя» заньківчан мала б засвідчити нову хвилю режисерського та акторського покоління, яке б внесло щось нове, своє, у, здавалось би, такий благодатний для театру матеріал. І що ж… Режисер-постановник Федір Стригун та режисер Таїсія Литвиненко пішли шляхом старої «заакадемізованої» театральної школи, де всі сцени проходять розтягнуто, ніби затягуючи динаміку дії п’єси на довгі години споглядання. До того ж, у автентичний текст Івана Франка додано сцени, яких в «Украденому щасті» немає. Їх створено під конкретних акторів і до конкретних ситуацій, до таких належать: початок вистави, де брати Анни б’ють Михайла перед його відходом до війська; далі сцена, коли «пліткарки» біля церкви під час вінчання Миколи з Анною сповіщають про загибель Михайла; далі, десь у середині дійства, ті ж пліткарки виспівують сороміцькі куплети про «аморальність» Анни (цього нема у Франка, куплети відволікають увагу на особи самих пліткарок). Домислені також репліки Війта (н. а. України Григорій Шумейко, н. а. України Степан Глова) та Шльоми-шинкаря (н. а. України Євген Федорченко, н. а. України Януш Юхницький).

Тепер щодо трикутника Михайло–Анна–Микола. Михайло у виконанні Олеся Федорченка більш «м’який», він більше підходить образу безпорадної Анни; Михайло з. а. України Олександра Норчука надто надривний, силовий; Анна з. а. України Альбіни Сотникової незворушна, наче «заморожена». У її персонажі нема жодної внутрішньої боротьби, жодного вагання чи каяття, наче морального «заборола», адже на той час любов заміжньої жінки до нешлюбного чоловіка була неабияким, дуже сміливим викликом суспільству. Вона надто швидко і прямолінійно цурається Миколи, стає нецікавою її присутність, коли на сцені залишаються троє головних героїв п’єси. Микола Задорожний (з. а. України Ярослав Кіргач) – яскравий персонаж, а проте і йому бракує глибини та проникливості, що має іти через непоказний біль серця, коли промовляє моторошні для самого себе слова-відкриття «Анно, невже ти мене ані крихітки не любиш?.. і ніколи не любила?!».

Останню сцену вибудувано динамічно для Миколи, сокира в його руках непомильно цілить у Михайлові груди (ілюзія удару повна), проте тут недопрацьовує Михайло (Олесь Федорченко): нема інтонаційного вирішення «правоти» його персонажа. Микола – абсолютний переможець цієї сцени, а має бути не так усе прямолінійно. Та й Анна якось мляво побивається за Михайлом, не відчувається в ній пережитого болю утрати (німого чи голосного!). Вся вона – наче картинка в німому кіно.

Порівнюючи виставу театру ім. М. Заньковецької з однойменними виставами інших театрів, схиляюся до думки, що, в цілому, заньківчанському «Украденому щастю» бракує не лише динаміки дії, а й подекуди глибини прочитання того чи іншого образу – це вада не стільки індивідуальна, акторська, як більше концептуальна, режисерська. Хоч, безперечно, в п’єсі Івана Франка типажність і акторська самобутність дуже багато важать. Це – своєрідний екзамен на зрілість і професійну, і водночас життєву. Бо хто ж буде сперечатись, що такі ролі для артистів театру трапляються раз на віку. Доказ тому – легенди про роботу над ролями в «Украденому щасті» акторів старшого покоління (театральний Львів бачив цю виставу ще в далеких 20–30–40-х роках і пізніше в 70-х). Вирізки старих газет та театрознавчих журналів, старі афіші та програми – правдиве тому підтвердження.


Корисні статті для Вас:
 
Штрихи до портрета Сергія Данченка2007-08-11
 
Таїсія Литвиненко: «Я втекла в театральний і стала «народною»2004-01-12
 
"Віяло леді Віндермір"2013-06-17
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2017:#3

                        © copyright 2017