Лариса Наумова Перейти до переліку статей номеру 2017:#3
«Westworld»: від 1973 до 2016 року


Серіал «Світ Дикого Заходу» створено на основі фільму Майкла Крайтона «Західний світ» (1973), тема якого, схоже, не здавалася повністю вичерпаною, і до якої неодноразово поверталися. Так, 1976 року з’явилося продовження фільму – «Світ майбутнього», а 1980-го канал CBS показав серіал «Beyond Westworld», знятий MGM Television, що був продовженням уже «Світу майбутнього» за участі нових персонажів. Компанія Warner Bros. Entertainment розглядала плани створення римейку «Західного світу» ще з кінця 1990-х, однак проект так і не було реалізовано. Зрештою, в 2013 році компанія кабельного телебачення HBO замовила пілотну серію телесеріалу за мотивами того ж фільму 1973 року. Продюсери – Джефрі Джейкоб Абрамс, Джонатан Нолан і Джеррі Вайнтрауб. Джонатан Нолан став режисером, а також сценаристом у співавторстві зі своєю дружиною Лізою Джой. Прем’єра планувалась на 2015 рік, та серіал вийшов на початку жовтня 2016 року.

Чим же зачепив «Західний світ» 1973 року своїх послідовників? Дія розгортається в недалекому майбутньому, в 1983 році. Парк відпочинку «Делос» пропонує відві- дувачам зануритися в один із трьох історичних періодів за уподобанням: Давній Рим, лицарське Середньовіччя чи Дикий Захід. Фільм починається із захоплених радісних відгуків гостей, які натхненно оповідають свої враження від перебування в омріяній епосі.

Події в парку повністю контролює обслуга, яка гарантує відвідувачам повну безпеку перебування і відпочинку. Цей персонал, залишаючись непомітним, уночі прибирає залишки денних баталій. Статистів в усіх історичних епохах зображують андроїди, які за зовнішнім виглядом та поведінкою не відрізняються від людей. Відвідувачі мають лише перевдягнутися відповідно до обраного ними часу. Це фактично чи не єдина умова для них. Надалі в парку вони можуть робити що заманеться, а система безпеки гарантує їх повну недоторканність.

Гості можуть вільно поводитися зі статистами. Будь-яка їхня дія: насильство, скалічення або навіть вбивство статистів залишаються безкарними. Нічні працівники прибирають тіла роботів, у центрі керування лагодять їх і знову запускають до роботи. Ті запрограмовані на виконання певного сценарію – небезпечного, інтригуючого, зручного чи прямо підлаштованого під відвідувачів і характерного для свого персонажа… Однак дедалі більше андроїдів виходять з ладу, і вони поступово починають припускатися помилок у своїх програмах. Зрештою, збої призводять до того, що вони у якийсь момент перестають підкорюватися технічному персоналу «Делоса»…

«Західний світ» – один із перших, де було використано кадри, оброблені комп’ютером. Це фрагменти зображення одного з персонажів – Стрілка – через теплобачення на низькому розгортанні. Знімальна група навіть знайшла назву для такого ефекту: «gunslinger POV» (від першої особи Стрілка). Спершу режисер хотів здійснити це в дослідній лабораторії НАСА, та з’ясувалося, що це зайняло б аж 9 місяців і потребувало б значних грошей. Знімальний період тривав лише 30 днів, і кошти заощаджувалися. Різні місця дії знімали часом навіть в одних і тих декораціях, дещо перелаштованих... Тому до роботи над ефектом був задіяний Джон Вітні-старший, аніматор та піонер комп’ютерної анімації, та Джон Вітні-молодший. Останній і створив ефект (так званий «the “android vision” effect») на базі компанії Information International, Inc., для якої це стало одним з перших замовлень на комп’ютерну візуалізацію. Надалі ця компанія працювала над такими фантастичними кінопроектами, як «Зоряні війни», «Трон» та інші.

«Західний світ» став найкасовішим для Metro-Goldwyn-Mayer на рік свого виробництва. Вважається, що він мав вплив на подальші значні фантастичні стрічки від «Термінатора» до «Парку Юрського періоду».

Особливо виразним образом фільму «Західний світ» стала постать андроїда-Стрілка у блискучому виконанні Юла Бріннера. Цей персонаж як втілення караючої невідворотної сили невідступно, через будь-які перешкоди переслідує головних героїв, виконуючи свою запрограмовану грізну й страшну місію, нагадуючи персонажів пізніших фантастичних фільмів. Подібний сценарій переслідування, щоправда, дещо ускладнений сюжетними колізіями, приміром, характерний для фільмів «Термінатора».

Серіал «Світ Дикого Заходу» не можна назвати звичайним римейком. З фільму 1973 року взято лише основну ідею. Якщо фільм знято у жанрі трилера, то серіал – це радше фантастична драма. Він дістав переважно позитивні відгуки критики та глядачів, хоча його і звинуватили у надмірі сцен насильства та показі оголеної натури, у певній зарозумілості, інтелектуальній прохолодності й відстороненості. Критики також звернули увагу на блискучий добір акторів та на саундтрек Раміна Джаваді... Його порівнювали з «Грою престолів» за масштабністю підходу і пророкували не меншу популярність… Такі видання, як Forbes, Business Insider, Vanity Fair, Toronto Sun та інші, внесли його у свої переліки кращих серіалів 2016 року.

