Устина Вовк Перейти до переліку статей номеру 2017:#6
«Формули Екстази»… Антонич… Поетичний театр у Львові


Львів – місто Антонича, хто заперечить?! Не знаєш поезії Антонича, нічого не знаєш про українську модерну поезію. Поезія Антонича – складна, багатовимірна, поліфонічна; у ній, наче в симфонії, звучить багатоголосся слів, барв, ліній і форм. Кожен голос – веде свою партію, кожна лінія – малює свій космічний світ. Спробуй скерувати цей вибудуваний творчий світ у звичну логічну «пряму» – розпадеться на безліч крихітних тліючих жаринок. Отож, аби спалахнуло багаття уяви, треба, щоби звучало усе й відразу (і в середині театрального простору, і назовні… і в акторах, і в глядачах, водночас – треба творчого деміурга, диригента всього оркестру Духа, в цій поетичній інсталяції він має образ «оператора структури співіснування», і це – режисер Володимир Кучинський. Сам він у виставі з’являється за 10 хвилин до закінчення і озвучує квінтесенцію поетичної філософії Антонича. А вона – у відчутті Гармонії зі світом, у якому ти існуєш, а призначення будь-якої творчої особистості на землі – «у божій винниці збирати виноград».

Львівська поетична майстерня і акторське середовище тісно переплітаються між собою і в Часі, і в Просторі. Багато поетів-львів’ян мріяли про те, щоб у Львові був створений Театр Поезії, ця мрія стає реальністю, коли стаєш співучасником дійства, створеного виконавцями «Формул Екстази». Поетичну інсталяцію за поезіями Богдана-Ігоря Антонича створено ще у 2009 році, але такі вистави «не старіють», як і не перестає пульсувати серце автора в кожній з окремих «жаринок» цього поетичного вогню.

Тут до ладу все – всі учасники ансамблевого дійства діють як світло-тіні: коли згасає світло над одною постаттю, з темряви виринає інша. Аж наприкінці, коли вистава за напруженням і змістом форми дійде до кульмінації, прозвучить репліка: «Доста. Світло!» І тоді з’явиться на очі публіки поміж інших читальник Антонича – Володимир Кучинський.

Чи варто повторюватись, що всі актори в театрі Курбаса – співучі, пластичні, грають на інструментах: серед інших у виставі звучать гітара, гобой, акордеон, ударник та фортеп’яно (від піанісимо – до форте, тут виринає у силуетах тіней віртуозна Мирослава Рачинська), перемежовують поетичний звукопис голосів традиційні лемківські пісні і львівські міські романси, серед них і романс на текст Миколи Петренка «Намалюй мені ніч». Це ніби продовження поетичної майстерні довоєнного і повоєнного Львова, минулого і теперішнього поколінь творців «формул екстази».

Не можна обійти увагою і сценографію вистави: розписані «формулами» стіни театрального простору, чорно-білі поєднання в костюмах чоловіків і театральний декор – весь буденно-побутовий і заодно якийсь декоровано-фантасмагоричний. Ванна, дзеркало стають елементами поетичного світу, світу в якому звичні речі набувають загадкових, містичних форм і значень. Геометрію зображень та лінії силуету творили в цій поетичній візії Олексій та Оксана Хорошки.

Ще хочу наголосити, що задовго до подій Майдану і того трагічного смислового звучання, в якому наше сьогодення почуло пісню «Пливе кача», курбасівці виокремили її в поетичному контексті читання Богдана-Ігоря Антонича. (Пісня «Пливе кача» звучить і в інших виставах Театру ім. Леся Курбаса, скажімо, в «Зимовій казці» за Шекспіром.)

Поетичну інсталяцію «Формули Екстази» за поезією Богдана-Ігоря Антонича ансамблево творили: Микола Береза, Марія Копитчак, Володимир Кучинський, Олег Онещак, Мирослава Рачинська, Наталія Рибка-Пархоменко, Олег Стефан. Усі самобутні зі своїм почерком декламації і все ж – усі об’єднані спільною «структурою співіснування».

Що може бути кращого – як смакувати «з винниць божих» дозрілий плід Творчої Праці!


Корисні статті для Вас:
 
Олексій Кравчук "Важливо шукати в театрі прояв любові"2011-10-02
 
Володимир Кучинський: Про театр як забаву і театр як шлях2004-02-11
 
ЗАЙМАЮСЯ ТЕАТРОМ УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО2007-08-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2017:#6

                        © copyright 2017