Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2017:#6
Геннадій Станілевич: «Рятувати державну студію»


– Коли я наприкінці 2015 року прийшов на посаду генерального директора ДП «Національна кінематека України», підприємство перебувало в жахливому технічному та фінансовому становищі. Відкрито справу про банкрутство. Грошей на рахунку – ні копійки. Боргів – мільйони. На порозі зимового періоду 2015–2016 років на студії повністю зруйновано систему опалення; не було електрики: за борги перед ПАТ «Київенерго» кіностудію відключили від електроживлення; не було зв’язку, каналізаційна мережа та система водопостачання – в критичному стані. Майже кожних 2–3 дні ставалася якась аварія. Дерева росли на даху. Території 8,2 га не було видно: все заросло деревами. Покрівля над будівлями протікала так, що доводилося завозити діжки і розставляти їх по периметру приміщень та постійно виносити відрами воду. Приміщення знищував грибок. Справді апокаліптичний вигляд! Заборгованість перед працівниками підприємства із заробітної плати перевищувала 8 місяців. Працівники щодня приходили до мене і запитували, коли їм віддадуть їхні гроші. В той же час підприємство надавало послуги, загальний обсяг яких покривав лише 70% фонду заробітної плати. Про господарські витрати не було навіть мови. Складалося враження, що ДП «НКУ» має заборгованість перед усіма на білому світі, та в підприємства ніколи не було ні власника, ні адекватного персоналу.

Саме в такому цейтноті я приступив до виконання своїх обов’язків. Це я зробив свідомо. По-перше, як волонтер. По-друге, з професійного інтересу. Весь свій трудовий шлях створював та відновлював діяльність підприємств.

Разом з тим, побачив, що, крім адмінперсоналу, на ДП «НКУ» працюють компанії, пов’язані з кіно. Керівники і персонал – фанати своєї справи. Спираючись на них, я і почав свою роботу. Без них, без їхньої підтримки, досягнути чогось було би майже неможливо. Дякую їм за це. Сьогодні на студії працює кілька структур, завдяки яким замовник, потрапивши на студію, може отримати майже весь спектр послуг зі створення кіно-відео-аудіоконтенту. Пост-продакшн, спецефекти, спеціалізований автотранспорт, декорації. Ми спільними зусиллями намагаємось зробити потужний кіноцентр.

Творці – специфічні люди, вони живуть в якомусь іншому світі. Мені з цими людьми дуже цікаво та комфортно. Я все життя працював у сухій, діловій атмосфері. Створював підприємства або брав «убиті», відновлював їх і продавав стратегічним інвесторам. Нічого цікавого. Тут – інша справа. Кіно має специфіку, про яку я не знав. Два останніх роки дуже збагатили мене.

– Специфіка полягає, мабуть, у тому, як налагодити контакти у цій сфері…

– Розумієте, мені не цікаві ті «спеціалісти», які цю сферу довели до такого стану. Потихеньку знайомлюсь. Починаю розбиратися «ху із ху».

– Я маю на увазі контакти з тими, в кого є перспектива, скажімо, бізнес у кіно.

– Бізнес і кіно в Україні – поняття несумісні. На чистому кіно заробити прибутки неможливо.

– Але ж ви ось піднімаєте кіностудію, яка перебувала в тяжкій економічній кризі, щоб кіно стало бізнесом, приносило прибутки.

– Ні, про кіно на «Кінематеці» поки що говорити зарано. Ми намагаємося створити інфраструктурний кіноцентр для того, щоб творцям зручно було створювати в ньому телепередачі, рекламні ролики, кліпи, кіно для великого екрану, телесеріали тощо. Категорія «контент» містить у собі чимало напрямків. Цей ринок більш розвинутий, ніж просто кіно. В сучасному світі сегмент кіно зменшується. Кінотеатрів мало, порівняно з телевізорами, комп’ютерами та іншими ґаджетами. В кінотеатрах меншає глядачів. Зменшуються касові збори. Нам потрібно заробляти кошти, щоб віддавати борги. Аналіз ринку кінопродукції показує, що на ньому грошей не заробити.

– Кіно – це мистецтво, прив’язане до ринку. А, до речі, наш прокатний ринок у руках іноземців, вони вклали немалі суми в будівництво мультиплексів, де й показують іноземну продукцію. Так-от, ні власники тих мультиплексів, ні виробники тих іноземних фільмів зовсім не зацікавлені в тому, щоб в Україні було своє кіно. Навіщо їм конкуренція? Всі 26 років Незалежності українське кіно, сама його інфраструктура нищилися, й наш молодий глядач навіть не здогадується, що тут було своє кіно, яке мало міжнародне визнання. Так, українське кіно за радянських часів також не могло повноцінно розвиватись, бо перебувало під пресом цензури. Але якщо тоді була цензура ідеологічна, то сьогодні, за цілковитої свободи, держава двадцять років виявляла байдужість до кіно, тож його нищила цензура фінансова. Два останніх роки держава почала фінансувати кіно, однак людей, які могли б творити якісні фільми (насамперед сценаристів і режисерів) нелегко відшукати. Якщо проаналізувати склад режисерів, яких Держкіно останні два роки фінансує, то стане зрозуміло, що досвідчених українських режисерів воно просто не допускає. Я знаю, що після Майдану подавали якісні проекти на конкурс і Борис Савченко, і Олександр Муратов, однак їм коштів не дали, а з того, що фінансувалося, в «сухому залишку» залишилась тільки «Чужа молитва», бо «Гніздо горлиці», що дістав непогані відгуки, держава профінансувала ще до Майдану.

