Марія Шевчук Перейти до переліку статей номеру 2018:#2
Історія і культура різних часів у фільмі «Камінний хрест»


«Камінний хрест» – незвичайний фільм. Хоча це одна з перших праць режисера, вона заслужено вважається не просто його найкращою роботою, а й одним із найкращих фільмів за всю історію українського кіно та українського поетичного кіно зокрема.

Окутаний він і певними легендами. Так, згідно з однією, під час зйомок режисер накликав на себе, так би мовити, прокляття. Наприкінці фільму, в сцені проводів та розставання з рідною землею музичним супроводом звучить панахида, покликана символізувати смерть Івана Дідуха та його родини. Згідно з християнським ученням, служіння панахиди за живими є великим гріхом. Навіть в атеїстичні шістдесяті роки Осиці довелося докласти великих зусиль, щоб умовити священика відслужити її. Дехто переконаний, що, схиливши його до цього гріха, Осика накликав на себе Господню кару. Мовляв, саме тому в нього пізніше виникнуть проблеми зі здоров’ям, що суттєво перешкоджатимуть його праці у кінематографі.

Тема християнства в «Камінному хресті» взагалі є дуже важливою, вона вплітається в канву разом з іншими символічними алюзіями та натяками, але релігійні асоціації мусили вкладатися в картину потай, непомітно для цензури. В добу тотального атеїзму, що його проголошувала як один зі своїх політичних постулатів радянська влада, звертатися до теми релігії було заборонено (хіба що з метою її викриття) – навіть у шістдесяті, коли запанувало певне політичне послаблення. Митці, які наважувалися на такий крок, мусили вдаватися до так званої езопової мови: використовувати алюзії, недомовки, символи, які були зрозумілі лише певній категорії глядачів.

Намагаючись «говорити релігією», Осика звертається до християнських тем та образів. Як приклад – сцена вечері ґаздів, які збираються, щоб вершити суд над злодієм. Їхнє розташування за столом композиційно нагадує відому фреску Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря», переважання темних тонів є натяком на зловісність, трагічність моменту. Для злодія це – остання вечеря, адже після неї на нього очікує смерть. Сюжетно сцена з покаранням злодія має суттєвий вплив на жанровість фільму, адже «Камінний хрест» – це насамперед притча. Протистояння злодія та Івана Дідуха ідейно є втіленням теми злочину і кари, гріха і покаяння. Ідея всепрощення, християнського співчуття присутня у сцені, де злодій цілує Іванові руку: і все ж таки це не змінює його долі. В контексті західноукраїнського селянства початку ХХ століття, землі якого в той час належали Австро-Угорській імперії з її суворим законодавством, крадіжка є одним із найсерйозніших злочинів. Вона має тісний зв’язок із темою землі, яка є центральною в «Камінному хресті». В умовах того безнадійного господарства, того неродючого клаптика землі, яким володіє сім’я Дідухів, крадіжка рівнозначна вбивству. Відбираючи в родини їжу, злодій забирав у неї і шанс на життя, тому його жорстоке покарання для селян є цілком логічним та виправданим: око за око.

«Таємна вечеря» – не єдина ікона, до якої звертається Осика. Фактично весь фільм пронизаний, так би мовити, «іконічними» зображеннями: це портрети селян, які по черзі вихоплює із загалу камера оператора Валерія Кваса, виконані в традиційній іконописній композиції: суворі, неусміхнені, вони є прямим зверненням до біблійного. І в той же час ці портрети – похмурі, нерідко моторошні, зі специфічною тіньовою палітрою, – своєю стилістикою нагадують роботи Рембрандта.

Тема землі є болючою для українців. До неї нерідко звертаються українські митці – кінематографісти, художники, письменники.

Вважається, що «Камінний хрест» черпає свою художню естетику з фільмів Довженка, зокрема його «Землі». Це ті самі чорно-білі кольори (незважаючи на досить поширену в 1968 році кольорову плівку), і та сама тема землі. Але емоційно, текстуально «Камінний хрест» суттєво відійшов від «Землі», і передовсім – через сприйняття взаємовідносин індивіда й землі. Для «Довженка» цей зв’язок, незважаючи на чинні труднощі, є позитивним, наповненим майбутньою надією, вірою в перемогу добра; він зображає її в променях певного пафосу, піднесення; у Осики ж земля є чимось безнадійним та назавжди втраченим. Це та земля, яку кидають на труну померлого. Мертва земля. Не дарма ж і поле Дідухів усіяне камінням – на такому ґрунті нічого не виростає. Як не може продовжити свій рід на рідній землі й родина Дідухів, адже їхній зв’язок із нею назавжди втрачено.

Своєю естетикою «Камінний хрест» більше нагадує «Голий острів» японського режисера Кането Сіндо. Тут так само немає романтизації селянства, зображення його як щасливого та спорідненого з природою, натомість – розповідь про його важке життя – не життя, а існування, виживання.

Біблійні міфи український режисер майстерно переплітає із міфами більш древніми – язичницькими, античними. Гора, на схилі якої лежить поле Дідухів і на якій старий господар ставить собі хрест, є водночас і Голгофа, і Сізіфова гора. Це той схил, на якому він безуспішно трудиться все життя, день за днем підкоряючи нікому не потрібну вершину, і це та сама гора, на яку він зрештою здійснює свою останню символічну ходу. Безвихіддю просякнута вся картина. Безнадія, біль, порушення споконвічного циклу життя та смерті, зрада – себе і своєї землі, безплідність, занепад традиційного життя, жорстокість світу, маргіналізація, неуникність долі. Порушуючи тему еміграції, Осика водночас вкладає в неї значно глибші мотиви та першопричини.

Прямою є алюзія Леоніда Осики на Брейгеля, зокрема на його картину «Притча про сліпих». Сцена фільму майже дослівно відтворює композицію картини митця і миттєво впізнається, якщо глядач знайомий із контекстом. Є певні алюзії на Брейгеля й у способі зображення натовпу селян, хоча камера Валерія Кваса є все ж таки суб’єктивною, такою, що виражає погляд спільноти, яка проводжає Дідухів у далекі світи.

Все це вказує на неймовірну глибину творчого хисту режисера, його вміння комбінувати та перетворювати одні шедеври на інші, перевірену часом класику – на класику новітню, яка за 50 років уже посіла своє заслужене місце в пантеоні українського та світового кінематографа.


Корисні статті для Вас:
 
"Голий острів" К.Сіндо і "Камінний хрест" Л.Осики2012-03-04
 
Містичний, метафоричний, модерний2018-04-11
 
В.Губа: "З Леонідом Осикою у нас була естетична спорідненість"2012-10-25
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2018:#2

                        © copyright 2018