Оксана Кришталева Перейти до переліку статей номеру 2017:#4
Як працює Тарас Химич


Тарас Химич – український відеомитець, кінорежисер та кліпмейкер. Народився 1976 року у Львові в родині лікарів. Навчався в художній школі. У 1992–1995 рр. – у Львівській академії мистецтв, після цього – в Коледжі візуальних мистецтв (College of Visual Arts) у місті Сент-Пол (штат Міннесота, США), де здобув диплом бакалавра (bachelor of fine arts in Graphic design (motion graphics)). У 2000–2001 рр. працював у США незалежним дизайнером для «Mark Norberg studio», «Phototech», «Home Birth Center». 2001 року повернувся до України, де розпочав роботу над створенням музичних кліпів, а згодом – кінофільмів. Серед його найвідоміших музичних кліпів: «Зламані крила» («Скрябін»), «Хулігани» та «Наше літо» («Тартак»), «Та ти шо» і «Арешт» (ТНМК), «Не кажучи нікому» («Тартак» та Підлужний), «Кохання» («Гайдамаки») та інші. 2002 року з ініціативи Тараса Химича та за підтримки його друзів і колег було засновано студію «Invert pictures». 2005 року відбулась презентація дебютної документальної 45-хвилинної відеострічки «У рамках долі» – історія 1-ї української дивізії УНА 1943–1945, в якій ідеться про дивізію «Галичина». 2010-го вийшов фільм «Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939–1941»; 2012-го – «Срібна Земля. Хроніка Карпатської України 1919–1939»; 2014-го – «Хроніка Української Повстанської Армії 1942–1954»; 2015-го – «Легіон. Хроніка Української Галицької Армії 1918–1919»; 2016-го – «Жива». Тарас Химич зняв майже 100 кліпів, 5 корпоративних фільмів, майже 10 реклам і арт-проектів та кілька повнометражних фільмів. Отже, можна жити в Україні й багато та якісно знімати.

– Тарасе, от і визріло перше запитання, кажуть, в Україні нема кому і нема за що знімати кіно, але, судячи зі списку твоїх кіноробіт, це таки можливо. Тобі таланить чи ти знаєш, як можна якісно і плідно працювати?

– Головне не за що, а що знімати. Якщо це ваш стиль життя, то ви робите це навіть тоді, коли для цього немає умов. І це завжди важка праця і довгий шлях.

– Мабуть, різнопланова робота (кліпи, реклама і фільми) лише збагачує досвід. Що знімати цікавіше і чому?

– Цікаво знімати все, бо кожен проект має своє завдання, що потребує візуального вирішення. Єдина різниця: кліпи та реклама – це короткотривалі проекти, а кіно – це занурення у часовий простір, у життя персонажів. Варто лише один раз це спробувати, і потім важко таке забути.

– Як ти обираєш, що знімати? З ким тобі легко працюється?

– Я завжди хотів відкрити у своїх роботах Україну. Жив собі, жив, а потім поїхав до Америки і побачив, як вони не соромляться творити історії на теми свого суспільства. Іноземці хочуть побачити в моїх роботах щось про моє суспільство, мою культуру. Не фольк-кліше звичайно. Тому закономірно, що якийсь час я знімав документально-ігрове кіно. У моїх кліпах також проглядаються складні соціальні теми.

– Історична тематика твоя улюблена?

– Історична тематика – це середовище, в якому оживають мої персонажі. Завжди любив костюмовані фільми. В них інколи важко впізнати улюбленого актора, але це відкриває його гру по-новому. Актор в історичному середовищі легше адаптується до свого образу.

– А найсвіжіша робота, ігровий фільм «Жива», чим цікавий насамперед тобі як режисерові?

– «Жива» – це унікальний проект. Анна Попович, розказуючи історію свого життя, ділилася побажаннями щодо візуалізації, а також брала участь у кастингу. Для мене це неймовірний досвід, можливість одночасно опрацьовувати життя головної героїні Анни Попович і мати можливість розпитувати в Анни Попович як очевидця подій. Це подібно до того, як знімався останній фільм Мела Гібсона «З міркувань совісті», коли він мав можливість спілкуватись зі своїм героєм фільму.

– Є такі проекти, від яких ти відмовляєшся?

– Звичайно. Це було на початках. З часом до нас почали звертатись із проектами, які нам близькі по духу. Мабуть, має бути певна кількість робіт, які можуть сформувати уявлення про режисера, і звертаються ті, хто потребує саме такого вирішення. Єдина причина відмови – брак часу.

– Ти навчався у США і набув там досвіду. Не було спокуси залишитись і чкурнути в Голлівуд? Чому ти повернувся в Україну?

– Саме навчаючись в Америці, я зрозумів, що працюватиму в Україні. Для режисера не існує кордонів. Залишається тільки одне – те, що тебе надихає і як це донести людям, а мова кіно – інтернаціональна. Україна є ідеальним суспільством, де все швидко розвивається, а зміни – це джерело натхнення. Крім того, Україна має багату історію.

– Чи можна заробляти собі на хліб лише режисерсько-продюсерською роботою? Чи тобі доводиться працювати десь іще?

– Для мене – так, можна. Це заповнює весь життєвий простір.

– Є час на відпочинок, родину і друзів?

– Перших 10 років працював без відпусток, майже нікуди поза роботою не їздив. Але згодом почав знаходити час для відпочинку, родини.

– Яким бачиш себе, приміром, через 10 років?

– Я далі ніж на рік уперед не планую і навіть не думаю.

– Дякую за розмову. Нехай тобі щастить, Тарасе, на цікавих людей і успішні проекти!


Корисні статті для Вас:
 
Іван Канівець: цілісне прочитання Української революції2017-05-11
 
"Українська революція": реконструкція історії2012-02-07
 
Ірина Правило: "ЩОБ ФІЛЬМ БУВ ЦІКАВИЙ ГЛЯДАЧЕВІ"2011-06-13
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2017:#4

                        © copyright 2017