– Так, я з вами згоден. Питання розподілу державних коштів має багато зауважень. Я вважаю, що систему треба вдосконалювати.

– Та повернімося до вашої студії. Вона перебуває в санації через несплату боргів за комунальні послуги. Чи це питання вже знято з порядку денного?

– Ні. Борги трохи зменшились, але існують досі. Ми розрахувалися з боргами по заробітній платі та нарахування на неї. Сплатили прибутковий податок. Підприємство не вийшло з боргової ями. Існує два шляхи виходу із такого становища. Перший – це санація та відновлення платоспроможності, другий – ліквідація. Ми працюємо над першим. Нам допомагає заступник Міністра культури України Тамара Мазур. Вона декілька разів була на студії, надає юридичну допомогу. Реально відчувається її стурбованість. Дякую їй.

– А не може держава списати борги студії за комунальні послуги?

– Ні, адже борги – приватним підприємствам. Який вихід? Я вважаю, що можна докапіталізувати студію. Статутний фонд підприємства нині становить 796 тисяч грн. Цифра ця від часів заснування не змінювалась. Я запитав у Міністерстві: «Ми – державна структура?». – «Так». – «Маємо статус національного закладу культури?» – «Так». – «То збільшіть статутний фонд до 10–12 млн». Держава може це зробити через Міністерство культури, яке мало б винести цю пропозицію до Кабінету Міністрів. І Кабмін мав би проголосувати за збільшення статутного фонду і нашої студії, і студії ім. О. Довженка, «Укркінохроніки», «Укранімафільму». Це – невеликі кошти, але вони нам потрібні, щоб розрахуватися з боргами. Коштів, які ми заробляємо і за які ремонтуємо приміщення, для сплати боргів не вистачить. Украй потрібна підтримка держави.

Мені вдалося знайти небайдужих людей. Вони виступили в ролі інвесторів та підставили плече, щоб за рахунок наданої фінансової допомоги ми змогли бодай стабілізувати підприємство та розв’язати критичні господарські питання. За останній рік ми відремонтували покрівлі, санвузли, гримерні кімнати та знімальні павільйони. Відновили електропостачання. Якби не інвестори, складно сказати, щоб було зі Студією. В кабінетах, де мають вирішуватися питання держпідтримки, нас відправляють до комітетів Верховної Ради, щоб ми самостійно пробили питання виділення коштів з Бюджету. Я вважаю, що це не рівень керівників підприємств, а рівень міністерства або Держкіно.

– 15 вересня має бути Бюджет країни на 2018 рік.

– У проекті немає запланованих витрат на утримання державних кіностудій. Тільки на кіновиробництво.

– А як у студії з конкурсами? Вдалося щось вибороти?

– Тут яка ситуація? Підприємство перебуває в стадії санації. Має податкові борги. Згідно із законодавством, ми не маємо права брати участі в тендерах та фінансуватися із держбюджету. Раніше в Україні ухвалили закони, які змінили правила гри в кіноіндустрії. Автори тих законів, мабуть, забули, що існують державні студії, які потрібно фінансувати бодай на утримання майна. Щоб була забезпечена мінімальна «точка незбитковості». Або сформовано достатній для господарської діяльності статутний капітал.

– Але держава думає про те, щоб свої студії продати…

– Це найпростіше. Однак треба усвідомлювати, що після приватизації буде дуже важко зберегти кінематографічний профіль підприємств. Ми можемо втратити цілу галузь.

– І що робити в такому разі? Чи реально докапіталізувати, про що ви згадували?

– Дуже тяжко тепер отримати статтю в Бюджеті на ці потреби. Я вважаю, що насамперед країна має захищатись від зовнішньої агресії.

– Свого часу Ганна Чміль, яка очолювала департамент кіно, ходила по високих кабінетах, переконувала. Без цього не можна нічого зрушити.

– Нині не потрібно ходити і просити кошти. Гроші виділяє держава. 500 мільйонів на кінематографію – це немало. Але, на мій погляд, вони не зовсім правильно розподіляються. Не враховуються витрати на підготовку кадрів, підтримання інфраструктури тощо. Сьогодні комісія з 12 чоловік ділить гроші виключно на створення стрічок і не несе відповідальності за їх художню цінність та остаточний фінансовий результат у прокаті. Вибачте, але в мене складається враження, що таким чином йде розкрадання коштів платників податків. У пресі було опубліковано дані, що на створення фільмів «комісія» у 2016 році витратила 242 мільйони гривень. В прокаті ці стрічки заробили 42 мільйони. Збиток – 200 мільйонів. Цього року 500 млн. Який буде збиток?

– Інфрастуктура кіно вимагає економістів – це доводить історія і досвід інших країн. Якщо б така людина, як ви, очолила Держкіно, справи у кінематографі пішли б на краще?

– Я в Держкіно? Це дуже і дуже малоймовірно. Але якщо підійти до питання гіпотетично, то я би все змінив. Нещодавно я побував на пітчингу, де автори презентували свої проекти для держфінансування. Як простий глядач можу сказати, що в загальній більшості це була якась маячня.

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)


Корисні статті для Вас:
 
КомпроміКс, або Балансування на грані2004-01-12
 
Зміни до Закону України «Про кінематографію»: краще пізно, ніж ніколи2010-04-11
 
«Екран треба заповнювати українськими фільмами»2014-05-15
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2017:#6

                        © copyright 2017