Анастасія Пащенко Перейти до переліку статей номеру 2018:#2
«Східний експрес»: назустріч кон’юнктурі


Вбивство у «Східному експресі». Сценарист Майкл Ґрін. Режисер Кеннет Брана. Оператор Гаріс Замбарлукос. У ролях: Кеннет Брана, Мішель Пфайффер, Джуді Денч, Пенелопа Крус, Віллем Дефо, Джонні Депп, Сергій Полунін. США. 2017

Хороший, добротний, розумний детектив – те, що ріднить людей, незалежно від віку, освіти чи соціального статусу. Читання ж класиків, таких, як Аґата Крісті, і поготів не принесе репутаційних втрат. Так само, як і екранізація, – навіть режисерові з «шекспірівським» репертуаром. Мабуть, саме так думав Кеннет Брана, беручись за втілення чи не найвідомішого роману авторки.

До справи він підійшов «добротно», як і личить «шекспірівському» постановнику. І – віддав гідну шану «королеві детективу».

Оскільки йдеться про роман більш-менш відомий усім, особливу увагу творці фільму вирішили приділити не збереженню детективної таємниці, а грі на нюансах та інтерпретації персонажів. Звідси – такі самовикривальні моменти, як сповнений ненависті погляд, що його місіс Габбард кидає на Ретчетта, або, навпаки, взаєморозуміння в очах пасажирів-спільників. Нове ж тлумачення героїв потребує окремої уваги.

Роль Пуаро режисер лишив для себе (як часто водиться в акторів/режисерів). І треба сказати, такого Пуаро ми ще не бачили. Досі кінематографісти більш-менш послідовно малювали маленького чоловічка з закрученими вусиками, по-своєму геніального, але насамперед – кумедного. Брана відійшов від цього образу. Педантизм, самозакоханість, самовпевненість, які традиційно увиразнювали героя аж до ґротеску, тут пом’якшено і навіть піднесено на висоту життєвої філософії: Пуаро бачить світ «не таким, яким він є, а яким має бути». Тому недосконалості «випирають» і муляють око; втім, саме це, як виявляється, допомагає в розслідуванні: недоречності стають ключами до розгадки. Що ще? Окрім того, що цей Пуаро менш кумедний і більш філософічний, він ще й спортивний: в «Експресі» детектив братиме участь у погоні й навіть єдиноборстві. Що загалом для цього літературного персонажа, м’яко кажучи, нехарактерно.

Ґротескову американку місіс Габбард втілила Мішель Пфайффер (щоправда, вона більше грає її справжнє «я», Лінду Арден, тож цей персонаж вийшов не надто загостреним). Джуді Денч гармонійна в ролі княгині Драгомирової. Негідника Ретчетта–Кассетті колоритно і ґротесково подав Джонні Депп. Вельми специфічний образ графа Андрені створив Сергій Полунін. Шведську місіонерку замінили на іспаномовну у виконанні Пенелопи Крус. І вже зовсім нетрадиційним вийшов Арбетнот, якого перетворили на… чорношкірого лікаря. Інших персонажів також грали більш чи менш зіркові актори, їх більш чи менш трансформували, але, враховуючи, що значущих образів у творі більше десяти, обмежимося згаданими. До речі, з такою кількістю пов’язана і проблема фільму: через обмежений екранний час, наділити кожного увагою виявилося неможливим.

Хоча обрамлення для гри їм створили гідне. Візуальний ряд – безсумнівно, найсильніше в кінострічці. Прекрасна операторська робота Гаріса Замбарлукоса: чого варті лише розкішний наддовгий план проходу через весь експрес або проліт над засніженими горами, від якого захоплює подих! Пишні інтер’єри, костюми і пейзажі (постановник дещо розширив замкнутий простір дії, час від часу виводячи своїх персонажів із занесеного снігом потяга на повітря). Нарешті, дотепні репліки в дусі класичної драматургії і загалом атмосфера добротної «видовищності» (в доброму розумінні цього слова), яка показує руку досвідченого майстра. Шкода лише, що елегантну лаконічну кінцівку роману перетворили на затягнуту мелодраматичну сцену зі стріляниною і спробою самогубства…

