Дмитро Рибаков Перейти до переліку статей номеру 2018:#2
Драма про життя і смерть


Фільм шокує з перших кадрів, з перших діалогів, які є в ньому найціннішими. І це не просто діалоги з інтелектуального трилера. Ці діалоги – наче голоси кількох «Україн», які представляють герої фільму: «свідомого» заходу, «робітничого» сходу, інтелігентської столиці, космополітичного офіцерства, ідеалістичного покоління «Y»…

Цей фільм побудований саме на діалогах, а не на сюжетному стовбурі, як заведено в класичному голлівудському екшені, що став зразком для пострадянського воєнного кіно («Дев’ята рота» Бондарчука, «Війна» Балабанова). Це перший шаблон, який зруйнували режисер стрічки Ахтем Сеїтаблаєв та сценаристка Наталя Ворожбит.

У перерві між боями бійці говорять про всі болючі теми сучасної України, та й самі бійці – це українці різного походження і з різними історіями, які б у мирний час ніколи не зустрілися. Серед них немає лише байдужого до війни, аполітичного і відверто декадентського прошарку, представників якого, ясна річ, і не могло бути в Донецькому аеропорту.

Діалоги поціляють у самісіньке серце. Часом це вдалі жарти, але без «солдафонства». Це сміх, який пригнічує страх, допомагає змиритися з побутовими негараздами – холодом, кепським харчуванням, антисанітарією.

Не пригадую іншого українського фільму останніх років, де було б стільки дотепних діалогів, стільки прихованих смислів, майстерно упакованих сценаристом на тлі невигадливого, доволі прямолінійного сюжету.

Це фільм із усмішкою крізь сльози. Він спричиняє перезавантаження розуму завдяки «некомфортним» запитанням, показує, яким вивернутим на спід є світ довкола тебе.

Другий шаблон, який руйнують «Кіборги»: це кіно, яке більше не оповідає історію одного головного героя. Тут немає центрального персонажа, на якому тримався б увесь сюжет.

Поліцентричність – незвичний підхід «Кіборгів» як для повноекранного кіно. Тут кожен герой, присутній у кадрі навіть епізодично, є по-своєму головним. Ба більше, свого головного героя обирає сам глядач – на власний смак і розсуд, і це підтвердила дискусія у соціальних мережах.

Це не фільм про комбата Серпня (його роль виконує В’ячеслав Довженко), як видається більшості. Не про Мажора (Макар Тихомиров), як переконана друга частка аудиторії. Це однаковою мірою й історія контрактника Суботи (Андрій Ісаєнко), й простакуватого Старого (Віктор Жданов), і відчайдушного Гіда (Роман Ясиновський). Це історії кожного з тих, хто опинився у бетонних джунглях Донецького аеропорту через свідомий вибір, а не лише за повісткою.

І, нарешті, третій, не менш важливий шаблон, який відкинули творці «Кіборгів». Це кіно – не екшн, не бойовик, як очікували практично всі, хто чекав на кінолегенду про оборону ДАПу. Це класична драма. Дуже глибокодумний діалог кількох поколінь патріотів, ба навіть, повторюся, кількох «різних Україн». А в дечому це й спроба «почути Донбас»…

Це суто постмодерністський спосіб розповісти про війну як пограниччя життя й смерті. Неначе дегустація шматка реальності без приправ. Без зайвого месиджу, який треба відчитати після перегляду фільму.

Про фільм можна сміливо сказати: «іди і дивися»… Бо історія кіборгів – це справжній «літопис» нової України. Це краще, що будь-коли виходило в нас на великі екрани.

…«Плюси», до речі, готують чотирисерійну телеверсію фільму.

3.01.2018 // ТЕКСТИ.ORG.UA


Корисні статті для Вас:
 
«Кіборги» Ахтема Сеїтаблаєва: зброя і музика2018-04-11
 
Повернення народу, що вистояв проти знищення2013-09-25
 
Ахтем Сеїтаблаєв: «Саїде, яка двічі врятувала єврейських дітей...»2016-08-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2018:#2

                        © copyright 2018