Устина Вовк Перейти до переліку статей номеру 2017:#5
Де панує творче відчуття світу


У програмці до вистави глядач прочитає скупі, але дуже важливі для розуміння концепції вистави дані: «Девід Гарровер – сучасний шотландський драматург. Дебютував п’єсою "Ножі в курях", прапрем’єра якої відбулася у Traverse Theatre в Единбурзі 1995 року й здобула великий успіх у публіки і критики. П’єсу ставили в багатьох країнах Європи, зокрема в Німеччині (1998 р., режисер Томас Остермаєр), де її визнали найкращим іншомовним твором сезону. Гарровер відомий також як автор радіоп’єс і сценічних адаптацій класичних драматичних текстів.

Перший український переклад п’єси "Ножі в курях" було здійснено на замовлення Британської Ради в Україні, яка 2015 року розпочала реалізацію масштабної Театральної програми. У програму увійшов конкурс "Сучасна британська драма на українській сцені", що дав молодим режисерам нагоду позмагатися за можливість здійснити постановку за п’єсою одного із трьох британських драматургів: Керіл Черчілл, Данкана Макмілана і Девіда Гарровера».

Прем’єра на сцені Львівського театру ім. Леся Курбаса відбулася 8 березня 2016 року. Колись у цей день жінки в усьому світі відзначали своє свято, отож, напевне, в тому є якийсь сенс: вистава «Ножі в курях, або Спадок мірошника» – про духовний світ Молодої Жінки-селянки (Наталія Рибка-Пархоменко), яку міщанський снобізм стереотипно вважає обмеженою, недолугою, погрузлою в тяжкім непривабливім сільськім побуті, де життя обертається однотипно і нецікаво – поле, коні, чоловік Вільям та хата. А проте, якщо доторкнутися до глибинних потаємних душевних струн Молодої Жінки, то й виявиться, що в думках у неї «не гноївка». Жінка здатна думками змалювати поле, дерево і пташку такими соковитими барвами і обрисами, що світ набуває особливого змісту – творчого, небуденного: довкола неї починає все розвиватися, цвісти – і вона теж перероджується до відчуття потреби Творчості. Але це стається не відразу, а за певних життєвих обставин, побудованих на спілкуванні спочатку з грубим і нечутливим до її внутрішнього світу чоловіком Орачем Коником Вільямом (Олег Цьона), а потім зі «страшним, безбожним, цинічним відьмаком» Мірошником (Андрій Козак), якого вважають в селі чужинцем і скнарою, бо бере він за кожен міх муки свою «мірку». Але ж несподівано виявляється, що в нього є улюблене заняття, зовсім далеке від мірошництва, – записувати на папері все, що з ним відбувається. Ручка як обов’язковий реквізит знадобилася мірошнику не тільки для того, щоб рахувати свої «мірки» та міхи з мукою. Отож, коли перелякана пересудами Молода Жінка потрапляє на млин і знайомиться з Мірошником, він несподівано пропонує їй записати ручкою на папері те, що турбує Її уяву, те, чим живе Її Душа, врешті те, що окреслює Її духовний світ – і на папері починають оживати і розквітати квіти …

Глядацька зала стає теж до того причетною завдяки чудовому відеоряду, що вимальовує уявний Сад Молодої Жінки на ряднинах мішковиння, в яке вбраний простір довкола – балкони театру особливо, власне туди й скеровані погляди глядачів, саме вгору, понад земними турботами, туди, де панує творче відчуття світу…

І стають неважливими деталі cюжетних ліній, пов’язані з інтимними брутальностями чоловіка Орача Коника Вільяма та його трагічною смертю, а також з розставанням Мірошника з Молодою Жінкою наприкінці п’єси. Мірошник теж перероджується, зникає кудись його цинічна машкара, а за нею проглядається чуттєвість Молодого Творчого Чоловіка.

А Молода Жінка бере на свої плечі всі турботи сільського побуту, вона навіть приймає пологи у Вагітної Лошиці і радіє, коли Мале Лоша приходить у світ, бо разом із ним приходить надія на нове життя.

Щодо акторських робіт, то перевага у трикутнику Молода Жінка – Орач Коник Вільям – Мірошник безперечно належить Молодій Жінці (Наталі Рибці-Пархоменко), її роль провідна. Героїня Наталії озвучує ніби «прісні» прозові тексти з такою співучістю і пластично окресленою зоровістю, що тексти набувають тих самих дивовижних форм розквітлого Саду, що й відеоряд на полотні мішковиння. Така знахідка режисера Володимира Кучинського у співпраці з Ольгою Семьошкіною (вона ставила пластику) робить цікавим і колоритним те, що в драматичному розумінні таким на перший погляд не є…

Ролі чоловічі – звичні для амплуа акторів, що їх виконують. Ті, хто знає репертуар театру ім. Л. Курбаса, не здивовані, чому Орача Коника Вільяма грає Олег Цьона, а Мірошника – Андрій Козак. Орач Коник Вільям чимось нагадує Свидригайлова (з вистави «Забави для Фауста» за Ф. Достоєвським) тільки в меншому драматичному форматі, а Мірошник – один із галереї драматичних героїв, характерних для Андрія Козака. Всі виконавці – бездоганні у своїх акторських можливостях. Всі – улюбленці глядацької аудиторії. Щоразу при зустрічі з улюбленими акторами виникає відчуття довірливої «домашньої атмосфери», спричинене просторовою специфікою сцени театру і не тільки… Йдеться про інтонаційний комфорт, коли не треба надсаджувати голос, а можна говорити пошепки, півтонами – від того палітра голосу збагачується новими змістовими акцентами. Та й покидати театр щоразу хочеться з теплими словами вдячності за щоденну натхненну працю!


Корисні статті для Вас:
 
Шекспір, якого ви ще не бачили2004-02-11
 
Пітер Брук розкриває секрети2007-02-11
 
Бенедикт Камбербетч: до і після Шерлока2016-04-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2017:#5

                        © copyright 2017