На тлі всієї цієї досконалості, не обійшлося без недоліків, які, за виразом Пуаро–Брана, «випирали» і псували гармонію. Чи не найсумніший – кон’юнктурність, та ще й доволі відверта. А саме… антирасистський посил. Здавалося б, до чого тут «Убивство у “Східному експресі”»? Та автори чи то вирішили «осучаснити» роман, чи просто пішли назустріч голлівудській «політкоректності», що вимагає, незалежно від часу і місця дії, вводити у фільм чорношкірих персонажів (звідси – наплив екранних середньовічних лицарів-муринів і темношкірих принцес та фей у європейських казках). Так, полковник Арбетнот Аґати Крісті перетворився на чорношкірого лікаря, що завдяки проявленому на війні героїзму одержав від офіцерів гроші на здобуття медичної освіти. Цей же персонаж є і втіленням усіх чеснот, що, втім, зіграло з ним злий жарт: на тлі інших, більш «людяних», він виглядає дещо одновимірним. Цікаво, що цього режисерові виявилося недостатньо, і він додав чорношкірих поліцейських: вони з’являються і в Єрусалимі, і навіть в балканському Броді.

Логічним продовженням теми стала єврейська: в епізоді допиту подружжя Андрені виявляється, що справжнє прізвище графині – Ґольдберґ, і саме з цим (а не трагічною долею сестриної сім’ї) пов’язана її психотравма. Додатково педалювали цей мотив наступною сценою: професор Гардман (у романі – детектив) зізнається, що теж має єврейське коріння, а його расизм – то лише прикриття. Не обійшлося і без проблеми іспаномовних пасажирів, що в ролі місцевих «унтерменшів» замінили романних італійців. Так, Еркюлю, якого вмовляли взятися за справу, пояснили: якщо не знайти справжнього вбивцю, расистськи налаштована поліція неодмінно змусить відповідати за злочин чи чорного Арбетнота, чи «коричневого» Маркеса (колишній водій Армстронґів; у романі – італієць Фоскареллі). Натомість віддушину для своєї «західної» зверхності автори фільму знайшли в центральноєвропейських персонажах. Гордовитого шляхетного графа Андрені подали як артиста балету декадентського розливу із задатками психопата; ще немилосердніше обійшлися з його дружиною, перетвореною на залежну від барбіталу колишню танцівницю кордебалету. Доповнює образ подружжя нічний спосіб життя, який вони ведуть (чи не дух Дракули витав над сценаристом? Звісно, цей граф – румун, але… угорці, румуни – яка різниця? Все, за безсмертним виразом низки англійських персонажів великої Аґати Крісті, «ці іноземці»!)

Заразом до «ліберального пакета» «Східного експреса»-2017 вирішили додати і «жіноче питання». Розповідаючи, як трагедія обірвала кар’єру легендарної акторки Лінди Арден, княгиня Драгомирова з гіркотою зауважила: вона ж мала стати першою жінкою-постановницею на Бродвеї! Мало того, що ця деталь мало додає до самої історії, вона ще й некоректна: задовго до 1930-х – часу дії – на Бродвеї успішно працювали Джессі Бонстелл та Рейчел Крозерз[1].

Говорячи про кінематографічне «послання» стрічки, цікаво зіставити її з попередницею – «Убивством у “Східному експресі”» Сідні Люмета (1974). Його вступною частиною стала історія викрадення і вбивства маленької Дейзі Армстронґ. Вона і задала тон оповіді – торжество справедливості, коли «звичайні громадяни» беруть на себе функції судової системи, що дала збій. Кінострічка 2017 року відкривається сценою в Єрусалимі: Пуаро запрошують до храму Гробу Господнього, визначити, хто – імам, рабин чи християнський священик – викрав безцінну реліквію. Звісно, злочинцем виявляється європеєць – щоправда, не священик (мабуть, це образило б почуття вірян), а поліцейський. Врешті, расове й національне питання стало наскрізною лінією оповіді. І змістило наголос з того, задля чого зібралися персонажі (та глядачі) – злочину заради правосуддя, коли жертвою стає злочинець, а вбивцями – невинні добропорядні громадяни. Ця цікава моральна колізія, на жаль, тут мало розвинена, можливо, стане правдивим центром уже наступної екранізації.

  1. Compton Tamara L. Rise of the woman director on Broadway, 1920–1950. A master’s thesis submitted in partial fulfillment of the requirements for the degree Master of arts. – B. A., University of California, Santa Barbara, 1970. – Р. 68–102.


Корисні статті для Вас:
 
горор, фантастика, трилер, нуар, детектив (випадки неможливості розр2004-10-11
 
Шерлок Холмс у кіноінтер’єрі ХХІ століття2014-05-15
 
Мистецтво саспенсу. «Їх знали тільки в обличчя»2016-05-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2018:#2

                        © copyright 2018