«Світ Дикого Заходу» зосереджується лише на одному місці паркового відпочинку – Дикому Заході. Ймовірно, інші історичні епохи існують у парку, та про них поки що не йдеться. Щоправда, як зазначають уважні критики чи глядачі, під час розгортання сюжету в таємничих нетрях лабораторій у кадр все ж потрапляють андроїди, вбрані в костюми іншої епохи – японських самураїв. Певно, все ж автори надалі і залучать як місця дії також інші паркові світи.

Дія проходить ніби у двох вимірах: в ігровому та серед робочого персоналу. В серіалі докладно розглянуто зворотний бік відпочинку-гри. Стосунки персоналу і події залаштункові, схоже, цікавлять авторів більше, аніж події в атракціоні. Хоча і життя парку висвітлено достатньо повно і яскраво. Глядачі стають свідками одноманітного, запрограмованого існування парку. Роботи точно відтворюють свої програми, повторюючи певні дії з кожним новим днем… Та поступово з’ясовується, що життя парку не настільки й одноманітне…

Клієнти – водночас і замовники, і споживачі, і учасники, і ті, над ким триває експеримент. Обслуга – не просто технічні виконавці. Вони на своїх місцях – налагоджене виробниче та інтелектуальне підприємство, яке безкінечно продукує нові ідеї, сюжети, події, явища, персонажів, а також їх фізіологічну та психологічну сутність… Вони постійно вдосконалюють атракціони: від сюжету до фізичної і навіть фізіологічної реалізації.

На поточному етапі тіло роботів, частково органічне, функціонує у деяких своїх проявах як живий організм: нарощені м’язи, судини та їх системи повністю відтворено за зразком людини. Лише його внутрішня сутність так і залишається механізованою. Та і це виявляється сумнівним… Самі творці уже не впевнені (або самонадіяно впевнені) у можливостях своїх творінь… А ті все більше доводять свою життєздатність за усіма показниками, серед них, хоч як це дивно, і за показником людяності.

У серіалі часом ніби відбувається підміна понять. Роботи починають виявляти риси людяності, тоді як люди їх все більше втрачають. Навіть технічна організація раптом виявляється чутливішою й емоційнішою у своєму раціо, ніж почуттєва і органічна людська сутність.

Схоже, з усіх тем штучного інтелекту автори обирають, можливо, не настільки нову, та все ж нетривіальну: де межі людяності в людській особистості і наскільки може бути людяним робот. У розвитку дії постають етичні проблеми, й автори звертаються до важливих сьогодні аксіологічних аспектів людського буття. Виразно звучать теми злочину і кари, вседозволеності і безкарності вчинків людини, відповідальності і спокути…

Якщо у фільмі 1973 року роботи виглядають примітивними запрограмованими персонажами, які виконують певний алгоритм дій, то в серіалі тему андроїдів подано набагато складніше. Автори пропонують погляд на події з точки зору андроїдів. Здатність до аналізу та високий рівень електронної організації дозволяють їм вступати не тільки в діалог зі своїми творцями, а й у повноцінний двобій. Така точка зору поступово нівелює оцінювання персонажа-робота як ворожого чи то протиставленого людині, що, своєю чергою, призводить до співпереживання і ототожнення з персонажем-андроїдом. Робот отримує максимальне «олюднення»…

Тож одна з провідних тем серіалу – взаємини між творцем та його творінням. З погляду на самого творця ці взаємини якісно балансують в широкому діапазоні сутностей від Деміурга через Пігмаліона до Леонардо. Наділений своїм творцем неабиякими можливостями, діапазон творіння – від міфологічних монстрів Франкенштейна та Ґолема, від звичайної механічної машини до людини як вищого прояву органічної сутності й далі – до поєднання інтелектуальної, електронної складової з найвищими проявами людської почуттєвості і навіть духовності… Відтак високоорганізована свідомість створеного уже відмовляє у визнанні першості свого творця, цілком виправдано оцінюючи його інтелектуальну другорядність, а часом і неспроможність.

На новому витку історії, уже у ХХІ столітті, автори ніби переосмислюють прадавню утопічну (зокрема й конструктивістську) ідею про досконалість створеного людиною. Отже, тема не нова. Приміром, у 1920-х роках, коли конструктивізм набув моди, ця ідея була популярною. Тоді йшлося про механічне як досконале технічне. Сьогодні ситуація ускладнилася: механізм розглядається не тільки як досконала технічна характеристика, а й як потужна електронно устаткована комп’ютерна система, яка має не тільки механічні переваги перед органічною сутністю, а й переважає своїм інтелектом.

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)


Корисні статті для Вас:
 
Симулякрові світи серед технологій майбутнього в серіалі «Чорне дзерк2017-05-11
 
Римейк як світоглядна практика2011-06-07
 
Чого бажає чоловічий фантазм?2009-07-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2017:#3

                        © copyright 2017